Персонал – це глобальна проблема, що заважає розвитку овочівництва
Нам не вистачає людей на збирання коренеплодів. Були вкрай проблемні роки, коли ми шукали працівників. Тепер за кордон їздить менше людей, але все одно тяжко. Люди – це проблема. Крім того, для збирання овочів треба наймати відповідальних людей. А не так, що раз працівник прийшов, а тричі – ні. Та й ще нюанс: люди нам потрібні у певний вузький проміжок часу. Іноді буває, що ми б і хотіли раніше копати овочі, але поки люди в селах у себе не виберуть картоплю, до нас вони не прийдуть. Тому ми зупинилися на вирощуванні моркви, бо її можна копати в листопаді, грудні. Тоді вже короткий день, селяни на своїх городах до цього часу встигають все поробити, тож вони йдуть на роботу. А тоді, коли день довгий, залучити працівників складно.
До того ж нам потрібні не лише відповідальні працівники, але й кваліфіковані. Є моменти, коли нема кого посадити в трактор, нікому відправити машину з товаром. Я не проти офіційно брати людей на роботу, але вони не хочуть. По-перше, у нас треба працювати постійно. По-друге, вони хочуть робити те, що їм подобається, а у нас треба робити все. Ми ж невеличке господарство, ми не можемо собі дозволити великий штат людей: взяти окремо на роботу водія, тракториста, логіста, фасувальника. Нам потрібна людина, яка вміла б і могла виконувати різну роботу. Ми готові таких людей брати на постійну зайнятість, ми завжди в таких працівниках зацікавлені. А люди йти до нас на такі умови не готові. Вони хочуть попрацювати, потім десь поїхати, трохи там, трохи тут. Люди розпустилися. Офіційна робота нічим їх не приваблює.
Узагалі, в нашому регіоні важко знайти кваліфікований персонал. Досвідчені трактористи йдуть у великі холдинги, там платять від виробітку. Вони отримують велику зарплату, постійну роботу. Оскільки ми невелике господарство, та ще й з акцентом на овочах, то не можемо запропонувати аналогічні умови. У результаті виходить так: людину садиш за трактор, а вона не має бажання від купи до купи переїхати. Боїться, що десь залізе, щось вирве, а ремонтувати –– нема ні бажання, ні кваліфікації. Профтехосвіта як така у нас знищена. Туди йдуть навчатися ті випускники, яких взагалі не можна нічому навчити. Та й на чому там вчитися? Державі треба вкладати гроші в освітні бази, в самих педагогів.
Насправді, проблем у овочівників багато. Персонал – лише одна з них. Скажімо, відкриття ринку землі – ринок нам точно не на руку. Маємо розуміти, що на землі вирощуються соціально значимі товари, ті самі овочі. Завтра, коли все піде в комерцію і земля буде розподілятися за принципом: хто більше заплатив, в того вона й є, то не факт, що буде кому ті овочі вирощувати. На мою думку, нам зараз досвід таких країн, як Польща, був би дуже корисним. Зате у нас в той бік, де є потужне мале й середнє фермерство, навіть дивитися не хочуть. Та й не тільки в Польщі, є гарні приклади й у інших країнах.