На контрастах

Чому бразильці майже не п’ють кави, хто може стати справжнім візіонером і як криза народжує нові бізнеси.

У Південній Америці я буваю доволі таки часто, оскільки «Агрітема» співпрацює з міжнародною мікробіологічною компанією, виробничі потужності якої розташовані в Уругваї, Аргентині й Бразилії. Цьогорічна поїздка була пов’язана не тільки з відвідуванням нового бразильського заводу, який придбала наша компанія-партнер, а й із діловими зустрічами з організації наступного міжнародного навчального модуля для учасників AgriFood MBA Києво-Могилянської бізнес-школи — вони вивчатимуть кластери й кооперативи Бразилії. 

Не завдяки, а всупереч

Штат Мінас-Жерайс (Minas Gerais — «головні копальні») на південному сході цієї латиноамериканської країни відомий крім усього іншого і своїми кавовими плантаціями. Розташування плантацій на пагорбах дає унікальну якість бобів саме завдяки теруару, бо за нижчих, ніж на рівнинах, температур плоди достигають повільніше та, як результат, мають вищу концентрацію цукру. Отримана з цих бобів кава має надзвичайний аромат та смак і належить до категорії «гурме». Кава арабіка найдорожча у світі (15 тис. доларів за 200-кілограмовий мішок).

У 2009 році на південний схід припадало 35% усього бразильського агровиробництва (цукрової тростини, кави й апельсинів). Виробництво цукрової тростини зосереджене переважно у штаті Сан-Паулу, а вартість виробленої продукції сягала 6 млрд доларів у минулі роки.

Вирощування кави в Бразилії бере свій початок у XIX ст. зі штату Ріо-де-Жанейро, що змінило економіку всієї країни та зробило її значним гравцем на експортних ринках всього за кілька десятиліть. Проте дуже скоро епіцентром економічного розвитку Бразилії стає штат Сан-Паулу, а його столиця з провінційного містечка переростає в метрополіс, куди стікаються всі фінансові та торгові потоки.

З Сан-Паулу кавові плантації розповсюдилися на штати Мінас-Жерайс та Еспіриту-Санту в XIX– XX стст. Після економічної кризи 1929 року в Сан-Паулу кавових плантацій значно поменшало, а штати Мінас-Жерайс та Еспіриту-Санту посіли чільне місце у вирощуванні цієї культури.

Втім, створити успішний бізнес «з нічого» тамтешнім фермерам вдалося не завдяки, а всупереч. Оскільки потужностей для зберігання та просмаження кави катастрофічно не вистачало, власники плантацій вимушені були кооперуватися і спільно купувати обладнання. Саме так понад чверть століття тому народилися перші кавові кооперативи. За роки існування вони змужніли й набули досвіду. Тож у них є чому повчитися. Зокрема, серед членів кавового кооперативу «Експокасер» є компанія, в якої нині одна з найбільших плантацій, а також прибуткове виробництво сої. Це стабільний і дуже гарний бізнес. Утім, раніше цей регіон аж ніяк не можна було назвати соєвим — там традиційно видобували дорогоцінні метали і каміння, а кавові боби вирощували тільки останні півтора століття.

Усе почало змінюватися в середині XX ст., коли переселенці з південних штатів почали освоювати цілину. Радикально все змінилося 40 років тому, коли один молодий 23-річний фермер, котрий виріс у багатодітній сім’ї на півдні, ближче до кордону з Уругваєм, вирушив на пошуки своєї землі. Він поїхав у джунглі Серато (Закрита земля). У цій частині штату Мінас-Жерайс ніхто ніколи не працював на землі. Проте її можна було недорого купити. Вклавши всі свої гроші у цілину, на якій росли кущі й дерева, молодий фермер взявся голіруч розчищати перші кілька гектарів. Усе робив сам. А пізніше, щоб заплатити робітникам, продавав вирубаний молодняк на дрова сусідам…

Розчистивши кілька гектарів, амбітний фермер посіяв сою. Однак з погодою не пощастило — за 45 із 50 днів вегетації взагалі не було дощів й усе посохло. З розпачу бідолаха, який фактично «зарив у землю» всі свої гроші, позичив у сусідів на квиток до столиці Бразиліа. В столиці він мав надію отримати кредит у банку, щоб купити насіння кукурудзи та посіяти її після невдачі з соєю. На щастя, у деяких штатах Бразилії три сезони за рік, тому фермер там має можливість «зіграти в рулетку» тричі. Втім нашого героя навіть на поріг банку не пустили. Тому відчайдух вирішив днювати й ночувати на сходах, аж доки не зустрінеться з менеджером. І врешті, — завдяки завзяттю й амбіціям, — таки отримав позику під майбутній урожай кукурудзи. Так почався його аграрний бізнес. За 40 років він став найбільшим фермером штату — із 35 тис. гектарів землі в обробітку.

Ідея, що була «на поверхні»

Перші врожаї на цілині не були високими. Але будучи спадкоємцем фермера, змалечку опановуючи тонкощі агрономічного мистецтва, всі зароблені гроші молодий господар вкладав в оздоровлення ґрунтів. На початку 2000-х, коли нарешті вдалося досягти певної стабільності, паралельно він почав розвивати ще й насінництво і дистрибуцію ЗЗР (продавав по всій Бразилії хімічні протруйники, насіння кукурудзи, сої й бавовняника). Щоправда, від склеротиніозу та інших хвороб, якими був уражений посівний матеріал, хімія не надто допомагала. І знов криза стала рушієм змін. На одній із конференцій, які відвідував фермер, йшлося про мікроорганізми, здатні зарадити грибним захворюванням. Цікавість перемогла недовіру, тож невдовзі разом із мікробіологом, котрий спеціалізувався на грибах, вони створили невеличке підприємство з виробництва мікробних препаратів для власних потреб. Оскільки завдяки дії власних біофунгіцидів їхні посіви разюче відрізнялися від сусідських, тамтешні фермери згодом теж захотіли застосовувати такі препарати. Ось так у фермера народився ще один бізнес — «Лабораторіо Фаррупійа». Продажі зростали, обсяги виробництва теж.

Та коли 2012 року в тих краях сталася страшенна посуха, а грибні захворювання, як відомо, не розвиваються за таких умов, вироблений на продаж біофунгіцид виявився непотрібним. Вклавши багато кредитних коштів у його виробництво, компанія опинилася на межі банкрутства. Фактично постало питання виживання кризового менеджменту. Що ж робити? Як роздавати борги? Зібралися на нараду старий батько, його сини, фінансовий директор, агрономи, мікробіолог. Хтось пропонував продати частину землі, інший — продати материнські лінії насіння, були ідеї продати фабрику. Аж тут агроном запропонував усім вийти в поле і показав, що на рослинах є ознаки ушкодження нематодами. Ідея, як мовиться, була «на поверхні»: на наявних у компанії потужностях можна швидко виробити інший препарат — біоінсектицид на основі триходерми. І це було дуже правильне рішення, яке допомогло компанії випірнути з фінансової пастки. «Лабораторіо Фаррупійа» стала найбільшим виробником триходерми в Південній Америці з мільйонами тонн готового продукту на рік.

У 2015 році біологічний бізнес «Лабораторіо Фаррупійа» придбав один із найбільших у світі виробників мікробних препаратів для харчової промисловості, фарм індустрії та сільського господарства компанія «Лаллеманд», з якою моя компанія має ексклюзивну співпрацю в Україні.

Втім, особисто я була вражена, як мрія допомогла 23-річному сільському хлопцеві стати успішним і як обставини не зламали його, а мотивували змінювати все довкола. Це людина-візіонер. Ми завжди чомусь думаємо, що візіонерами стають суперінтелектуали з 2–3 вищими освітами. Проте приклад цього простого бразильського фермера свідчить про інше: той, хто вірить та вперто прямує до своєї мрії, змусить повірити інших. У нього це вийшло.

Час розвивати унікальні переваги

У складі учасників поїздки були й представники агрохолдингів, і науковці, і фахівці «Агрітеми». Ми поїздили, подивилися на бразильські червоні ґрунти, на їхні умови життя і замислилися. 

Маючи такі бідні на органіку ґрунти з дуже низьким рH, бразильські фермери досягають урожайності сої 6,5 тонни з гектара на поливі й 3,5 — на богарі (на наших чорноземах навіть на поливі не завжди стільки отримаєш). Зрозуміло, що в Бразилії опадів на рік 1000–1200 мм, але обмежувальним чинником є ґрунт. Тому бразильці розв’язують цю проблему на рівні держави (інших преференцій від неї фермери не отримують і виживають здебільшого за рахунок диверсифікації). Держава фінансує дослідження в галузі ґрунтознавства та дає кошти фермерам на насіння певних африканських сортів трави, коріння якої проростає на кілька метрів вглиб ущільнених ґрунтів та покращує аерацію й, відповідно, структуру ґрунту без механічного втручання. Стратегічно це дуже правильний крок, адже вкладати значні кошти в такий цінний ресурс, як земля, бразильському фермеру не під силу, а держава, якщо хоче бути конкурентною на глобальних ринках, повинна турбуватися про ефективність та екологічність землеробства.

 Бразилія є світовим лідером із виробництва сої, втім, зважаючи на цілу низку ризиків (ГМО-сою, яку вони вирощують та експортують на корми тваринам в Європу та Азію, дедалі жорсткіше відстежують і поступово забороняють), на часі розвиток унікальних переваг регіону, як-от біоетанол із цукрової тростини чи кава. Що цікаво: самі бразильці майже не п’ють кави — це дуже дорого. Тому вони надають перевагу розчинному продукту. Менеджери заводу, який відвідувала наша група, розповідали, що вони ходять із друзями щосуботи на дегустації кави (на кшталт наших винних дегустацій).

Загалом середня зарплата в Бразилії 500 дол., а вартість вечері в хорошому ресторані — 200 дол. (з вином) на двох. Схожа ситуація і в Уругваї. Протягом 5 років я вочевидь могла бачити, як зубожіло населення за час правління популістської соціалістичної влади.

Практичні кейси та дослідження бразильського фермерства дали мені змогу краще зрозуміти місцеві реалії та сформувати запит до наших навчальних партнерів, які допомагатимуть нам робити міжнародний модуль для КМБС у Бразилії. Україні є чому повчитися в бразильського фермера, бо він так само покладається лише на власні сили, як і український, проте досягає кращих показників. Чому? Не лише завдяки опадам та подовженому циклу виробництва. Цю загадку ми і будемо досліджувати з нашими МВА-учасниками наступного року.

Нашими партнерами в Бразилії є Міжнародна Бізнес Школа в Сан-Паулу та «Астрал Груп» — консалтингова компанія, яка допомагає в організації візитів та живих кейсів.

Учасники АгріФуд МВА в КМБС — це власники та управлінці агро та дотичних бізнесів з досвідом щонайменше 3 роки. Програма англомовна, тому що спрямована на міжнародні групи в майбутньому. Проте з осені 2019-го ми запускаємо паралельну україномовну програму з фокусом на управлінській досконалості, розумінні глобальних трендів та бенчмарків як в агро-, так і в інших галузях, які можуть впливати на розвиток агропродовольчих бізнесів. Формат навчання: навчальні воркшопи та робота над живими кейсами в українських агрохолдингах й технологічних компаніях. Тривалість навчання: 6–7 модулів. Кожен модуль — 2–3 дні. Захист проекту по закінченню та сертифікат від КМБС.

Моя особиста місія в агробізнесі в цілому та в програмі АгріФуд МВА зокрема — розвивати управлінський потенціал українського агроменеджера, сприяти розвитку лідерського потенціалу перших осіб компаній, змінювати мислення учасників у такий спосіб, щоб їхні бізнеси росли та масштабувалися не тільки в Україні, але й світі.

Наталя Гордійчук, керівник курсу AgriFood МВА, засновниця компанії «Агрітема»

газета “АгроМаркет”, травень 2019 року

 

^{Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».} 

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ