Україна відчула брак нової техніки на рівні всього світу
Український аграрій постійно відчуває брак сучасної техніки, і як результат працює машинами, що вичерпали свій ресурс і вже не відповідають його потребам. За таких умов важко очікувати ефективного господарювання?
Українська аграрна спільнота завжди потребує сучасної техніки. Небагато агрокомпаній здатні оновлювати свій парк раз на 4–5 років. Тому переважна більшість підприємств працює на обладнанні, що не відповідає сучасним потребам і не здатне забезпечити відповідну якість, продуктивність й економічність. Отже, загальний дефіцит сільгосптехніки на ринку має чітке підґрунтя: відсутність банківських інструментів (дешевих кредитів), а також загальної державної підтримки. Програми, що нині існують, спрямовані переважно на підтримання вітчизняного виробника. На жаль, за великим рахунком в Україні немає достатньої кількості виробників сільгосптехніки, які б задовольнили потреби аграріїв — особливо це стосується тракторів, комбайнів й іншої самохідної техніки. Тож виходить, що для купівлі якісної сучасної техніки, яку виробляють за кордоном, він може розраховувати тільки на власні кошти — без субсидій, або із залучанням кредитів під чималі відсотки.
На сьогодні до внутрішнього дефіциту додався зовнішній. У багатьох регіонах світу суттєво збільшився попит на сільгосптехніку. На це вплинуло кілька чинників: невизначеність минулого року внаслідок пандемії створила певний відкладений попит, який цього сезону реалізувався. Підігріло ринок і стрімке зростання цін на зернові й олійні культури. Аграрії отримали більше коштів за свою продукцію, що збільшило їх можливості та бажання оновлювати технічний парк. Адже ціни поки що не поспішають знижуватись, і очікується, що навіть за умови їх падіння вони все одно не повернуться до торішнього рівня. Перспективи заробити і в цьому сезоні підштовхують фермерів до активних дій, що вилилось у стрімке зростання попиту практично на всі типи сільгоспмашин.
З іншого боку, дистриб’ютори й дилери стикнулись із тим, що виробничі потужності заводів мають певні обмеження. Вони не можуть різко наростити виробництво відповідно до потреб ринку. Крім того, існує обмеження і з боку постачальників складників, які планують власне виробництво відповідно до замовлень заводу. І якщо той раптом попросить виготовити вдвічі більше запчастин, найшвидше це буде неможливим.
Збільшення світового попиту на техніку й обмежені можливості заводів сприяли тому, що в Україні спостерігається дефіцит сільгосптехніки. Проте це не всі чинники, що створили нинішню ситуацію. Дистриб’ютори не почуваються безпечно й елементарно бояться замовляти у виробника техніку з запасом, як наслідок — відсутність техніки на складах.
Чому так сталося? Знову ж повертаємось до відсутності державної підтримки на придбання якісної сучасної імпортної техніки. До того ж імпортери працюють в умовах значних ризиків — через нестабільну політичну й економічну ситуацію: як внутрішню, так і зовнішню. Наприклад, девальвація національної валюти неодноразово ставала причиною тривалих затримок техніки на складах у дилерів, коли аграрії не хотіли й не могли її купувати. Зовнішньополітична ситуація, пов’язана з військовими діями на Сході країни, також не додає оптимізму і в будь-який час може дуже різко вплинути на покупців. Саме тому відсутність «буферних» запасів техніки є цілком природним явищем.
Як виробники техніки ми насамперед бажаємо, щоб аграрій, який купує нашу техніку, був задоволений не лише результатами її роботи, а й строками поставки. Для цього дистриб’ютори разом із покупцями повинні заздалегідь планувати свою співпрацю, і тоді техніка гарантовано постачатиметься у визначені строки саме у тій комплектації, що потрібна покупцю. У таких випадках ціна також буде нижчою, ніж купуючи техніку сьогодні на завтра. Для цього виробники розробляють програми ранніх замовлень, і в країнах Європи вони дуже популярні. Подібна практика в Україні вже має позитивний ефект, але, на жаль, мало хто цим користується.