Вітчизняна економічна наука неспроможна вказати українському аграрному сектору напрям розвитку. І її це, схоже, влаштовує.
Для успішного проведення реформ у будь-якій сфері соціального життя треба, щоб у будівництві всієї майбутньої конструкції об’єкта, що реформується, брали участь усі інституції держави, й насамперед наука. Для реформування сільського господарства дороговказ на майбутнє повинні були накреслити вчені — економісти-аграрники. Спробуємо розібратися, яку ж будівлю вони встигли звести в сільській місцевості за понад двадцять років аграрних реформ.
Дивна підтримка
Станом на сьогодні ми маємо змогу спостерігати дію відцентрових сил: зростає кількість надвеликих і дрібних підприємств і зникають підприємства оптимальних (0,5–5 тис. гектарів землі) розмірів. Пришвидшує цей процес чинна система державної підтримки аграрного сектору економіки, а саме: постановами Кабміну тільки для великих підприємств передбачалося часткове (до 50%) відшкодування вартості будівництва та реконструкції тваринницьких ферм і комплексів та підприємств із виробництва комбікормів. Одночасно питома вага поголів’я свиней у господарствах із концентрацією понад 2,5 тис. гол. (основна частка з них не відповідає екологічним нормативам) зросла від 57 до майже 90%. Така негативна тенденція є результатом відсутності навіть проблисків ринкових відносин, адже маємо збитковість первинного виробництва свинини та надприбутки на останній стадії — роздрібній торгівлі.
У свою чергу, скасування спецрежиму ПДВ для сільгоспвиробників як джерела акумуляції значних сум коштів на розвиток свого виробництва та його заміна на державні дотації призвела до того, що основна частка сільськогосподарських підприємств, які працюють на потреби внутрішнього ринку, були без належної державної підтримки й уся сума ПДВ була спрямована експортерам. У результаті «Миронівський хлібопродукт» за результатами фінансової діяльності 2017 року отримав 1,4 млрд гривень державних дотацій, або 30% річної суми всіх дотацій, наданих державою агропромисловому комплексу. За аналітичними даними Асоціації фермерів, принцип нарахування дотацій: «більше сплатив — більше одержав» не має логіки щодо підтримки сільськогосподарських первинних виробників. «Миронівський хлібопродукт» не сплатив 4,2 млрд гривень у бюджет, а перерахував на цю суму ПДВ, який сплатили «Нашій рябій» споживачі в роздрібній торгівлі. До того ж агрохолдинг із бюджету отримав більшу суму, ніж перерахував, — 4,7 млрд гривень: 1,4 млрд гривень дотацій і 3,3 млрд гривень відшкодування ПДВ за експорт.
Організаційна структура великих компаній побудована і легко налаштовується на законодавчу базу, що постійно змінюється, таким чином, щоб «заробляти» бюджетні кошти: птахофабрики продають своїм посередникам продукцію, призначену для експорту, отримують дотацію як відшкодування ПДВ, сплаченого ними до бюджету, а посередник відшкодовує вже раніше повернуте птахофабрикам ПДВ під час експорту.
Про що говорить цей приклад, який офіційно має назву «державна підтримка сільськогосподарських виробників»? Системи державної підтримки як такої, що спрямована на розвиток сільської місцевості, не існує. Тільки 5–7% фермерських господарств у попередні роки одержували державну допомогу, до 15% — сільськогосподарських підприємств. Така дивна державна підтримка не виконує функції творення, організації кластерів як точок росту самої економіки, так і сільських територій. У країнах світу, особливо розвинених, підтримка фермерів побудована за іншою логікою. Оскільки основна частка доходів формується на наступних після виробництва стадіях, то країни світу всіма законодавчими засобами сприяють розвитку фермерських кооперативів із переробки й оптової та/або роздрібної торгівлі. Щоб протистояти в конкурентній боротьбі приватним переробним підприємствам (вертикальна інтеграція зверху), метою яких є усунення дрібних конкурентів і посередників та контроль над первинним виробництвом і торговельною мережею, уряди країн сприяють розвитку сфери первинного виробництва (інтеграція знизу) — фермерських кооперативів. Тому, наприклад, у США, Канаді низькі або навіть відсутні податки на діяльність фермерських кооперативів; у Франції в окремі періоди кооперативам безоплатно передається майно державної власності, зокрема молокозаводи.
Дотації в розвинених країнах здебільшого надаються дрібнішим фермерам, ніж великим, згідно з розробленими ними планами виходу на конкурентні параметри виробництва. Так, у Франції не надавалася державна підтримка й пільгові кредити великим птахофермам і молочним фермам, де концентрація корів перевищує 60 голів. У свою чергу, антимонопольні закони обмежують частку монополізованого ринку сфери переробки й реалізації (інтеграція зверху). У багатьох країнах фермерські програми фінансуються в обсязі до 50–75% вартості інвестиційного проекту, особливо переробної галузі, для відбудови фермерської вертикалі знизу. Уряди зосереджені на фінансовій підтримці кооперативів (пільгове кредитування — придбання сільськогосподарських машин, оновлення основного стада, будівництво елеваторів, приміщень торгівлі, компенсація вартості нового сучасного обладнання, інвестиційних витрат тощо), не підтримуючи окремі підприємства. Німецькі вчені також довели, що програми стимулювання окремих підприємств виявилися негативними із загальноекономічного боку: держава взяла на себе функцію вирішувати, яким підприємствам розвиватися, а яким ні.
Завдяки такій підтримці фермерських кооперативів у розвинених країнах 40–90% реалізації основних видів сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки припадає на вертикально інтегровані фермерські господарства (інтеграція знизу). Тоді як сільське господарство України за всі роки реформування (1991–2017) отримало десятки мільярдів гривень державної підтримки, які розподілялися в ручному режимі без будь-яких програм, а результат один — 26 років стабільно триває ліквідація галузей тваринництва. Ніхто й ніде не бачив реальної інтеграційної вертикалі фермерських кооперативів без посередників, й особливо на останній стадії — в роздрібній торгівлі. На цій вертикалі зосередилися кілька десятків посередницьких структур (постачання технологічних ресурсів, збирання продукції, зберігання, торгівля), неконтрольоване функціонування яких призводить до складних соціально-економічних проблем на селі.
Наука й далі «рапортує»
А що ж наша аграрна економічна наука думає з приводу згаданих проблем, які треба розв’язувати? А нічого. Навіщо морщити лоба! Який уже рік економісти-аграрники основним успіхом наукової думки вважають інформаційне повідомлення в пресі про рекордні успіхи в експорті, особливо як порівняти з 2013-м. Так було повідомлення про чемпіонство в експорті малини, смородини, горіхів тощо, обсяги яких на старті були мізерними. Так само у свій час Радянський Союз рапортував про 10–1000-разове зростання виробництва окремих товарів, промислових виробів, продуктів тощо проти 1913 року (коли практично нічого не вироблялось із нових товарів), аж доки не зник із мапи світу. І ось нове повідомлення заступника директора ННЦ «Інститут аграрної економіки», члена-кореспондента НААН Миколи Пугачова: «Україна встановила рекорд в експорті зерна … Однак рекордні обсяги експорту зернових культур у 2017 році в результаті низьких світових цін на сировину не принесли рекордної валютної виручки», — резюмував учений. Себто, будуть вищі ціни, тоді буде незаперечний рекорд.
Розчаруємо майбутнього академіка (вибори академіків — основна «успішна» діяльність НААН): які б ціни на зерно не були на світовому ринку (низькі, високі, дуже-дуже високі), Україна в розрахунку на 1 га ріллі отримає у 10–100 разів нижчий дохід від експорту екстенсивних зернових й олійних культур. І причина криється в тому, що розвинені країни ведуть інтенсивне сільське господарство, імпортують зернові й білкові корми для тварин і досягають результатів у зовнішньоекономічній діяльності, які ніколи не досягне українське сільське господарство, якщо не розпочне змінювати структуру виробництва. Загалом країни світу, які імпортують зерна більше, ніж виробляють, у розрахунку на 1 га ріллі експортують сільськогосподарської продукції до 40 разів більше, ніж експортери кормових ресурсів. Коли станемо ще кілька разів чемпіонами, від чого радіє наша економічна наука (є про що писати, а не аналізувати) — дістанемося днища повного розвалу економіки України, а від осколків практично неможливо відштовхнутися, щоб виринути не пораненим до нормальних господарських відносин.
Я думаю, що на 28 році реформування для НААН України прийшов час нарешті замовити наукові аналітичні теми з виявлення справжніх проблем в аграрному секторі економіки, їх структурувати, узгодити та окреслити шляхи їх розв’язання, а не оголошувати населенню статистичні цифри. На таку науку в найближчій перспективі в держави може не вистачати грошей. Історики СРСР у свій час пояснювали про неймовірно великі проблеми переходу від феодалізму до комунізму в Монголії — вона не пройшла, а перестрибнула стадію капіталізму. Мабуть, і нам потрібно пройти фазу організації суспільств у виробничі структури — кооперацію, й не перестрибувати від колгоспів до агрохолдингів, які в 100–1000 разів більші розмірами, ніж ферми США. Адже надвеликі латифундії — це масове безробіття на їх території та відносно низькі доходи в розрахунку на 1 га земельної площі.
Хочеться лише нагадати нашим реформаторам, що аграрна політика — це сукупність дій і заходів, які спрямовані на пришвидшення переходу від реального стану до бажаного майбутнього. Так от, бажаного стану аграрного сектору економіки (хто чим буде займатися на селі, яка структура економіки, який розмір господарств, спеціалізація, рівень зайнятості, перспектива входження на світові ринки й перспектива для жителів сіл тощо), як такого, наші реформатори за всі роки реформування не сформулювали (100 тис. фермерських господарств? 1 млн особистих господарств? 100–300 латифундій? оренда землі іноземцями? тощо). Залишилися для українців тільки хаотичні заходи без дороговказу (бажаний стан — невідомий), які виконувалися і виконуються за підказками доморощених реформаторів і різних закордонних організацій. А куди ці заходи приведуть сільське господарство України — нікому не відомо й ніхто за катастрофічні наслідки не збирається відповідати. Можливо, нашим можновладцям до душі така наука: за туманного розгляду проблем і пустослів’я немає перепон до рейдерства, захоплень чужого бізнесу, довільного ціноутворення з максимумом прибутків для вибраних, наближених до влади, уникнення від оподаткування або ж навіть успішного бізнесу на захопленні дотаційних виплат.
Микола Калінчик, д-р екон. наук, професор
журнал “The Ukrainian Farmer”, травень 2018 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
