Посівна на Донбасі: тримаємося, як можемо
На Донбасі, де нині не працюють ні банки, ні пошта, ні сервісні служби, таки триває посівна. Ми вже посіяли ранні зернові ярого клину. Тепер сіємо кукурудзу і соняшник. Насіння довозимо з Дніпра, куди постачальники надсилають «Новою поштою». Так само ЗЗР і запчастини, якщо виникає така потреба. Кошти на зарплату теж тільки у Дніпрі можна зняти й привезти працівникам. Пальне я закупив завчасно – вистачить до збирання. Певний обсяг навіть про всяк випадок вивіз із господарства. Бо «прилетіти» може будь-кому і будь-коли.
Дружківка розташована за 20 кілометрів від мого господарства. Добропілля – за 30 кілометрів. Ми – між цими містами, за 30 км від Краматорська. Трейдери, щойно чують, куди треба їхати по зерно, – одразу відмовляються. Та ще й жоден елеватор у нас не працює, і з машинами туго. Дякувати, всю наявну продукцію – близько 4 тис. тонн я встиг за два тижні вивезти на Дніпропетровщину. Нині переймаюся питаннями збуту і з цим ще та проблема. Ціни впали майже вдвічі.
Якщо за тиждень до війни я продавав соняшник по 20 тис. гривень за тонну, то зараз – 14, якщо привезеш аж десь або на Хмельниччину, або на Вінниччину чи Кіровоградщину. А логістика ще додатково з’їдає – більше 2 тисяч на тонні. Доки довезеш, буде 12, а то й 11 тис. Подешевшала і пшениця – десь на 30-40%. Тож у підсумку ми практично нічого не заробляємо – виходимо на собівартість зерна. Як на мою думку, було б абсолютно логічно, щоб держава викупила у фермерів урожай – аби стабілізувати ціни й забезпечити виконання продовольчих програм. Але де там! У «червоній зоні» Донбасу жоден фермер не отримав жодного кредиту. А зарплату платити треба і податки теж. Я он навіть ще не всі кошти отримав за реалізовану продукцію, а податкова вже пише листи щастя…
Нехай там як, цьогоріч доведеться економити на всьому. Дещо переглянув сівозміну, оптимізувавши перелік культур. Льон не посіяв (бо там, де під нього відведено площі, широка техніка сьогодні фізично не здатна пройти), просо не сіятиму. З пізніх посію лише соняшник і кукурудзу. Засобами захисту забезпечений відсотків на 80%, але тут уже коригуватимемо в операційному режимі. Крім того, можливо, вивозитиму врожай одразу під час збирання. Зберігати в себе небезпечно: ракети літають, як ото ластівки над головою – по 3-4 одразу. Буває, так гримне – аж у вухах закладає. А в фермера з Мар’їнки тисяча тонн соняшнику згоріла…
Доки був зв’язок із фермерами з Луганщини, що опинилися в окупації, спілкувався з ними по телефону. Люди розповідали, що їх у підвалах закривали, відібрали техніку, ЗЗР, насіннєвий матеріал, а те, що не змогли вивезти – понищили. А в декотрих колег трактори на полі опинилися під мінометним обстрілом. Причому, цілилися спеціально по сільгосптехніці. Я, до речі, в господарстві залишив лише ту техніку, що задіяна на посівній: cівалку, культиватор, два трактори. А решту вивіз з Донбасу й зберігаю в ангарах, які орендував у знайомих.
У ці тяжкі часи ми допомагаємо один одному, хто як може. Ось, приміром, у мене насіннєвий ячмінь залишився – я його віддав іншому господарству, а вони привезли мені ячмінь на корми. Так само зараз вирішуємо питання із ЗЗР, запчастинами. Бо посівна і всі сіють. І паливно-мастильні матеріали возимо, і ліки для населення (списки нам люди пишуть), і запчастини. Тримаємося як можемо – дай Бог, щоб і наші хлопці-воїни трималися.