Адрі ван Хоф, власник сільгосппідприємства «Ван Хоф Юкрейн», — один зі старожилів серед нідерландських «експатів» у нашій країні. Він приїхав в Україну, як сам про це каже, подивитися, хто ж тут такий щедрий, що звідси йшли та йшли в Польщу вантажівки із сільгоспсировиною за смішними цінами. Побачив безмежні можливості й залишився, щоб їх використовувати, попри корупцію та безлад. Вирощував польові культури, створив сім’ю, а 5 років тому також майже випадково почав вирощувати картоплю.
Адрі ван Хоф уперше потрапив в Україну ще 1992 року. Тоді він, студент університету Вагенінген із фермерської родини (батьки вирощували квасолю, полуниці та розводили курей), проходив тут стажування на базі зразково-показової тоді агрофірми «Зоря», що неподалік Рівного. Вісім місяців поряд із українськими коровами та свинями стали неабияким плюсом у послужному списку: уже наступного, 1993 року, його бере на роботу на свій новий комбікормовий завод у Польщу нідерландська компанія, яка щойно почала свою європейську інтервенцію.
«Тодішня Польща ненабагато відрізнялася від нинішньої України, — згадує Адрі ван Хоф. — Сьогодні, звичайно, різниця велика». На думку нашого співрозмовника, зробити такий стрибок уперед полякам допомогли не лише європейські інвестиції, а й менталітет аграріїв. «Поляки більше думають про те, як продаватимуть свою продукцію, на чому і завдяки чому можна більше заробити, — продовжує А. ван Хоф. — А українцям менш притаманна комерційна жилка. До того ж вони частіше керуються стадним інстинктом: сусід почав збирати — почну й я собі. І не замислюються, чому той почав збирати саме зараз».
Під час роботи в Польщі, яка тривала 4 роки, Адрі звернув увагу на те, що з України регулярно приїздили вантажівки із фуражними пшеницею та горохом за неймовірно низькими цінами. Неспроможний зрозуміти, як можна продавати вирощене за такими цінами й не прогоріти, він нарешті поїхав в Україну. «Я тоді побачив тут бардак і багато можливостей для розвитку бізнесу, — згадує голландець. — Головне — усе правильно зробити».
Першим проектом, який він почав реалізовувати в Україні, стало постачання з Голландії обладнання для птахівництва. Потім помітив, що для його клієнтів — птахофабрик — найбільшою проблемою є брак білкових кормів. Основним їх джерелом у птахівництві вже тоді в Голландії, як і по всій Західній Європі та Північній Америці, була соя. Саме цю культуру успішно вирощував брат Адрі, який вів фермерське господарство в Канаді. Знаючи, що тамтешні ґрунтово-кліматичні умови схожі на українські, Адрі привіз від брата пару кілограмів насіння на пробу. Культура вродила не гірше, ніж у Канаді, тож робота Адрі ван Хофа на українській ниві почалася із сої. Спочатку засіяв 50 га, наступного року — 100, далі — 500.
Наступну бізнесову можливість він виявив випадково: якось на вечірці посперечався із чоловіком, який на той час був власником Згурівського цукрозаводу на Київщині. Уже тоді вітчизняні переробні підприємства намагалися самостійно вирощувати хоча б частину сировини для своїх підприємств. Адрі розділяє такий підхід: «В Україні треба прагнути повної незалежності у своєму бізнесі». Голландець поцікавився врожайністю цукрового буряка й здивувався — лише 20 т/га?! Тоді він пообіцяв, що поверне інвестору витрати, якщо врожайність не перевищить 40 т/га, бо вважав, що даючи таку обіцянку, нічим не ризикує: у Голландії збирають цукровий буряк по 80–100 т/га на гірших, ніж тут, ґрунтах (щоправда ніколи не відчуваючи дефіциту вологи).
У перший же рік голландський фермер в Україні більш ніж у 1,5 раза перевищив обіцяний рівень: 67 т/га на 500 га. Згодом площі розширили до 1000 га.
Та з часом дороги голландського фермера й українського цукровара розійшлися, хоча наш співрозмовник і далі працював на землі в Згурівському районі. «Мій партнер працював старою технікою і не хотів вкладати кошти в нову. Я ж до такого не звик», — згадує А. ван Хоф. Тут проявилася одна з основних відмінностей між голландцями й українцями, що їх відзначили місцеві працівники «Ван Хоф Юкрейн». «Зазвичай наші власники агрофірм намагаються першим ділом купувати дачі, квартири, по можливості за кордоном, — каже управляючий фірми Микола Виничук. — А наш власник має одну квартиру в Києві й каже, що з нього досить, а зароблені кошти інвестує в сучасну техніку, добротні сховища». Іншою відмінністю він називає те, що голландський господар не скупиться на оплату пайовикам: «Ван Хоф Юкрейн» платить власникам паїв 7% їхньої вартості щорічно, тоді як інші фермери в районі зазвичай 3%, а більш потужні агрофірми — до 5%. Через це місцева влада намагається ставити голландському інвесторові палиці в колеса: до цього її підбурюють власники основної маси господарств, які побоюються, що так голландець переманить у них усіх пайовиків. Утім, їх побоювання абсолютно безґрунтовні: Адрі не прагне в латифундисти. Обробляючи 4500 га землі, з яких під картоплю відведено 200, він каже, що не хотів би мати 1000 га «другого хліба» — цілком достатньо до 500 йому. «Я знаю в Україні виробників, які садять набагато більше картоплі, ніж я, але якість їх бульб суттєво нижча, ніж можна було б досягти, — продовжує Адрі ван Хоф. — Коли площі дуже великі, страждає врожайність і якість продукції».
Вирощувати картоплю Адрі також почав випадково. Компанія «АПХ Груп», яка наполовину належить Адрі ван Хофу і постачає європейську сільгосптехніку, перед самою кризою 2008 року завезла в Україну демонстраційний комплект нового обладнання для картоплярства — картоплесаджалку, гребенеутворювач, гичкоріз і причіпний комбайн. Техніку показали кільком потенційним клієнтам, аж тут девальвація. Рік техніка простояла в ангарі, після чого фермер вирішив: треба її якось застосовувати — що ж це основні засоби стоять без діла? Вивів техніку на поле й посадив у себе 10 га картоплі.
Звичайно, цього мало для ефективної роботи. Проте ж перш ніж ризикувати, треба бодай спробувати. Отримав урожайність близько 30 т/га — трохи більше, ніж у звичайний рік у тих, хто засаджує бульбою сотні гектарів. Адрі ван Хофа такий результат задовольнив тільки як «перший млинець». У перший сезон для нього головне було зрозуміти, що саме з голландської технології не підходить для українських чорноземів. Найважливіший висновок голландця такий: без поливу вирощувати картоплю немає сенсу, хоча район лежить ніби в зоні достатнього зволоження, майже на межі Лісостепу з Поліссям. Тому господарство пробурило свердловину, придбало чотири барабанні поливні машини, якими зрошують половину картопляних угідь господарства. Не останнім аргументом на користь барабанних машин стали… крадіжки. «Якщо встановлювати велику зрошувальну машину, то потрібно відразу виставляти охорону. А так проклали по полю труби, гідранти — перевозимо трактором із місця на місце й підключаємо, а наприкінці вегетації забираємо на господарський двір, — розповідає А. ван Хоф. — Нині збираємося купити першу велику кругову машину. Подивимося, якщо виявиться вигіднішим її використовувати — перейдемо на всіх площах».
Також він відмовився від пізніх сортів, які вирощував у Голландії, на користь середньо- та ранньостиглих. «У липні тут така спека, що вегетація картоплі тільки шкодить», — розповідає голландський фермер. Нині в арсеналі господарства сорти Лаперла, Ароза, Міранда, Мелоді та ін., причому під ранні сорти відведено 30% площі, а 70% — під середньостиглі. Господарство імпортує елітну картоплю, самотужки вирощує посадковий матеріал 1-ї репродукції і ним засаджує товарні площі. Критеріями вибору сортів Адрі називає оптимальну величину бульб із позиції споживчого ринку, хороша лежкість без втрати товарного вигляду, врожайність. «Остання, безумовно, важлива, але від високої врожайності мало втіхи, коли бульби, як дині, — таких роздрібні покупці не беруть», — зауважує пан ван Хоф. Звичайно, коли картоплі на ринку бракує, то беруть будь-яку, Тільки такі щасливі роки трапляються нечасто.
Важливим способом порятунку картоплі від спеки голландський фермер вважає садіння якомога раніше. Так, середньостиглі сорти він садить 15–20 квітня, а ранні взагалі цьогоріч посадив 30–31 березня — так рано у цій місцевості ніхто не садить, чекаючи, за дідівським звичаєм, Благовіщення. Проте клімат із тих часів змінився. Відповідно, копати ранню картоплю фермер починає тоді, коли її збирання йде на повну силу в степовій зоні — у червні. Цього року картопляні жнива почали до 15 липня — традиційного початку зернових жнив у цій місцевості. Збирають урожай двома 2-рядними причіпними комбайнами. «Попри 6-річний вік ці машини досі надійні: поки що ламаються тільки дрібні деталі, і ремонт триває не більше ніж кілька годин», — розповів Микола Виничук.
Рання сівба, як зауважує голландський картопляр, потребує надійного захисту. Наприклад, протруюють картоплю під час садіння новим препаратом «Селест Топ», яким нещодавно в господарстві замінили традиційний «Престиж». У сфері засобів захисту рослин у «Ван Хоф Юкрейн» немає провідного постачальника: Адрі ван Хоф, який у господарстві і за менеджера, і за агронома, розраховує схему захисту картоплі по діючій речовині, а потім вивчає, у якої фірми вигідніше купувати той чи інший препарат. Головне — акуратно та вчасно обробляти. Якихось секретів у цьому господарство не має.
Із хвороб найбільше дошкуляють фітофтороз й альтернаріоз. Щоправда, цього року фітофторозу вдалося уникнути, і це тоді, коли в приватному секторі він став справжньою бідою і нашкодив деяким великим господарствам. Захищалися від напасті препаратами «Консенто» й «Аспект».
Добрива намагається купувати імпортні, компанії Yara, бо склад вітчизняних не завжди відповідає тому, що написано в супровідних документах. Доповненням до основного внесення служать мікроелементи, зокрема біохелати, які вносять також і по листку (не менше 5 разів за сезон у бакових сумішах під час обробки ЗЗР). Адрі стверджує, що листкові обробки картоплі дають ефект: бадилля стає зеленішим, а бульби — більшими.
Під ранню картоплю Адрі ван Хоф формує гребені з осені, під середньостиглу — навесні. Важливий висновок першого року роботи — збільшення густоти посівів порівняно з тією нормою, якої дотримуються в Голландії.
Задля точнішого формування гребенів фермер не поскупився на GPS-навігацію, обладнання якою тракторів обійшлося в 35 тис. євро за кожну машину. Правда, трактори тут — не МТЗ, а майже суцільні «Джон Діри» й інші досягнення західної індустрії. Новою системою управляючий, який починав в агрофірмі з тракториста, не нахвалиться: «Гребені ідеально рівні, відцентровані, завдяки чому картопля не зеленіє, кущі формуються правильно. Розвернув трактора — і відпочиваєш. Одним словом, значно легше трактористу й ефективніше для картоплі». Власник агрофірми додає: «Економічно теж дуже вигідно, попри високі початкові вкладення. Адже тоді машина може працювати і вдень, і вночі, тому замість двох картоплесаджалок потрібна одна. Та й обладнані GPS трактори обробляють не лише картоплю, а й інші культури».
Для зберігання картоплі господарство реконструювало два старі ще колгоспні зерносклади: стіни утеплили, установили вентиляційне та кліматичне обладнання OmniVent. У сховищах загальною потужністю 6500 т насіннєву картоплю зберігають у контейнерах, а товарну — насипом: так дешевше, а вимоги до якості не такі високі. Температуру картоплі знижують поступово — на 0,5° на добу.
Цього року в господарстві викопали на богарі по 50 т/га, на дощуванні — 60 т/га. Вийшли на прогнозовані показники. Утім, досягти високої урожайності — це півсправи. Далі починається найважче — продати товар. Наприклад, позаторік, коли «Ван Хоф Юкрейн» установило рекорд урожайності (80 т/га), через переповнення ринку чимало картоплі довелося відправити на добрива. «В Україні гарантований збут має тільки чіпсова картопля, тоді як в Голландії — практично вся, яку вдалося виростити, — бідкається А. ван Хоф, — картоплю хочеться швидше продати, а ціни під кінець картопляних жнив немає: надворі вересень, і свій товар викинули на ринок багато малих фермерів. Із ними ще довго доведеться миритися. За часів моїх дідуся й бабусі й у Голландії картоплю для свого столу вирощував кожен, хто мав клапоть землі. За часів моїх батьків — уже ні, бо люди могли своєю основною професією заробити більше, ніж заощаджували на купівлі картоплі. Коли в Україні настане такий переломний момент, важко сказати».
До того ж із ринку пішли такі великі покупці картоплі, як Донецька та Луганська області. А господарство працює з оптовиками, а супермаркетам напряму поки що не продає.
Попри труднощі зі збутом, попри те, що окремі сезони виявляються геть збитковими, навіть за захмарної за українськими мірками врожайності Адрі ван Хоф не втрачає наснаги та бажання розвивати сільське господарство у цій країні. Причому розвивати інтенсивно, щороку впроваджуючи технологічні новинки, а не лише нарощуючи безупинно земельні площі.
Сергій Білий
журнал “Плантатор”, листопад 2014 року
Плантатор
