Спробувати Грузію на смак? Нема нічого простішого — для цього варто відправитись у Тернопільську область, де на невеличкому заводі у с. Саранчуки виробляє сири родина колишнього дипломата Лаші Мукбаніані. Пригощаючи охочих продукцією, він із величезним захопленням може годинами розповідати про грузинські традиції та стверджує, що розпочинати бізнес в Україні важко лише певною мірою — варто просто робити справу, яка тобі до душі.
— Пане Лашо, звідки виникла ідея робити грузинські сири тут, в Україні?
— Я довго намагався віднайти в Україні продукт, який би хоч трохи нагадував той сулугуні, що роблять на моїй батьківщині, в Грузії. Проте замість цього купував і куштував лише пародію на сулугуні — ні смаку, ні запаху. Мені було елементарно шкода, що українці не можуть відчути смак справжнього продукту, адже далеко не кожен може поїхати в Грузію. Тож наш бізнес народився із почуття грузинського патріотизму.
— Ваш бізнес — це стартап. Чи не боялись ви починати справу, та ще й у такий економічно нестабільний час?
— Я збрешу, якщо скажу, що в нас не було побоювань, що бізнесу може й не вийти. Проте ми — грузини, і ризик у нас у крові. Тому разом із братом Звіадом, політиком і в минулому депутатом грузинського парламенту та моєю дружиною Оксаною, втілили ідею та відкрили свою сироварню.
— Виробництво сиру — досить складний процес. Де ви отримували професійні знання?
— Мені здається, тут не має значення, вмієш ти це робити чи ні, адже тут дуже добре працює генетична пам’ять. У нас у Грузії сир, так само як і вино, — це набагато більше, ніж просто їжа, — це вікові традиції та й зрештою, саме життя. У самій країні виробляють понад 200 видів цього продукту.
У Грузії в кожному, навіть найбіднішому домі, завжди на столі є сир і не пригостити ним гостя — неприпустимо. Ви знаєте, коли я вперше побачив, як його виробляють, то зрозумів — це справжня магія. З часу, коли був маленьким тбіліським хлопчиком, я звик до смаку сулугуні, і вироблений нашим підприємством сирнічим йому не поступається.
Щодо технологічного боку справи, то ми довірилися професіоналу — у вибудовуванні виробничого циклу, оснащенні обладнанням, підборі та підготовці персоналу нам допомагав відомий у Грузії власник молочної ферми та сировар Каха Аланія. Він і досі віддалено курує наше підприємство та консультує щодо розширення лінійки сирів. Сири Аланія з регіону Мегрелія вважаються брендом у Грузії, їх у цій родині роблять уже сім поколінь сироварів.
— Як обирали регіон для розбудови підприємства?
— Це був досить тривалий процес пошуків. Ми розуміли, що хочемо виробляти сири в екологічно чистому регіоні, далеко від доріг і заводів. Тому наш вибір припав на Західну Україну. Понад два роки тому ми приїхали в Бережанський район Тернопільської області й зрозуміли — це ідеальна територія! А люди взагалі чудові — гостинні та щирі так само, як і на нашій батьківщині. Вони із запалом підтримали нашу ідею, тож працювати — подвійне задоволення. Ми принципово обирали персонал саме з місцевих мешканців — тож наш бізнес має й певну соціальну складову. Нині в нас на виробництві працюють 7 робітників, і в майбутньому сподіваємося працевлаштувати іще більше. Очолює підприємство Василь Богданович Пуківський — людина знана й поважна в усьому регіоні, який разом із нами докладає величезних зусиль для успішного функціонування підприємства та душею вболіває за справу.
— Чи відчували ви труднощі зі збутом продукції, адже грузинські сири — товар по суті нішевий?
— Ви знаєте, на диво бізнес поступово йде вперед, і ми й самі не розраховували на таку популярність. Починали з класичного імеретинського сиру та сулугуні, а сьогодні робимо ще й різноманітні вироби з нього — косичку, чечіль, калачики тощо. Покупці люблять наші копчені сири, де за технологією ми застосовуємо копчення на буковій тирсі. Незабаром працюватимемо над розширенням асортименту — готуємо сири тривалої витримки. Їх поміщають у спеціально обладнану дозрівальну кімнату в сильно концентрований сольовий розчин і витримують протягом трьох тижнів.
— Як ви вирішуєте сировинне питання?
— У виробництві використовуємо незбиране коров’яче молоко з фермерського господарства, що розташоване в Тернопільській області неподалік від заводу. Ми принципово не змішуємо молоко від декількох фермерів, щоб не втратити якість й однорідність молока.
— Чи задовольняє вас якість молока, яке закуповуєте для сироварні?
— Сьогодні повністю працюємо на давальницькій сировині — двічі на тиждень нам привозять по дві тонни молока для виробництва 350 кг сирів на тиждень. Проблем із якістю сировини у нас немає, закуповуємо молоко жирністю 3,5–3,9%.
— Чи не думаєте ви про відкриття власної ферми?
— Так, ми мріємо про спорудження власної невеликої ферми та закупівлю поголів’я приблизно 200 корів. На мій погляд, забезпеченість власною сировиною допоможе знизити витрати на виробництво й, зрештою, допоможе підняти на вищий рівень якість. Адже у виробництві сирів саме якісні показники відіграють провідну роль. Таким чином, ми перейдемо на виробництво замкнутого циклу.
— Наскільки на сьогодні ваш бізнес можна назвати прибутковим?
— Наша справа поки що досить молода — лише 1,5 роки. Звичайно, певний прибуток від бізнесу є, інакше це було б просто хобі. Проте станом на сьогодні початкових витрат ми не окупили. Однак, ураховуючи, що в Україні ми спостерігаємо справжній бум на натуральні продукти та підвищення культури їх споживання, сподіваємося на зростання популярності нашої торгової марки. На самоокупність проекту ми плануємо перейти протягом 3–4 років.
— Як і де реалізуєте свою продукцію?
— Ми принципово не обирали так званий масмаркет — адже коли працюєш із великими обсягами продукції, ризикуєш втратити якість. Тому ми відразу вирішили виходити на ринок поступово: сьогодні нашу продукцію можна придбати в магазині Goodwine та в декількох інтернет-крамницях натуральних товарів, співпрацюємо з ресторанами. Якщо казати про структуру продажів, то на кожен із названих мною сегментів припадає приблизно по 30%. Як на мене, дуже цікавим каналом збуту є фестивалі та різноманітні ярмарки. Сьогодні в Києві таких заходів проводять безліч — це чудова можливість не лише продати свій товар (тобто отримати «живі» гроші), а й поспілкуватися з покупцями, отримати їх відгуки тут і зараз. Оскільки наша продукція не представлена у великих торгових мережах, фестивалі дають змогу набагато краще позиціонувати та промотувати продукцію. Я звернув увагу, наскільки соціально активна публіка на таких заходах — вони прагнуть спробувати нові продукти. Крім того, сьогодні справжній бум на вітчизняні торгові марки — покупці готові підтримувати все українське й «голосують за це гривнею». Тож раджу виробникам продуктів харчування не нехтувати можливістю й брати участь у таких заходах.
— Чи маєте постійних покупців? Як підтримуєте зв’язок із ними?
— Так, безумовно. Маємо власну сторінку в соціальних мережах й охоче спілкуємось через неї із споживачами, розповідаємо про новини компанії та викладаємо фото. На мій погляд, це дуже вдалий і до того ж безкоштовний канал популяризації продукції, особливо такої, як наша. Крім того, найближчим часом розроблятимемо сайт й обов’язково закладемо можливість купувати сири напряму.
— Ви позиціонуєте вашу торгову марку як натуральний продукт. Чи думаєте ви над отриманням органічного сертифіката і, як наслідок, преміальної ціни?
— Поки що ми над цим не замислювалися — для продукції тваринного походження сертифікат отримати не так уже й легко, адже і корми для корів, і території — все має максимально відповідати високим вимогам, що висувають до органічних продуктів. Поки що ми працюємо на молоці від звичайних фермерів. Можливо, з розвитком бізнесу запровадимо власну лінійку органік-сирів. Проте навіть сьогодні можу сказати, що виробництво такого сиру за собівартістю буде чи не в декілька разів дорожчим за звичайні сири. Я не впевнений, що він буде кожному українцеві по кишені.
— Яким ви бачите типового покупця вашої продукції?
— Перш за все, це людина, яка любить сир. А також знайома з грузинською культурою та традиціями нашої кухні. Вікових чи будь-яких інших чітких характеристик не існує, споживачі нашої продукції — це і люди більш поважного віку, які ще за минулих часів відвідували Грузію, і молодь, яка нещодавно мандрувала моєю батьківщиною, і ті, хто тільки мріє відвідати її, хто просто відчуває спорідненість душ українського та грузинського народів.
— Що ви робите для зменшення собівартості сирів, вироблених на вашому підприємстві?
— Працюємо над оптимізацією постійних витрат і збільшенням обсягів виробництва. Поки що в нас немає власної сировинної бази, впливати на вартість сировини, що закуповуємо, досить важко. У нашому регіоні існує високий попит на молоко, що особливо відчутно в період зима-весна. Ми платимо порівняно вищу закупівельну ціну, ніж великі молокопереробні підприємства, що вирівнюють витрати завдяки обсягам закупівель. Середній і малий бізнес в Україні не захищений — ми маємо самостійно брати на себе операційні ризики. Хоча, з другого боку — це навчає конкуренції, що в сучасних умовах дуже важливо.
— Чи відчуваєте ви конкуренцію з боку інших виробників сирів, чи все ж ексклюзивність товару є перевагою?
— Звичайно, конкуренти є у всіх, проте якісний товар завжди знаходить свого покупця. Так, у нас є постійні замовники, які люблять нашу продукцію і пригощають нею друзів, тож, як на мене, це найбільша пошана.
— Чи обчислювали ви вартість відкриття фірмових магазинів і взагалі доцільність їх створення?
— У нашому перспективному бізнес-плані обчислено такі можливості. Проте на цьому етапі я бачу відразу декілька «але»: по-перше, обсяги виробництва; по-друге — різноманіття товару: потрібно мати принаймні кілька видів продукції, яка буде конкурентною, не лише сири, а й інші товари, аби максимально диверсифікувати ризики. Однак, звичайно, ми мріємо про фірмові магазинчики — місце з домашньою атмосферою, де українці можуть купити грузинські товари.
— Яким чином ви плануєте залучати інвестиції для розвитку вашого підприємства?
— Розмірковуємо над цим питанням. Певно, для створення власної ферми залучатимемо банківські кредити або братимемо участь в інвестиційних програмах від міжнародних інститутів.
— З якими труднощами ви стикнулися, відкриваючи підприємство в Україні?
— Певно, найбільшими труднощами для нас стало оформлення різноманітних дозволів і відвідування інстанцій — проте ці процедури неминучі, коли йдеться про виробництво продуктів харчування. Іще однією проблемою виробництва є популяризація споживання молочних продуктів, адже українці споживають їх набагато менше, ніж у ЄС, чи, приміром, у Грузії. До того ж сегмент сирів, який ми виробляємо, не є продуктом широкого вжитку й дуже залежить від смакових уподобань.
— На вашу думку, які суттєві відмінності між веденням бізнесу в Україні та в Грузії?
— У Грузії створити та вести бізнес значно легше. Це стало можливим після проведення адміністративної та податкової реформ. Однак, я впевнений, зміни, які відбуваються в Україні після революції Гідності, також будуть на краще й дадуть змогу розпочинати й вести власну справу без перешкод. Тим більше, що Україна має значно більші можливості як з погляду ресурсів, так і ринку збуту, ніж маленька Грузія.
На Тернопільщині нам допомагають районі й обласні органи влади і адміністративні органи, всіляко створюють комфортні умови для праці. Ми відчуваємо, що місцева влада розуміє, що економічна стабільність держави та добробут суспільства базується саме на успішному функціонуванні середнього та малого бізнесу, власне представниками якого ми і є.
Розмовляла Ірина Глотова
газета “АгроМаркет”, червень 2015 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
