Ситуацію з дефіцитом вологи не вважаю критичною

На сьогодні ми фіксуємо дефіцит вологи в ґрунті, утім я не вважаю ситуацію критичною ані для озимих, ані для майбутньої сівби ярих. Зокрема, й тому, що вже багато років практикую технологію No-Till. Тобто волога в нас зберігається і використовується максимально ефективно. Крім того, ярі культури завжди сіємо зменшеними нормами, що дає змогу в умовах посухи зменшити конкуренцію за вологу й поживні елементи, а якщо ж погодні умови сприятливі – отримуємо гарний урожай завдяки компенсаторній здатності культур. Тобто технологія в нас максимально адаптована під несприятливі умови, погодні ризики ми мінімізували, тож по-іншому вплинути на ситуацію неможливо.

Озимі нині перебувають у стані зимового спокою і мають гарний вигляд. Попри те, що восени в нас був брак вологи, і озимі зернові ми сіяли в сухий ґрунт, вони все ж майже встигли досягти оптимальної для перезимівлі фази. Зокрема, завдяки тому, що рослини вегетували практично протягом усього січня і за місяць додали по 2-3 листочки. Хто б що не казав про зниження морозостійкості рослин за таких умов, нам теплий січень все ж був на руку, бо рослини добрали те, чого не встигли восени через посуху.

А перше підживлення озимих зернових КАСом нормою 250 л/га здійснили при першій нагоді, як тільки ґрунт промерз і техніка могла зайти в поле. А вже вдень були плюсові температури, тож верхній шар ґрунту підтанув, що є найбільш оптимальними умовами для внесення добрив по мерзлоталому ґрунту. Це було наприкінці січня – на початку лютого. Останніми роками для підживлення по мерзлоталому ґрунту ми ловимо якраз такі «вікна» оптимальних умов, адже зими стають дедалі м’якшими, а мерзлий ґрунт – не постійне явище.

Лютневі морози, коли температура повітря вночі іноді досягали -20°С, не завдали шкоди озимині, адже вони трималися недовго, тож температура ґрунту не досягала критичної для вимерзання озимих. Хоча й снігу на той час на полях не було.

Взагалі сільське господарство – це постійний ризик, адже головний чинник урожайності – погода, яку ми не контролюємо. Максимум, що можемо зробити – це адаптувати свою технологію до екстремальних умов, що, власне, і роблять щороку українські фермери й агрономи.