Агрономія
Головне:
Агрономія

Фітосанітарний стан ґрунту: що змінилося за останні роки

Фітосанітарний стан ґрунту: що змінилося за останні роки

Нині майже вся територія України — це зона ризикованого землеробства. Найгостріша проблема, яка перед нами постає останніми роками, — брак вологи і нерівномірний її розподіл протягом року. 2020 і 2021 роки не стали винятками.

Крім того, суттєво змінився діапазон температур у літній і в зимовий періоди. Температура взимку перестала бути регулівним чинником у розвитку хвороб: ґрунт фактично не промерзає і патогени можуть зберігатися в ньому в усіх фазах свого розвитку. Температури +1…2 °С достатньо для розвитку багатьох патогенів, тому вони можуть уражувати рослин протягом усього зимового періоду.

Отож у професійній сфері відчувається певне нерозуміння, що очікувати навесні і як зміна клімату вплине на захист від хвороб.

Рис. 1. Вологозабезпеченість ґрунту станом на 4 жовтня 2020 року

Починаючи з другої половини серпня, по всій території України спостерігався брак вологи в поверхневому шарі ґрунту. Із даних USDA (рис. 1 і 2) видно, що до кінця періоду вегетації 2020 року метровий шар ґрунту майже по всій території України був практично повністю зневоднений.

Рис. 2. Вологозабезпеченість ґрунту станом на 10 січня 2021 року

Температура знижувалася до –5 °С не надовго — на 1–2 тижні. Навіть суттєвого зниження до –20 °С на такий короткий час замало, щоб проконтролювати збудників хвороб. Більшу частину території країни було вкрито щільним тришаровим сніговим покривом, який утворився внаслідок чергування снігу й дощу, відлиги й різкого зниження температури. Погодні умови складаються так уже не перший і не другий рік, і це призводить до зміни біологічного балансу шкідливих організмів.

Сьогодні поряд із насіннєвою інфекцією великий вплив на врожайність мають збудники, які закінчують і починають свій життєвий цикл із ґрунту. Це ризоктоніоз, пітіоз, церкоспороз, гібеліноз та інші ґрунтові умовні патогени, які довгий час не вважалися відчутно шкідливими для сільськогосподарських культур. Крім того, чималої шкодочинності набрав комплекс грибів роду Fusarium, які накопичуються в ґрунті. Шкідливість цих патогенів дуже зросла. Головна їхня небезпека полягає в тому, що початковий етап розвитку патогенів у конкретному агроценозі не помітний. Ще одна неприємна особливість — більша частина цих патогенів здатна розвиватися на великій кількості культур із різних ботанічних родин. Відповідно чергування зернових і просапних культур не стримує їхній розвиток.

Рис. 3. Гібелінозна прикоренева гниль. Різний ступінь прояву

Наприклад, у минулому сезоні зафіксовано багато випадків вилягання зернових культур — і озимих, і ярих. «Недостатня рострегуляція», — скажете ви. Однак погодні умови початкового етапу розвитку зернових зовсім не сприяли виляганню. Здебільшого вилягли посіви, уражені прикореневими гнилями різної природи (рис. 3, 4, 5).

Рис. 4. Церкоспорельозна прикоренева гниль

До всього цього треба додати, що названі патогени важко діагностуються на рослинному матеріалі. Візьмімо, наприклад, ризоктоніоз.

Ризоктоніозна коренева гниль у світі поширена майже в усіх регіонах вирощування зернових культур. Збудники хвороби на пшениці — гриби Rhizoctonia cerealis і R. solani. Крім того, хворобу викликає гриб R. zeae. В Україні, коли йдеться про ризоктоніоз пшениці, згадують тільки гриб R. cerealis. Погіршення економічних і екологічних умов виробництва зерна (порушення сівозміни, неправильний вибір попередника, збільшення площ під кукурудзу, погіршення якості обробітку ґрунту і знезаражування насіння) істотно змінило фітопатологічну ситуацію. Суттєву роль у цьому відіграє зміна гідротермічних умов у період вегетації. Тому на території України цей патоген потребує ретельних досліджень і вивчення (за даними Інституту захисту рослин НААН, 2016 рік).

Рис. 5. Гельмінтоспоріозна прикоренева гниль

Для ризоктоніозів характерно, що ці грибні організми не утворюють спороношення і це дуже ускладнює їх ідентифікацію. Довести наявність ризоктоніозу на тій чи тій рослині можливо лише шляхом штучного культивування в живильних середовищах або методом ПЛР-діагностики. В обох методів свої складнощі, а головне, що проводити діагностику можна тільки на етапі весняного поновлення вегетації, тобто зовсім недовго. Ці патогени не надто агресивні і при настанні оптимальних умов для розвитку рослин, а отже, й інших патогенів поступаються їм місцем. Тобто фактично ми спостерігаємо картину, коли ризоктоніоз «відчиняє двері» для інших патогенів, ті починають активно шкодити, а цей патоген перебуває «в тіні» своїх агресивніших сусідів. Така сама етіологія у збудників пітіозної гнилі Pythium de baryanum Pythium aristosporum Vanterp.; Pythium arrhenomanes Drechsler; Pythium graminicola Subraman.; Pythium ultimumTrow.

Гібеліноз Gibellina cerealis (Pass.) — ще одна хвороба, яка теж важко діагностується через її біологічний цикл.

Джерела інфекції гібелінозу — ґрунт і рослинні рештки (солома, стерня). Збудник зберігається в ґрунті на рослинних рештках у вигляді сумок із сумкоспорами в перитеції. Пізньої осені за сприятливих умов сумкоспори починають проростати і заражають рослини, реалізуючи не весь потенціал спор. Рано навесні сумкоспори продовжують проростати і реалізовувати інфекційний потенціал, аж до закінчення весняного кущіння. Далі протягом вегетаційного періоду збудник від однієї рослини до іншої не поширюється. У період дозрівання озимої пшениці більшість патогенних видів грибів, зокрема гібелінів, зосереджено безпосередньо на уражених органах рослини, і тільки після збирання вони разом із рослинними рештками потрапляють у ґрунт. Отож весь їхній життєвий цикл проходить узимку, коли ми взагалі не чекаємо жодних загроз з боку патогенів.

Звичайно, це далеко не все, що може становити небезпеку навесні 2021 року. Це ті патогени, які почали активно розвиватися в останні роки і розвиток яких ми не помічаємо або не хочемо помічати. Крім того, погодні умови загалом сприяли розвитку сажкових хвороб (твердої, летючої, карликової сажки), тому апробація посівів — захід, який неодмінно треба планувати в технології захисту зернових культур. Пам’ятайте, що кореневі і прикореневі гнилі контролює протруйник, застосування ж фунгіцидів можливе, але економічно затратне і з низьким рівнем ефективності.

Наостанок просто нагадаю, що профілактика — набагато ефективніший і дешевший метод захисту від будь-якої хвороби. Ранньовесняний моніторинг посівів — це не тільки початковий етап правильного використання фунгіцидів, а й елемент контролю роботи протруйника. Він надасть змогу проконтролювати важкодіагностовані хвороби на самому початку їхнього розвитку та уникнути великих втрат надалі.

Світлана Чоні, канд. с.-г. наук, технічний менеджер з підтримки й розвитку протруйників, ТОВ «Сингента»

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ

Журнали