Елеватор
Головне:
Елеватор

Якість українського зерна

The Ukrainian Farmer
Джерело:
The Ukrainian Farmer
Поділитись:
Якість українського зерна

Елеваторники разом з іншими учасниками ринку розмірковують, чому ми її втрачаємо.

 

Про що б не говорили елеваторники між собою, але однією з тем, яка обов’язково постає в їх розмовах, є тема якості зерна. Частіше за все зерно потрапляє до покупця не напряму від виробника, з-під комбайна, а через елеватори, де воно доробляється і зберігається після збирання врожаю. Тому і більшість претензій у разі, коли покупець залишається незадоволеним якістю, лунає саме на адресу елеваторників. Утім, якість зерна складається з цілої низки показників, і далеко не за всі з них відповідає елеватор.

 

Спробуймо розібратись, що нині відбувається з українським зерном з точки зору його відповідності вимогам якості й на яку середню оцінку воно заслуговує від виробників, переробників, експортерів, науковців, експертів ринку і самих елеваторників.

 

Кліматичний чинник

 

Останніми роками суттєвим чинником впливу на якість вирощуваного в Україні зерна стають кліматичні умови. Погода завжди впливала на врожай, через посухи або надмірні опади, інші природні катаклізми траплялися врожайні й неврожайні роки. Але аграрії приблизно знали: якщо погода зменшить врожайність, то якість зерна буде вищою, якщо навпаки, вродить багато — на особливу якість можна не розраховувати. «Через глобальні кліматичні зрушення погода стає нестабільною. В кінці квітня може неочікувано випасти сніг, в липні — настати похолодання, а зазвичай багата на дощі осінь залишити землю без потрібної вологи. Тому останнім часом все частіше не знаєш, що й чекати від врожаю, а показники якості зерна часто виявляються нетиповими. Наприклад, у пшениці може бути велика кількість білку, але недостатня натура чи вміст клейковини, що не дозволяє однозначно віднести її до того чи іншого класу», — свідчить начальник відділу контролю якості продукції агрохолдингу «Астарта» Любов Мацак.

 

Разом з тим, за її словами, працювати лабораторіям, зокрема на елеваторах, стало легше через поширення приладів для проведення експрес-аналізів зерна, а на сучасних підприємствах зі зберігання майже всі технологічні процеси автоматизовані, тож керувати ними й відстежувати якість зерна стало набагато легше. «Нині сушарки обладнуються датчиками вологості зерна в потоці, й автоматика самостійно, без втручання оператора, не дозволить ані досушити, ані пересушити зерно. Такі ж датчики температури в силосі своєчасно зафіксують осередки самозігрівання, і комп’ютерна програма автоматично ввімкне вентилятори на провітрювання. Тому на високотехнологічному елеваторі зберегти якість зерна набагато простіше, ніж це було в старому підлоговому сховищі», — підкреслює Любов Мацак.

 

Краще гірше, але більше?

 

З цією думкою погоджується аналітик зернових ринків з компанії «АПК-Інформ» Андрій Купченко, але висловлює свої зауваження. «Так, сучасні елеватори дозволяють надійніше зберегти якість зерна, але незважаючи на те, що в Україні таких стає все більше, їх сукупна ємність на сьогодні становить менше ніж 15 млн тонн одночасного зберігання, тоді як загальна ємність всіх сховищ перебільшує 50 млн тонн. Тобто переважна більшість сховищ — це старі бетонні споруди, підлогові склади, які працюють за старими технологіями», — відзначає він. Та чи не головну причину зниження якості вітчизняного зерна фахівець вбачає у відсутності фінансових стимулів для сільгоспвиробників вирощувати рослинницьку продукцію з високими показниками. «Якщо порівняти закупівельні ціни на пшеницю на внутрішніх елеваторах, то виходить, що премія за продовольче зерно порівняно з фуражним становить близько 20 дол. на тонні. На базисі СРТ-порт вона ще менша і становить 11 дол. Така різниця в ціні не достатньо суттєва, щоб мотивувати аграріїв вирощувати зерно з високими показниками якості, тому вони прагнуть виробляти менш якісне, але більше, бо в підсумку зароблять більше».

 

До чого призводить така ситуація, пояснює генеральний директор об’єднання «Укрхлібпром» Олександр Васильченко. «Відповідно до норм споживання, виробництво хліба в Україні в останні роки за наявної кількості населення становить трохи більше ніж 4 млн тонн на рік. Щоб спекти таку кількість буханців і батонів, нам необхідно 2,6 млн тонн пшеничного борошна і 340 тис. тонн житнього, для цього потрібно змолоти 3,4 млн тонн пшениці й 400 тис. тонн жита. Про жито я навіть й говорити не буду, оскільки поточний обсяг його виробництва ледве задовольняє потребу, а якість така, що наші хлібокомбінати значну частину житнього борошна сьогодні закуповують у Білорусі. Але ж пшениці ми вирощуємо понад 20 млн тонн, і з них принаймні половина — продовольчих класів. Однак при цьому нашим млинарям стає все важче купити потрібну кількість пшениці з належними показниками якості, щоб забезпечити хлібокомбінати якісним борошном», — зауважує він.

 

Васильченко переконаний, що питання тут не стільки в тому, що вся якісна пшениця йде на експорт, оскільки Мінагрополітики разом з трейдерами і експортерами щороку підписують меморандум і визначають граничні обсяги продажу продовольчого і фуражного зерна за кордон. На його думку, основна проблема — у відповідному державному стандарті на пшеницю, який не забезпечує тієї якості зерна, яка потрібна млинарям і пекарям. «Всі країни колишнього Союзу вийшли з одного стандарту, але потім кожна почала переробляти його під свої потреби. За двадцять років вийшло так, що чинний сьогодні стандарт на пшеницю в Україні менш вимогливий до її якості, ніж, скажімо, в Росії і Казахстані. Але у нас хочуть переглянути навіть цей стандарт, щоб зробити вимоги ще нижчими!», — наголошує очільник «Укрхлібпрому».

 

Держава втрачає контроль

 

У свою чергу, менеджер з технічних і претензійних питань агропромислового департаменту компанії SGS Олег Онищенко впевнений, що проблема точно не в експортерах: «За великим рахунком, для зовнішньоторгових компаній є лише два види зерна — продовольче і фуражне, тоді як у внутрішніх переробників перелік вимог набагато більший. Щоб задовольнити і перших, і других, доцільним було б вже на елеваторі, коли йде приймання зерна з поля, відразу ділити його за цільовим призначенням на те, яке піде на експорт, і для внутрішнього споживання. При цьому найправильніше і харчовикам, і виробникам кормів виписати в стандарті свої вимоги до якості. Тільки так вдасться врахувати потреби всіх операторів ринку».

 

Суперечка щодо нового державного стандарту України, зокрема на пшеницю, який вже тривалий час розробляється в кількох технічних комітетах по стандартизації, справді сягає свого апогею. Однак потрібно зауважити, що більшість державних стандартів в Україні невдовзі матимуть не обов’язковий, а рекомендаційний характер, а всі питання якості мають з’ясовувати між собою винятково продавець і покупець товару.

 

«Держава поступово відмовляється від контролю якості продуктів харчування, і єдине, що гарантуватиме — це їх безпечність. Саме з цією метою на підприємствах харчової промисловості ще минулого року була введена система управління безпечністю харчових продуктів НАССР, а у вересні поточного року така система має бути впроваджена і на елеваторах», — зазначає президент Фумігаційної асоціації України Тамара Підберезняк. За її словами, саме така логіка відслідковується у розпочатій кілька років тому дерегуляції в АПК, відміні внутрішніх карантинних й фітосанітарних сертифікатів, технологічного регламенту зернового складу. А торік була скасована й інструкція №661 про ведення обліку й оформлення операцій із зерном, залишивши елеваторників з повним нерозумінням щодо того, як надалі співпрацювати зі своїми контрагентами, а головне — на яких підставах вирішувати суперечки, зокрема, ті, що стосуються якості зерна.

 

«Скасування 661-ї інструкції змусило нас докладно виписувати всі нюанси купівлі-продажу зерна в самих контрактах, зокрема й стосовно вимог якості, способів відбору проб, методики проведення аналізів. Втім, й при цьому все прописати неможливо, тому в багатьох випадках ми зазначаємо «відповідно до скасованої інструкції до моменту ухвалення нової». Ми все ж очікуємо, що такий новий документ буде прийнятий», — ділиться сподіваннями заступник директора компанії «Трейд Агрог» Алла Лобода.

 

Водночас Тамара Підберезняк теж вважає, що попри зняття з себе обов’язків з контролю якості зернової продукції, повністю усуватися від регуляторної діяльності в цьому питанні державі не слід. «Нехай цей контроль буде не у формі перевірок, але певний нагляд, державне нормування загальних правил роботи на зерновому ринку має бути», — впевнена вона.

 

З огляду на всі точки зору і думки учасників зернового ринку, сам собою напрошується висновок, що на порозі тих разючих змін, які зараз відбуваються в сільськогосподарському виробництві, Україні потрібна нова стратегія якості зерна. Зерно — той товар, за яким наша країна знана в усьому світі, і забезпечення його високої якості є умовою того, аби нас знали лише з кращого боку.

 

 

Ярослав Левицький

журнал “The Ukrainian Farmer”, травень 2018 року

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 
  

Інші статті в цьому журналі
Джерело:
The Ukrainian Farmer
Поділитись: