Чому ми відмовилися від краплинного зрошення

Коли ми закладали фундуковий сад на Житомирщині, майже всі навколо радили класичне краплинне зрошення. Для більшості культур це вже стандартне рішення. Але на наших піщаних ґрунтах крапля виявилася б практично неефективною. 

Проблема в тому, що пісок не утримує вологу. Вода дуже швидко проходить вниз, і коренева система просто не встигає її нормально використати. Фактично ґрунт працює як дренаж. Через це ми були змушені піти іншим шляхом і побудувати спринклерну систему зрошення.

По суті це дощування. Біля кожного куща встановлений спринклер, який подає значний об’єм води. У нашому випадку один спринклер розрахований приблизно на 39 літрів води за годину. А коли таких кущів тисячі, господарство одразу виходить на зовсім інший рівень споживання води.

І тут починаються нові проблеми, про які ніхто не розповідає на красивих презентаціях. Для такої системи потрібні серйозні насосні станції, великі накопичувачі води, дозвіл на спецводокористування, оцінка впливу на довкілля. Без цього господарство може отримати великі проблеми з контролюючими органами.

Ми беремо воду зі ставка, але навіть це не вирішує питання повністю. Потрібно контролювати обсяги забору води, стежити за рівнем водойми, враховувати екологічні вимоги. А ще – будувати всю систему так, щоб вистачало тиску на великі площі. 

Чесно кажучи, коли ми заходили у цей бізнес, ніхто не пояснював, наскільки складним і дорогим може бути зрошення на пісках. На конференціях переважно продають обладнання, а не говорять про проблеми, які потім отримує фермер у реальному полі.

Сьогодні я вже розумію: система зрошення у фундуковому саду – це не просто труби й насос. Це окремий інфраструктурний проєкт, який потрібно прораховувати ще до висаджування саду. Інакше потім доведеться дуже дорого виправляти помилки.