Сьогодні птахівничий бізнес дуже жорсткий: ти або отримуєш високі технологічні показники, або йдеш із ринку

Вимоги часу

«Сьогодні птахівничий бізнес дуже жорсткий: ти або отримуєш високі технологічні показники, або йдеш із ринку», — вважає Сергій Горлач, співзасновник агропромгрупи «Пан Курчак».

За словами співзасновника агропромгрупи «Пан Курчак» Сергія Горлача, ситуація на ринку м’яса птиці за останні 10 років змінилася до не впізнавання. Обсяги виробництва бройлерів в Україні суттєво збільшилися, ринок наситився, і щоб далі бути прибутковою й конкурентоздатною, кожна компанія має працювати над зменшенням собівартості виробництва своєї продукції. Нині жоден виробник не може собі дозволити працювати за старими технологіями — ринок щільний і висококонкурентний, виграє той, хто витрачатиме менше коштів на виробництво одиниці продукції. «Не отримавши потрібну маржинальність, бути учасником ринку м’яса птиці неможливо. У майбутньому спеціалізація, концентрація, технологічність дозволять бути повноцінним учасником цього ринку», — зазначив Сергій Горлач. Яким він бачить майбутнє галузі — в інтерв’ю журналу «Наше Птахівництво». 

– Пане Сергію, як сьогодні розвивається ринок м’яса птиці в Україні? Що слід робити вітчизняним виробникам, щоб тримати свої позиції й бути конкурентоздатними? 

– Вітчизняним виробникам бройлерів важливо виходити на зовнішні ринки, бо наш внутрішній ринок стагнує. Споживання м’яса курки в Україні не зростає. Саме тому нарощувати обсяги виробництва курятини без можливості її експорту — нерозумно, це гра проти себе, бо, виробляючи профіцитні обсяги курятини, виробники загонять себе у збитки через цінову конкуренцію. Сьогодні всім без винятку виробникам бройлерів треба розвивати експорті напрями реалізації виробленої продукції. Це дозволить диверсифікувати ринки збуту й тримати адекватну ціну на м’ясо курки на внутрішньому ринку. Щодо виходу на зовнішні ринки, то птахівникам потрібно консолідуватися, бо ці ринки такі великі, що ми тут швидше будемо партнерами, а не конкурентами. Ще років 12 тому Україна, Білорусь, Росія були країнами — імпортерами м’яса птиці. Сьогодні ми всі вже експортери. 

Візьмемо приклад Польщі. Сьогодні там виробляють понад 2 млн тонн курятини. В Україні — близько 1 млн тонн. Ще 10 років тому поляки не виробляли стільки курятини. Споживання на внутрішньому ринку за цей час у них виросло не суттєво, але завдяки тому, що вони отримали доступ до ринку Євросоюзу, а також тому, що у світовому значенні європейський виробник — це хороший імідж для компанії, вони отримали можливість виробляти значно більше продукції й постачати її на зовнішні ринки. Тому вони і сьогодні все ще нарощують обсяги виробництва курятини. 

Це хороший приклад того, як країна знайшла свою нішу, і ми також можемо вдало його наслідувати. Ми навіть маємо дещо кращі, ніж у Польщі, вихідні дані, як-от: наявність великої кількості родючої землі, у нас кращі можливості виходу до моря, ми самі виробляємо білкову сировину (поляки, наприклад, її імпортують). Тому я вважаю, що наші можливості щодо експорту навіть кращі, ми тільки маємо брати й використовувати їх. 

– Які ринки для експорту м’яса птиці сьогодні є найцікавішими та найбільше економічно привабливими для українських виробників? 

– Найперспективнішими для експорту нашої курятини я вважаю європейські й азійські ринки. Щодо поставок у Європу — це дуже цікавий і маржинальний напрямок реалізації. Структура споживання м’яса курки у Європі така, що там великий попит має куряче філе. А в нас воно відносно дешеве — виробляємо його з хорошою собівартістю і можемо експортувати за дуже привабливою ціною. 

Проблемою для нас поки що є тільки загороджувальні мита поверх квот, які обмежують обсяги поставок м’яса курки у Європу. Сьогодні експортувати туди більше, ніж дозволяють квоти, не вигідно, має сенс — тільки в межах мит. Тому я сподіваюся на те, що наш уряд цим питанням буде опікуватись і що квоти на поставку курятини для нашої країни з боку ЄС будуть переглянуті. Тим більше, що в розвинених країнах сьогодні обсяги виробництва м’яса птиці суттєво не ростуть, бо в них є обмеження за місцем розташування виробничих об’єктів, за використанням землі, вартістю робочої сили тощо. Тож із року в рік ми спостерігаємо таку тенденцію, що виробництво м’яса птиці із заходу переміщається на схід. 

Однак багато чого залежить від домовленостей на рівні держав. Тут поки що ми не на висоті, як показує та сама ситуація із забороною експорту м’яса птиці з України в лютому, що була накладена через виявлений пташиний грип у Вінницькій області. Я вважаю, що заборона експорту на всю країну була проявом слабкості наших органів влади. Тому що коли, наприклад, у Польщі був спалах пташиного грипу, то забороняли експорт у певних воєводствах. А коли в Україні виявили спалах цієї хвороби, то експорт закрили з усіх областей. Це багато нам говорить про те, де ми, а де вони. 

Також можемо спостерігати, як затягнулося налагодження експорту птахівничої продукції в Китай. Україна вже багато років веде перемовини з Китаєм щодо цього, і поки що поставок туди немає. Досі це питання не має позитивного вирішення. До того ж, наприклад, Білорусь уже давно продає свою птахівничу продукцію у Китай. Для нас це дуже привабливий і маржинальний ринок. Туди можна експортувати багато нішових продуктів, які в нашій країні не мають попиту. Наприклад, у Китаї мають попит фаланги пальців курки, лапи — якраз всі ті продукти, з якими ми маємо проблеми з реалізацією на внутрішньому ринку. Тому ринок Китаю для нас дуже потрібний і цікавий. Але ми, як виробники, відкрити його самі для себе не можемо — це питання має вирішуватися на рівні держави. Ветеринарна служба повинна посприяти відкриттю китайського ринку для України. Тому що спочатку йде визнання ветеринарної служби держави, а вже потім інспектування окремих виробників. 

– Наскільки перспективним і складним для входження є азійський ринок? 

– Країни Азії — дуже перспективний для нас ринок збуту. Але виходити на азійські ринки дуже складно, бо ми не маємо з цими країнами нормальних комунікацій, є певні труднощі з менеджментом, який володіє мовами. Ми ментально суттєво відрізняємося, і, відповідно, нам складно вести комунікації. Сьогодні простіше виходити на азійські ринки через європейські трейдерські компанії, які мають тривалий досвід експорту й роботи з азійськими компаніями. Через них ми можемо виходити на азійські ринки, там себе вже зарекомендувати й виходити на прямі контракти (з Кореєю, Гонконгом тощо). 

– Розкажіть, як розвивається птахівничий напрям виробництва в агропромгрупі «Пан Курчак». 

– Якщо говорити про нашу компанію, то за останні 10 років ми потроїли обсяги виробництва. Річна потужність відгодівельних бройлерних ферм ТзОВ «Птахокомплекс „Губин”» налічує близько 14,5 млн голів. У складі комплексу працюють шість відгодівельних ферм, які розташовані у Волинській області. Ми й далі вдосконалюємо технології вирощування птиці й працюємо над подальшим зменшенням собівартості виробництва продукції. Для цього на підприємствах групи покращуємо енергоефективність, переводимо наші ферми на дешевші джерела опалення. 

Протягом останніх років планомірно збільшуємо обсяги виробництва птахівничої продукції, покращуємо показники вирощування, працюємо над покращенням і модернізацією наших виробничих об’єктів, зокрема, забійного цеху. Туди ми інвестували дуже багато коштів, щоб зробити його ще більш відповідним потребам сьогодення. 

Ми успішно диверсифікували реалізацію. Це важливо, бо на внутрішньому ринку потенціалу росту зростання споживання м’яса курки майже не існує. Ми пройшли ветеринарну атестацію й можемо сьогодні експортувати курятину до багатьох країн світу. Також сертифікували виробництво й можемо постачати птахівничу продукцію на ринок Європейського Союзу. 

Також нарощуємо племінне виробництво бройлерів — як для нашої власної потреби, так і на продаж. Близько 20% виробленого племінного молодняку птиці ми реалізовуємо. 

На нашому племінному підприємстві «Агідель» сьогодні утримується близько 167 тис. голів птиці. Щороку отримуємо приблизно 28 млн інкубаційного яйця. Вирощуємо птицю кросів росс і кобб, завозимо їх із прабатьківських ферм Угорщини та Німеччини. Цього року з нуля збудували нову ферму з утримання ремонтного молодняку й батьківського стада поруч з наявними потужностями. 

– Які з напрямів вашого бізнесу найбільш маржинальні? Як залучаєте інвестиції для їх розширення? 

– Розвиваємось в основному за власні кошти, а також кредитуємось у наших банках. 

Найбільш рентабельні напрями виробництва в нашій агропромгрупі — птахівництво та свинарство. Свинарський напрям розвиваємо менш інтенсивно, ніж птахівничий, бо географія продажів м’яса птиці значно ширша. Свинина має менший потенціал експорту, а з м’ясом курки все значно легше. Також провадимо трейдинг. Закуповуємо великі партії зерна як для нашого кормовиробництва, так і для експорту. 

Активно розвиваємо напрям переробки: поглиблюємо глибину переробку м’ясної продукції, розширюємо асортимент продукції. HoReKa цікавий ринок, він нішjвий, високомаржинальний, тому ми туди максимально рухаємось. 

– У якому напрямі, на ваш погляд, має розвиватись українське агровиробництво? 

– Я бачу перспективи в імпортозаміщенні. Україна повинна почати виробляти ті товари, що вона сьогодні ввозить. Це стосується, зокрема, племінного молодняку, який у великій кількості імпортують українські виробники. 

– Імпортозаміщення потребує величезних інвестицій. Чи є Україна сьогодні інвестиційно привабливою країною? 

– Щоб бути інвестиційно привабливою країною, нам потрібно відпрацювати чітку стратегію розвитку в державі. Бо кораблю, який не знає, куди пливе, будь-який вітер не буде попутним. Дуже схожа картина із ситуацією в нашій країні. 

Я багато спілкуюсь зі своїми колегами з інших країн, ставлення до України дуже скептичне. Так, перспективи, кажуть, тут є, але на практиці ми нікому не цікаві: кількість населення знижується, падає його платоспроможність. До того ж у державі постійно змінюються правила гри, закони, наче й робоча сила в нашій країні відносно дешева, але по факту існує великий кадровий голод. Кваліфікованих спеціалістів бракує, освіта в країні низька й неефективна. Тому постає питання: «А чому тоді сюди йти: ринку немає, гроші дорогі, із законами проблема, рівень освіти і кваліфікації низький?» 

Глобально Україна нікуди не йде, ми просто проводимо час, як країна. А відбувається те, що бідні країни стають біднішим, а багаті багатшими. І щоб вирватись із цього кола, треба щось робити. А ми, як країна, нічого не робимо — тільки пусті декларації. Тому особисто я не так райдужно оцінюю перспективи України, як раніше. У нас дуже багато демагогії й політиканства, та замало реальної роботи й раціоналізації. 

Для залучення інвестицій сьогодні цікаві ті країні, що мають перспективу з боку споживання, доступу до фінансових ресурсів, захисту капіталу й власності. На мій погляд, нині, мабуть, найпривабливішим для інвестицій є Китай. 

Вікторія Дичаковська

журнал «Наше Птахівництво», березень 2020 року

^{Усі авторські права на інформацію, розміщену у журналі “Наше Птахівництво” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій згідно із Законом України «Про авторське право та суміжні права».
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».}