Чого хоче село

Мешканці «глибинки» бояться бути обдуреними й дуже тонко зчитують інформацію про перспективи. Сегментуємо аудиторію й формуємо лояльну спільноту.

  

Чи справді для розвитку сільських громад потрібні лише гроші? Чи достатньо для успішної співпраці з пайовиками вчасно розраховуватися з ними за оренду й надавати їм посильну фінансову допомогу? Мій досвід участі в соціальних проектах свідчить, що не все так однозначно. Тактика «входження у глибинку» з мега-ефективною стратегією, продуманою модними бізнес-консультантами, може виявитися провальною, якщо мешканці села не готові до нав’язуваних змін. Інша справа — завчасно з’ясувати, чого хоче село, кому довіряє й чим найбільше переймається…

 

Про настрої та довіру

 

Беручи участь в одному з таких соціальних проектів, я провела власне опитування мешканців села (загалом 150 осіб, віком від 18 до 60 років). Результати засвідчили: більшість має великі претензії до рівнів освіти й медицини, які можуть отримати. Люди не довіряють обіцянкам «заїжджих», а тутешнім посадовцям — і поготів. Водночас порятунком для села кожен третій вважає можливість розпочати власну справу. До речі, понад 90% респондентів переконані: допомогти їм можуть саме вихідці із села, які досягли успіху й мають намір утілювати в життя нові проекти на малій батьківщині.

 

За цими доволі очевидними результатами трохи пізніше з’ясувалося кілька прихованих мотивів. Мешканці «глибинки» дуже тонко, майже на інтуїтивному, а не на раціональному рівні, зчитують інформацію про перспективи. Бояться бути обдуреними, не хочуть, щоб їх сприймали лише як робочу силу чи «пайовиків». Для селян важливо, щоб із ними рахувалися й обговорювали стратегії, а за результатами такого діалогу давали час «на подумати» й можливість самим вирішити щодо подальшої співпраці. Лідером змін респонденти готові визнати передусім знайому людину, яка мешкала (мешкає) в селі або принаймні до нього була дотична.

 

Дослідження проявило ще одну цікаву, притаманну українському менталітету, рису: населення, що проживає в межах однієї локації, зазвичай міркує й чинить за принципом «кожен сам за себе», «моя хата скраю», відтак особисті вигоди цінуються вище ніж загальносуспільні блага. Зокрема, 42% респондентів усвідомлено зазначили небажання людей гуртуватися й разом розв’язувати насущні проблеми.

 

Натомість ключові особи в селі (приміром, голова сільської ради, директор школи, місцеві бізнесмени «з власним авторитетом»), як засвідчило опитування, абсолютно не відкриті до нових можливостей. Складається враження, що місцевим лідерам громадської думки лячно втратити «синицю в руках», свою владу й авторитет. Нові можливості однозначно принесуть нові перспективи. І за них земляки дякуватимуть комусь іншому. Тому безпрограшна позиція місцевих авторитетів — краще не допустити «чужих», створити їм перепони й зіпсувати репутацію «неясним майбутнім можливих змін».

 

Упередження й сегментація

 

Безумовно, шкода, що соціальні проекти, націлені на розвиток підприємницьких і лідерських ініціатив у селі, наражаються на опір із боку тих, кому це невигідно. А втім, у кожній спільноті є пасіонарні й активні особистості, навіть цілі родини, котрі хочуть працювати «вдома» замість того, щоб їздити за кордон на заробітки. Головне — правильно сегментувати таку аудиторію, щоб надалі правильно комунікувати й формувати лояльну спільноту однодумців. Це можуть бути чоловіки й жінки, безробітні та зайняті, пенсіонери та молоді люди, яких об’єднує ідея, концепція, готовність і власна життєва позиція.

 

Уже на етапі опитування стало зрозуміло, що 30% респондентів, котрі мешкають у селі, відкриті до новацій і співпраці. От із них і треба стартувати, конкретно для них сегментувати комунікацію, проводити тренінги й консультації, організовувати спеціальні заходи. Ці люди мають усі шанси стати найсильнішими агентами впливу й влади — просто їм потрібна підтримка.

 

«За дужками» залишилися дві аудиторії, сегментовані за принципом ставлення до змін, — відверті опоненти й ті, хто дотримується нейтралітету, очікуючи, що буде далі. За ефективного впровадження проекту перші позитивні результати сприятимуть тому, що «нейтрали» поступово переходитимуть у групу «активістів», а «опоненти» вимушені пом’якшити власну позицію спротиву.

 

До правильної комунікації

 

Комунікувати з жителями села — і просто, і складно одночасно. Просто, бо люди цікавляться місцевими новинами, активно обговорюють досягнення й труднощі, розповсюджуючи інформацію за принципом «сарафанного радіо». Складність ефективної комунікації в тому, що «місцеві» скептично сприймають написане чи почуте. І часто додають об’єктивним подіям власних домислів. Тобто інтерпретація новин викривляється через те, що жителі села невпевнені ні в стратегічній місії нових програм, ні у власних силах, ні в можливості бути залученими у проекти.

 

Тому передусім село слід «розворушити», доводячи людям на реальних прикладах, що і в інших селах і селищах життя змінюється завдяки ініціативам громади, а бізнес-плани й інвестиції з боку бізнесу — це лише дієві інструменти для подальшого розвитку. Наступний крок — мотивувати село замислитися й розміркувати про власні перспективи. Відчуваючи себе господарями свого майбутнього, люди поступово трансформуватимуть страх у довіру. Досягнувши певного рівня усвідомлення «необхідності» змін і завоювавши певний рівень довіри до нових проектів, на наступному етапі доцільно говорити про відповідальність. Точніше самовідповідальність кожного мешканця села.

 

Дуже легко стояти осторонь, критикувати, домислювати й засуджувати. Інша справа — самому долучитися до реалізації проекту. Знову ж таки, як показує практика, активні учасники нових проектів на селі з часом стають більш відкритими й упевненими у власних силах. А той, хто скептично ставиться до змін, залишаючись осторонь через страхи чи небажання працювати, зазвичай лише критикує й шукає винних. Утім, це теж вибір, на який людина має право. А правильна комунікація повинна донести до людей думку про те, що відповідальність лежить не лише на плечах «третіх осіб». Відповідальність — це ще й лояльність кожного, терпіння, кредит довіри, а не очікування, що «впаде з неба» або хтось зробить усе за когось.

 

Шукаючи нестандартні акценти

 

Важливий акцент: прозорість і відкритість — це не лише заявлені принципи. В проекті на селі недомовленість чи приховування фактів може вилитись у загальну кризу. Натомість продумані повідомлення для побудови підґрунтя й сприйняття інформації, навіть про втішні труднощі, буде сприйматися правдиво та сприятиме згуртуванню, а не створенню опозиції. В жодному разі не можна ігнорувати спільне обговорення та зворотний зв’язок. Людям важливо усвідомлювати, що до їхніх думок прислухаються. Це мотивує до генерування нових ідей, упевненості й власної відповідальності за сказане чи запропоноване.

 

Оскільки сьогодні в соціальних мережах навіть бабусі та їхні коти, чому б не створити окрему сторінку села? Хіба не цікаво дізнаватися, що відбувається поза твоєю хатою? Та й подій у кожному селі вистачає — у школі й у клубі, на фермі й у тракторній бригаді, в сільраді й у церкві, врешті, в кожного господаря на подвір’ї. Людям подобається розглядати свої фото (й рахувати коментарі та лайки). Тому чим більше буде персоналізації (про людей, жителів села), то популярнішою буде така сторінка й поступово інтегрується у життя громади.

 

Унікальні проекти вимагають нестандартного позиціонування та зміни акцентів. Можна, приміром, піарити проект для мешканців села в районній газеті.  А можна змінити акценти й почати «піарити» жителів села для проекту — їх думки, історії, мотиви. В такому підході героїв і гравців у проекті буде більше, адже більшість захоче бути «в дужках», бо це мотивує. Головне — більше спілкуватися й обговорювати, давати можливість висловлюватися та бути причетним до змін.

 

 

Олена Обухівська,

експерт із комунікацій

газета “АгроМаркет”, лютий 2018 року

 

 

^{Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».} 

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ