На тлі активного спорудження агрокомпаніями власних зерносховищ знижується привабливість послуг елеваторів, які не забезпечені власним виробництвом.
Доки фермери основних країн-виробників зерна на американському континенті — Бразилії, Аргентини і частково США — потерпають від дефіциту потужностей для зберігання зерна, в Україні ця проблема відійшла на другий план. Наразі сховищ для зберігання рекордних урожаїв вистачає. І хоча активна розбудова в цьому сегменті триває, дедалі актуальнішими стають технології, що дозволяють елеватору заощаджувати й роблять підприємство конкурентнішим.
Посильне навантаження
Традиційно, коли йдеться про елеваторну галузь, насамперед є сенс проаналізувати обсяги навантаження на цей сегмент. Як відомо, у сезоні-2016/2017 Україна зібрала рекордний урожай. У 2016 році в Україні було зібрано рекордні врожаї зернових (66,1 млн тонн) й олійних (20,2 млн тонн) культур, що сформували загальний обсяг виробництва на рівні 86,3 млн тонн й обсяг загальної пропозиції на рівні 94,1 млн тонн. Такі, на перший погляд, приголомшливі показники повинні були сформувати шалене навантаження на систему зберігання й спричинити проблеми не лише зі зберіганням, а й ефективністю відвантаження експортних партій збіжжя. А втім, система зерносховищ витримала навантаження, забезпечивши, крім того, збільшення обсягів експорту до рекордних 48,4 млн тонн (зокрема 44,2 млн тонн зернових і 4,2 млн тонн олійних культур). Саме активний експорт і розтягнуті строки збирання основних культур дозволили нівелювати формування можливого дефіциту місткостей для зберігання на тлі збільшення валових зборів.
Максимальний рівень запасів збіжжя у 2016 році, відповідно до офіційної статистики, сформувався на 1 грудня й сягнув 28,4 млн тонн, що виявилося на 8% менше, ніж на аналогічну дату у 2015 році (30,8 млн тонн). До того ж максимальне навантаження на систему зберігання у 2015 році зафіксоване станом на 1 листопада й становило 31,7 млн тонн. Таким чином, завдяки активному експорту, за зростання врожаю у 2016 році на 12%, як порівняти з показником 2015 року, запаси у піковий період накопичення скоротилися на 8%.
Щодо прогнозів на новий сезон, то очікується зменшення обсягів виробництва на 7% — до 80,1 млн тонн. Також прогнозовані менші запаси на початок сезону сформують загальну пропозицію зернових й олійних культур у 2017/18 МР на рівні 85,5 млн тонн, що на 9% менше за обсяг попереднього сезону. Водночас з урахуванням глобальних чинників очікується збереження попиту на український експорт агропродукції, що може призвести до подальшого скорочення запасів у піковий період їх формування (листопад-грудень). Як наслідок, очікуємо зниження навантаження на систему зберігання.
Будують і середні, і малі
Незважаючи на те, що місткостей для зберігання збіжжя в Україні сьогодні достатньо, активно триває розбудова у цьому сегменті. Щоправда, загалом темпи будівництва дещо знизилися й змінилася структура сховищ за видами.
За даними Державної служби статистики, у 2016 році в Україні було введено в експлуатацію зерносховищ загальною ємністю 1,3 млн тонн, що на 40% менше за показник попереднього року (2,1 млн тонн). Зниження темпів будівництва, з одного боку, пояснюється збільшенням вартості ресурсів, а з другого — тим, що сегмент великих агрокомпаній і холдингів, яким потрібні елеватори як інструмент для ефективного експорту, можна вважати насиченим. Тобто обсягів наявних збудованих або модернізованих зерносховищ у таких компаніях у принципі достатньо, й інтерес до будівництва стає все меншим. Втім достатньо активним є напрям реконструкції наявних сховищ, насамперед спрямований на підвищення рівня енергоефективності. Нині можна говорити про активну розбудову системи зберігання агроформувань середнього рівня (що мають в обробітку від 5000 до 10 000 га). Це підтверджується динамікою в структурі зерносховищ за видами.
Так, у першому кварталі 2017 року із загальної ємності зерносховищ, уведених в експлуатацію (426,5 тис. тонн) тільки 33% (140,3 тис. тонн) прийшлося на елеватори — сховища, що традиційно будують великі компанії, й частка яких у 2015 році сягала 89%, а у 2016 році — 73%. Водночас поточного року суттєво зросли частки зернофуражних зерносховищ (до 21%, або 91,4 тис. тонн у січні-березні 2017-го) та механізованих зерноскладів (46%, або 194,9 тис. тонн). Ці види сховищ є доступнішими для середнього сегмента аграріїв у разі будівництва, але дозволяють відносно надійно зберігати збіжжя в період високого рівня невизначеності ринку, що спостерігається нині. Крім того, невеликі господарства (до 5000 га) також будують зерносховища, але їх ємності можуть не потрапляти до офіційної статистики. За нашими оцінками, близько 90% аграріїв малого й середнього сегментів нині забезпечені зерносховищами для зберігання своїх урожаїв. Це дозволяє їм стримувати реалізацію до появи на ринку більш прийнятних цін.
Щодо регіонального розподілу будівництва, то за останніх три роки найбільша ємність сховищ, уведених в експлуатацію, притаманна для Харківської (1,4 млн тонн), Волинської (1,0 млн тонн) і Полтавської (0,5 млн тонн) областей. Також слід зауважити, що 97% сховищ, збудованих у Харківській області, — це елеватори. Це пояснюється віддаленістю регіону від портів і потребою у створенні перевалюваних комплексів, здатних швидко перевантажувати збіжжя на залізницю для доставки в порти. Найменше збудовано в Дніпропетровській області — всього 5 тис. тонн. Однак цей регіон посідає 3-є місце за ємністю зерносховищ після Полтавської й Одеської областей.
Загальний обсяг спеціалізованих зерносховищ в Україні станом на квітень 2017 року оцінюється нами на рівні 49,8 млн тонн. За максимального зафіксованого рівня запасів (31,7 млн тонн на 1 листопада 2015 року) такого об’єму сховищ цілком достатньо для зберігання. Ба більше, на тлі активного будівництва власних сховищ як великими, так і малими й середніми агрокомпаніями, знижується привабливість послуг елеваторів, які не забезпечуються власним виробництвом, і зростає конкуренція між ними.
Акцент – на ефективності
Зерносховищам, що лише надають послуги з доробки та зберігання збіжжя, нині дуже складно залучати клієнтів. А найгострішою в елеваторній галузі є проблема енергоефективності та забезпеченості потужностей енергоресурсами. Для тих аграріїв, що будують власні сховища для врожаю, набули актуальності питання ефективної автоматизації об’єктів, упровадження енергоощадного обладнання та використання альтернативного палива. Тож саме ці аспекти активно обговорюються з представниками інжинірингових компаній, кількість яких, до речі, постійно зростає на тлі збільшення попиту на такі послуги.
Окреме питання — альтернативні види палива, передусім біопаливо. Експерти під рахували, що залишки агровиробництва в Україні теоретично можуть генерувати тепло вої енергії в еквіваленті 22 млрд кубометрів природного газу, до того, що в усій державі щороку споживається близько 25 млрд кубометрів. З урахуванням технологічної й екологічної доцільності, на біопаливі можна заощадити 5–10 млрд кубометрів газу щорічно — насамперед використання доцільно безпосередньо в агропідприємствах, де генеруються залишки. Досвід фахівців у цій галузі показує, що на сушінні, наприклад кукурудзи, з використанням біопалива вартість теплової енергії для 1 тонновідсотка становить 3–3,5 грн, тоді як за використання газу цей показник становить 9–18 грн на 1 тонновідсоток залежно від ефективності сушарки. Тому цей напрям розвитку є одним із перспективних.
У напрямі енергоощадження актуальним також є питання автоматизації об’єктів, хоч це і стосується насамперед великих комплексів. Автоматизація дозволяє не лише здійснювати контроль технологічних параметрів зернових мас у зберіганні (температуру, вологість) і мінімізувати людський чинник, а й забезпечувати ефективне використання обладнання, знижуючи тривалість холостої роботи обладнання й економію електроенергії. До речі, використання більш енергоефективних електроприводів технологічного обладнання елеваторів також дозволяє заощаджувати й робити підприємство конкурентнішим. Із 1 січня 2017 року всі європейські виробники електроприводів випускають двигуни з класом енергоефективності не нижчої як ІЕ3. Тобто двигун потужністю 30 кВт повинен мати ККД не нижчий ніж 94%, тоді як двигуни, що експлуатуються на більшості вітчизняних підприємств, за оцінками експертів, мають цей показник на рівні 83%. Така різниця призводить до збільшення витрат енергії близько 6000 кВт*год/рік за роботи одного двигуна зазначеної потужності. Тому підвищення енергоефективності підприємства шляхом заміни електроприводів також є одним із перспективних напрямів розвитку.
Крім того, для українських елеваторів усе ще актуальними є проблеми недосконалості законодавства та регламентних актів, стану під’їзних шляхів (що суттєво знижує конкурентність навіть сучасних елеваторів), проблеми з кваліфікованими кадрами тощо. Та загалом галузь розвивається відповідно до темпів розвитку агровиробництва, і в цей сегмент дедалі активніше інтегрують сучасні технології, що дозволяють контролювати й підвищувати ефективність усіх процесів.
Андрій Купченко,
аналітик «АПК-Інформ»
газета “АгроМаркет”, серпень 2017 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
