Економіка агроефективності
Зараз маємо повні склади зерна та відсутність коштів. До нового року реалізували всю продукцію, крім пшениці. Весь минулорічний врожай цієї культури залишився. Під час війни вдалося продати льон, за рахунок чого жили всю весну. Проблем з його реалізацією не було.
Близько 500 га із 3700 наших угідь потрапило під окупацію. Через це деякий час не могли заїхати на поля, виконати належне підживлення посівів і провести боротьбу з гризунами. У результаті, врожайність пшениці на цих ділянках впала на 2 т/га. Але завдяки нашій технології, на іншій половині посівів пшениці ми отримали 4-5 т/га. Так, враховуючи те, що наша система вирощування окупається за врожайності 2 т/га, ми в плюсі.
Ще у 2017 році відмовились від обробітку ґрунту. Основними чинниками для прийняття такого рішення були недостатня кількість опадів і дуже велика розгалуженість земель. Мали дуже великі затрати на логістику, зокрема, на паливо-мастильні матеріали, амортизацію, ремонт і оновлення техніки. Більшість коштів були завжди в обігу. Щоб окупити класичну технологію, нам потрібно було виростити 3,2 т/га зернової культури. А врожайність на той час становила 2,7 т/га, тобто, ми були у програші, що є звичайною ситуацією для Півдня країни.
Коли перейшли на no-till, затратна частина склала 2,2 т/га на пшениці та 2,5 т/га на ячмені (на прикладі минулого року). У той же час врожайність пшениці сягнула 5 т/га, а ячменю – 5,2 т/га. Таким чином, собівартість продукції знизилась, а дохід виріс. І ефективність вкладених грошей також зросла. Раніше у мене, як у більшості агрономів, була мрія – виростити найбільший урожай, але попрацювавши на Півдні України, я зрозумів, що це неправильна мрія. Правильна ціль – це ефективно спрацювати, відповідно до вкладених коштів. Можливо, у нас не такі високі врожаї, як у інших регіонах, але ми завжди із заробітком. Ця технологія дає нам можливість під час війни, за відсутності реалізації продукції і недостатньої кількості обігових коштів, бути ефективними й триматися на плаву.
Маємо ще нестандартний підхід ще до сівби: майже на всіх культурах суттєво зменшили норму висіву. Якщо середня прийнята норма висіву пшениці в нашому регіоні – 3-4 млн насінин на 1 га, то ми сіємо 1,5 млн. А на соняшнику зменшили до 45 тис./га.
Взагалі у нас досить розширена сівозміна: озимі ячмінь, пшениця, ярий ячмінь, кукурудза, соя, горох, льон, соняшник. Деякі культури сіємо не для того, щоб заробити, а щоб мати гарного попередника. Також дивимося на рентабельність певної культури в розрізі декількох років. Можна, звісно, якісь площі залишати під пар, але потрібно витрачати кошти на обробіток, і якщо після пару отримуєш урожай пшениці 6 т/га, то розділивши його на два роки, розумієш, що то не заробіток. А коли ми сіємо, наприклад, горох, що дає врожай близько 3 т/га, а пшениця після нього – 5 т/га, то це уже цікавіше, ніж парувати. Надалі структуру посівних площ, мабуть, змінювати не будемо, втім, зосередимо увагу на культурах, що потребують менших затрат. Так, збільшимо площі під льоном і горохом.
Щодо технології живлення та захисту, то цього року робили все по максимуму. Зокрема, вносили фунгіциди на ячмені та пшениці. Можливо в такій ситуації проводити ці заходи не зовсім доцільно, але, наприклад, ячмінь не вибачає відсутність фунгіцидного захисту. Тому не виконавши цю операцію, зусилля витрачені на його вирощування будуть марними. Тобто, з одного боку ми намагаємося зекономити, де тільки можна, а з іншого – працюємо досить інтенсивно, і де варто вкласти кошти – вкладаємо.
Усе, що можна було, ми, мабуть, оптимізувати ще до війни. Єдине, що хочемо вдосконалити – це систематизувати весь обіг наших коштів, щоб все було на одній платформі. Зараз користуємося стандартною програмою Excel і бачимо затратну частину на кожному полі, чи то площею 1,5 га, чи 100 га. Ми рахуємо скільки за день заробляє кожна одиниця техніки та кожен гектар землі, щоб потім не було ніяких несподіванок.
Також оновлюємо парк комбайнів. Один придбали минулого року, а другий надійшов кілька тижнів тому. Хотіли взяти новий, але не ризикнули, бо маємо зобов’язання перед пайовиками та працівниками, втім, не знаємо, що буде завтра, зважаючи на стрибки курсу долара та подорожчання ресурсів. До того ж ми знаходимося «на червоній лінії», орки не дійшли до нас буквально 20 км. Разом з тим активно користувалися кредитними програмами для придбання техніки. Завдяки чому наростили потужний технопарк. Та кошти потрібно буде повертати.
Поступово впроваджуємо точне землеробство. На одному комбайні вже встановили систему навігації, що самостійно веде машину. На тракторах маємо її вже давно. Стараємося розвиватися, незважаючи ні на що. Вдячні тим компаніям, які нас підтримали й закрили наші питання по добривам і ЗЗР цього року.
Планували ще оновлювати автопарк й побудувати новий великий склад, але закупили матеріали, розпочали працювати й зупинились. Бо ж як у таких умовах будувати… Місто обстріляли. Та все ж рухаємось уперед. Зокрема, добудовуємо інший склад, трохи менший. Бо каркас уже є, тому будемо доводити справу до кінця.