Що дає нам експортна стратегія
Засновуючи агропідприємство, ми одразу обрали за стратегію вихід на зовнішній ринок, попри незначний земельний банк. З одного боку це був спортивний азарт, а з іншого – цілком економічно обґрунтований крок. Що дає нам агроекспорт? По-перше, податкову пільгу у вигляді нульової ставки ПДВ, по-друге, як правило вищу ціну на продукцію (хоча вона залежить від багатьох чинників і також не завжди є привабливою).
Торік головною метою для господарства було здійснити перші експортні поставки. Не отримати в першу чергу прибуток, а виявити слабкі місця процесу, напрацювати репутацію надійного партнера. Саме це і вдалося – експортували перші 2 тис. тонн кукурудзи до Китаю, Єгипту та Іспанії. Враховуючи минулорічну кон’юктуру ринку, зокрема, світове зниження цін на зерно та зміцнення гривні, прибутку не отримали, зате здобули дещо набагато цінніше – досвід.
Якщо аграрій приймає рішення вийти на зовнішній ринок, найперше, що він повинен зробити, – акредитуватися у міжнародного трейдера. Тут головна умова – підприємство мусить працювати повністю «по білому»: вести фінансову звітність, сплачувати всі податки, мати прозору історію розвитку, кредитну історію і тд. До речі, такий підхід ще зіграє свою роль після відкриття ринку землі, коли купувати угіддя можна буде лише безготівково із перевіркою походження коштів.
Також для укладання міжнародних договорів важливо задекларувати всі свої посіви, врахувати середньостатистичну врожайність та оцінити стан посівів навесні. Процес має ще кілька бюрократичних нюансів. Наприклад, для «китайських» контрактів є така додаткова умова – у червні-липні потрібно здійснити оцінку посівів на предмет відсутності карантинних бур’янів, зокрема, амброзії. Відповідний документ надає Держпродсподивслужба. Без цього потрапити на китайський ринок неможливо, втім, і ціна там зазвичай приблизно на $2 за тонну вища.
Найважливіші аспекти у роботі з міжнародними контрактами – це своєчасність і точність виконання умов та відповідна якість зерна. Якщо ми законтрактували, наприклад, 2 тис. тонн кукурудзи з поставкою у жовтні, то зробити це повинні з точністю до дня і до центнера. Важливий момент – слід реально оцінювати свої можливості, тому за форвардними контрактами ми продаємо не більше 1/3 потенційного врожаю, решту – за спотовими. Бо якщо раптом не буде необхідного обсягу зерна, перестрахуватися «чужим» не вдасться, оскільки це вже зовсім інша юридична процедура: докуповуючи зерно в іншого виробника, ми автоматично переходимо у статус трейдера і втрачаємо податкову пільгу, адже її отримує лише безпосередньо виробник, який експортує.
І щодо якості – перш ніж їхати в порт, зерно потрібно дуже прискіпливо підготувати, адже порти працюють без доробки. Нам торік повернули лише дві машини кукурудзи через перевищену вологість зерна, оскільки ми надто швидко після сушарки завантажили його в зерновози. Втім, думаю, надалі таких проблем не буде, адже маємо власний зерносушарний і очисний комплекс.
Цього року ТОВ «Лоретта Агро» додатково взяло в управління ще понад 1,5 тис. га ріллі, тому наразі завдання номер один – уже як кластер наростити обсяги продажів кукурудзи. Планували збільшити їх до 10 тис. тонн, але поки що попередня оцінка посівів дає менший прогноз урожаю. До того ж ціна наразі не надто приваблива – $147/тонна за китайськими контрактами, тоді як для нас оптимальною є сума $160/тонна. Є сенс почекати її підвищення, тим більше коли є така змога. Регулярно відстежуємо також курс валют, бо й від цього залежить прибуток експортера. Наразі вигідний для нас – 27 грн/$.
До слова, можливість продавати збіжжя за реальною «живою» ринковою ціною, а не продиктованою трейдерами – ще один великий плюс виходу на зовнішній ринок. Крім того, експортна стратегія тримає в тонусі і зобов’язує постійно вдосконалюватися та покращувати якість виробництва.