Агромаркет

Зсідання молока

Зсідання молока

Незважаючи на підвищення закупівельних цін на молоко, економічна ситуація на молочному ринку є дуже складною.

 

Перш ніж повести мову про ринок молока, насамперед розглянемо загальні тенденції його стану в Україні. Зазначимо, що щорічно поголів’я корів й обсяги виробництва молока скорочуються, внаслідок чого 2015 року 92% населення України споживало молока та молочних продуктів менше за фізіологічну норму (в середньому 55% до норми). Якщо багато країн світу споживають 10–40 кг твердих сирів у розрахунку на особу на рік, то в Україні — близько 3 кг.

 

Міністерський феномен

 

Тенденція щодо скорочення обсягів виробництва молока має загрозливі обриси й секторальний зріз. Якщо на початку реформування (1991) виробляли молоко і яловичину практично всі сільськогосподарські підприємства, то в останні роки тільки 18,6% — лише 2,9% фермерських господарств від загальної їх кількості.

 

За сучасної структури посівних площ (експорт значної частини вирощеної продукції, спалювання рослинних решток тощо) втрати поживних речовин у ґрунтах досягають суми 120 млрд грн. Щоб забезпечити позитивний баланс гумусу на 33 млн га ріллі, необхідно щорічно вносити 270 млн тонн органічних добрив й утримувати понад 15 млн умовного поголів’я ВРХ, або на 60% більше, ніж у 2016 році. Багато фермерів Канади, наприклад, завдяки органічним добривам (зокрема, збільшенням частки багаторічних трав і бобових культур (сої, гороху) в структурі посівів, заорюванням соломи й інших рослинних решток) без мінеральних добрив розв’язують проблему позитивного балансу гумусу в сівозміні.

 

З негативною тенденцією скорочення поголів’я корів безперервно та безуспішно борються всі підряд — від уряду, Верховної Ради, Мінагрополітики до безлічі різних аналітиків, консультантів, бізнесменів, учених й ін. Пропонували й ухвалювали постанови Кабміну, видавали накази Мінагрополітики щодо встановлення мінімально допустимого рівня реалізаційної ціни, збільшення ефективності державної підтримки — дотацій, упорядкування діяльності посередників на заготівлі й реалізації переробникам молока-сировини, запровадження механізму товарної та фінансової інтервенції на ринку молока (скуповування надлишків сухого молока й вершкового масла). Утім, деякі аграрні міністри своєрідно розуміють, як керувати ринком молока. Так, наприклад, колишній міністр Микола Присяжнюк звертався до профільних асоціацій із проханням не створювати монополії і встановлювати нормальні закупівельні ціни на молоко. Його наступник Ігор Швайка написав лист до керівників молокопереробних підприємств: якщо не буде встановлено адекватної ринкової ціни за молоко-сировину, то він звернеться до Антимонопольного комітету України з клопотанням вжити відповідних заходів. Народний депутат України Тарас Кутовий (сьогодні — міністр аграрної політики) у поданому законопроекті пропонував щорічно за спеціальною формулою (вона до цього часу секретна, — автор) обчислювати мінімально допустиму ціну у відносинах «посередникселянин» і обов’язково засвідчити її відповідним договором як гарантії захисту прав обох сторін. Класика жанру: Ігор Швайка підписав меморандум із компаніями «Галичина», «Дубномолоко», «Старокостянтинівський завод сухого молока», «Терра Фуд» і «Техмолпром», які зобов’язалися закуповувати в сільгосппідприємств молоко першого ґатунку за ціною 4 грн, а в господарств населення — за 2,5 грн за 1 кг. Це — управлінський феномен, який не має місця навіть в теоріях мудреців стародавніх часів: сам міністр за однакову якість молока дав згоду платити дрібним господарствам на 37% нижчу ціну, ніж великим. Що з нами трапилося? Нація втратила розум?

 

Спробуємо встановити основну причину різної ціни, за якою приймають молоко-сировину переробні підприємства. Одразу ж нагадаємо, що за всі роки незалежності України тільки один із заступників аграрних міністрів — Віктор Пабат стояв на правильному шляху: в областях були створені комісії з узгодження цін на молоко, в міністерстві передбачалося провести низку занять із ціноутворення на ланцюгу «виробництво — заготівля — переробка — зберігання — транспортування — реалізація». Проте влада одна за одною швидко змінювалася, і потреба в керуванні ринком молока якось відпала. «Ринок все відрегулює», — ось основний лозунг нових управлінців економікою. Тут же знову нагадаємо, що, наприклад, у США на центральному й федеральному рівнях існують безліч програм із підтримки виробників молока, зокрема: регулювання закупівельних цін на молоко, підтримки цін на молочні продукти, підтримки доходів виробників молока, підтримки експорту молочної продукції, підтримки виробництва кормового зерна тощо.

 

Різні заводи — різна мінімальна ціна

 

Розглянемо дуже спрощений приклад технологічної схеми переробки молока. Одна група переробних підприємств виробляє лише масло вершкове, а відвійки повертає виробникам молока-сировини. Друга група залучила інвестиції і встановила лінію з виробництва сухого знежиреного молока (СНМ) з відвійок. Якщо на переробку надійшло 1000 кг молока (3,4% жиру), то з нього можна виробити 46 кг вершкового масла (72,5% жиру) і 904 кг відвійок (0,05% жиру). За ціни закупівлі молока 5 грн/кг вартість молока розподілиться на масло вершкове — 4,91 тис. грн і 90 грн — на відвійки. Якщо вартість переробки молока для одержання 1 т вершкового масла становитиме 40 грн, то такі підприємства за ціни його кілограма 85 грн отримають 2,7 тис. грн збитку. Якщо ж залучити інвестиції для виробництва СНМ і віднести 40% вартості молока на відвійки й СНМ, то реалізація 46 кг вершкового масла (сировина дешевша на 40%) і додаткова реалізація 72 кг СНМ (ціна 1 кг — 60 грн) в цілому забезпечить 465 грн прибутку. Ще вищий прибуток із 1 т молока-сировини буде одержано, якщо 63 кг сколотин (відходи від переробки молока на вершкове масло) додатково переробити й реалізувати на ринку. Це так зване збільшення глибини переробки, за якої прибуток на одиницю молока-сировини різко зростає. Розрахунки з допомогою міжгалузевого балансу молоко-продуктового підкомплексу показують, що за розширеного рівня виробництва твердих сирів, СНМ, казеїну й кисломолочної продукції молокозаводи одержать нульову рентабельність, якщо ціна 1 кг молока-сировини становитиме 7,74 грн. За умови, що різко зросте виробництво масла вершкового (скоротиться частка СНМ, кисломолочної продукції), нульова рентабельність буде досягнута за вартості 1 кг молока-сировини 2,8 грн, або у 2,76 раза менше. Тобто не може бути однакової мінімальної ціни для молокозаводів із різною структурою кінцевої продукції. І спроба урядовців розв’язати проблему встановлення якоїсь величини мінімальної закупівельної ціни нічого не вирішує, а ще більше загострює проблему, тобто сприяє швидшій ліквідації вітчизняних молокозаводів (які здебільшого спеціалізуються на виробництві вершкового масла) і зростанню монополії французьких і російських молокозаводів. Тим більше, що збільшення глибини переробки потребує нових додаткових інвестицій.

 

До речі, на найбільші компанії — переробники молока (українські «Мілкіленд» і «Молочний альянс», російську «Вімм-БілльДанн» і французькі Lactalis і Danone) припадає понад 50% молочного ринку. Середнім же і малим вітчизняним молокозаводам залишилася функція складів для перевалки й зберігання молочної сировини. Ба більше, компанії-гіганти є імпортерами молочної продукції та компонентів для молочного виробництва, які потім реалізуються за монопольними цінами вітчизняним молокозаводам.

 

Кооперація проти монополізму

 

Країни світу давно стикалися (й стикаються) із цією проблемою. Монополісти великого бізнесу залучають інвестиції та збільшують глибину переробки. За високої ціни на молоко-сировину молокозаводи фермерської кооперації з низькою глибиною переробки й відсутністю інвестицій зіштовхнулися з проблемою виживання та дохідності фермерських господарств. Цивілізовані країни, де дбають про соціально-економічний розвиток своїх країн, знаходили ефективні варіанти регулювання дохідності фермерських господарств і молокозаводів. Так, у 30-х роках минулого століття уряд США застосував такий варіант підтримки фермерських молокозаводів: надати їм на безповоротній основі кредити з тим, щоб вони виробляли такий самий асортимент й одержували обсяги тієї структури кінцевої продукції, як і молокозаводи монопольних структур. Однак тоді було б вироблено значний надлишок продукції, який призвів би до падіння цін на кінцеву продукцію до такого рівня, за якого всі молокозаводи стануть збитковими. Проблему розв’язали самі молочні фірми: вони запропонували створювати єдині фонди витрат на оплату молока, що надходить на молокозаводи, які спеціалізуються на виробництві більш прибуткової продукції (сухе молоко, казеїн, тверді сири, кисломолочна продукція тощо), а саме: запровадити відрахування у цей фонд по 4–10 центів від кожного центнера молока. Таким чином, обсяги виробництва молокопродуктів залишили в межах наявного попиту, а молокозаводи з низькою глибиною переробки молока завдяки створеному фонду стали виплачувати фермерам за здану сировину таку саму ціну, як і молокозаводи з високою глибиною переробки. Отже, в багатьох країнах Європи, Азії, в Канаді з 30-х років минулого століття сформувалося два напрями в розвитку ринку молока: пряма (монополісти підпорядкували фермерські господарства) і зворотна вертикальна інтеграція (фермерські кооперативи підпорядкували молочні заводи). До цього часу уряди цих країн сприяють розвитку зворотної вертикальної інтеграції — надають пільгові кредити або навіть будують і передають безоплатно молокозаводи, елеватори тощо. Таким чином урівноважують конкурентну боротьбу на ринку молока між монополістами та фермерським кооперативами. Цей напрям підтримки фермерських господарств для держав є ефективнішим і менш витратним за соціально-економічними критеріями. Адже не лише всі фермерські господарства стають рівноправними на конкурентному ринку молока, а й молоко і молокопродукти стають доступними для всіх верств населення.

 

На підтримку молочної кооперації звернули увагу деякі фермерські господарства України, що поєднали виробництво й переробку молочної продукції. Так, скооперувати дрібних виробників вдалося фермерському господарству «Віра, Надія, Любов» Григорія Наконечного, яке постачає перероблену продукцію в м. Баришівку (Київщина), і вона дешевша до 40%, ніж у супермаркетах. Правда, це господарство хочуть знищити — заважає воно монополістам і місцевим неробам.

 

Якщо держава сприятиме розвитку фермерських кооперативів, то різко зросте споживання населенням молочних продуктів, а фермерські господарства будуть розвиватися й нарощувати поголів’я тварин. А урядовцям слід забути про розподіл дотацій у ручному режимі без будь-яких програм і стратегій розвитку молочного тваринництва. Потрібно лише виділити гроші з розподілом по регіонах і поетапно (одночасно для всієї країни цього зробити неможливо) організовувати, будувати переробні фермерські молокозаводи, забезпечувати їм можливість вийти на ринки збуту з дешевою та якісною продукцією, закуповувати холодильники фермерським господарствам тощо. Як наслідок, в Україні формуватимуться молочні кластери, в межах яких розвиватимуться інші галузі, а також вся ринкова інфраструктура. Проте для цього потрібно, щоб профільні міністри мали хоч би елементарне уявлення, як формуються ціни і як ними керують у країнах світу. Я більше ніж упевнений, що жоден міністр сільського господарства України за останні 50 років не уявляв, як формується ціна на молокопродукти на інтеграційному ланцюжку «виробництво — реалізація» (як і в інших галузях і виробництвах).

 

Цінова дискримінація

 

Що ж ми спостерігаємо в царині ціноутворення на молоко-сировину в господарствах України? У 2015 році 472 сільгосппідприємства (із 1629), які реалізовували понад 5 т молока на добу (740 корів на фермі), одержували від молокозаводів по 4,5 тис. грн за 1 т, або на 18% більше, ніж 524 підприємства з реалізацією молока до 1 т за добу (46 корів на фермі). Та ціна, яку правлять великі агропідприємства, для молокозаводів, що в основному виробляють масло вершкове та кисломолочну продукцію, є недоступною. Тому заводи змушені співпрацювати з господарствами населення й платити їм значно нижчу ціну. Групування сільгоспвиробників за рівнем цін реалізації молока показують, що 73 підприємства реалізували молоко за вдвічі вищою ціною; 16% підприємств (реалізували 41% молока від всього обсягу) — вищою на 80%, ніж 78 підприємств із найнижчим рівнем ціни реалізації. Ще більша різниця в цінах молока, яке було прийняте молокозаводами від фермерських господарств. Так, у 2015-го 13,8% фермерських господарств реалізували молоко за ціною у 2,54 раза вищою, 6% — у 1,6 раза, 19% — у 1,34 раза, 23% — у 1,2 і 15% господарств — у 1,18 раза вищою, ніж 15,2% фермерських господарств із найнижчою ціною.

 

А середня ціна молока 2-го ґатунку, яку платять молокозаводи господарствам населення, на 15–30% нижча, ніж сільгосппідприємствам за таку саму якість молока.

 

Згідно з даними Державного агентства статистики, у першому півріччі 2016 року сільгосппідприємства реалізували 80% молока 1-го і вищого ґатунків, а різниця між їх цінами становила лише 15%. Звідки ж тоді така висока різниця між цінами, за якими розлучаються агровиробники зі своєю продукцією — молоком?

 

Саме існування молокозаводів із різною структурою кінцевої продукції є об’єк тивним чинником, що зумовлює різні можливості в оплаті сировини. Таку об’єктивну диференціацію використовують у своїх цілях молокозаводи монополістичних структур: вони могли б заплатити дрібним агровиробникам високу ціну, але не бачать у цьому потреби, оскільки молокозаводи з низькою глибиною переробки платять господарствам населення й більшості фермерських господарств менше на 15–50%.

 

Маржа торгівлі в молочному бізнесі України, як зазначають експерти, досягає 80%, тоді як у розвинених країнах — лише 10–15%. За такої високої маржі в найменш витратному ланцюгу інтеграції — торгівлі первинним сілгоспвиробникам нічого не залишається, як і далі вирізати корів і молодняк ВРХ.

 

Поради «дурні» — наслідки сумні

 

Чи зміниться щось на краще в економічній ситуації на селі та й на ринку продовольства за нинішніх управлінців і їх консультантів-аналітиків? За теперішнього підбору кадрів на вищому щаблі влади — навряд. Вітчизняні й закордонні аналітики різних мастей на всі лади розповідають, як і що робити і від чого залежить ціна реалізації молока в Україні. Виявляється, що від рівня світової ціни. Крапка. Більше нічого не потрібно. Ціна у світі зростає — і в нас відповідно зростає. А чому одні молокозаводи платять (або можуть заплатити) до 1,5–3 рази вищу ціну, ніж інші, — нікого не цікавить, та й важко підрахувати реальні витрати. Треба розробляти якість міжгалузеві баланси, вивчати матричну алгебру тощо. Для чого? Краще просто давати поради за відсутності будь-якої відповідальності за їхню дурість. Головне — в середньому тенденція зміни цін на внутрішньому ринку збігається з тенденціями світового ринку молокопродуктів. Як довго будемо вирізати й знищувати тваринництво в господарствах населення? Чи вже придумали для селян робочі місця на селі або ж побудували заводи й фабрики в районних центрах? Нічого немає. Немає реального плану розвитку територій, структури економіки…

 

Висновок сумний. Ніхто й ніколи на серйозному рівні не організовував і не створював механізмів регулювання ринку молока. Ніхто не хоче (та й важко це) виявити справжні проблеми ринку молока та розробити гнучку систему виконання окремих організаційних заходів, поетапна реалізація яких дозволить розв’язати проблему не лише самого ринку, а й супутні проблеми — зайнятості населення, розвитку поселенської мережі, досягнення раціональної щільності населення на селі тощо. Настала пора це робити, особливо в ситуації непрогнозованих тектонічних змін в політиках найрозвиненіших у світі країн. Навмання нічого не вирішимо. Щорічне скорочення поголів’я корів і зниження щільності населення на селі за межі допустимого рівня є тому підтвердженням. Чи трагічний розвиток подій на селі когось влаштовує?

 

 

Микола Калінчик, д-р екон. наук, професор

Дніпропетровська філія Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

Співавтор: Інеса Алєксєєнко, канд. екон. наук

журнал “The Ukrainian Farmer”, квітень 2017 року

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 
 

 

Інші статті в цьому журналі

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ