Теодор Маргеллос: «Придивіться до нішевих культур»
Легенда агробізнесу світового масштабу Теодор Маргеллос наприкінці листопада завітав в Україну на запрошення «Українського клубу аграрного бізнесу» та корпорації «Сварог Вест Груп». Він прочитав лекцію для студентів НУБіП та в ексклюзивному інтерв’ю газеті «АгроМаркет» розповів про свої враження від змін в Україні і порадив, чого слід навчитися нашим аграріям у європейців.
Розпочавши свою кар’єру у 21 рік з освоєння міжнародної торгівлі зерном, уже у віці 28 років Теодор Маргеллос заснував власну компанію Hellenic Grain Co, яка стала найбільшим грецьким експортером усіх сільськогосподарських і промислових товарів менше ніж за чотири роки. Наприкінці 1989 року він відкрив компанію в Україні, очікуючи, що вона стане експортером зерна. У 1994 році підприємство було переорієнтовано з трейдингу на повноцінного інтегрованого оператора ринку агробізнесу під назвою «Олейна». У 2005 році компанію було продано за 220 млн дол. США. Нині Теодор Маргеллос — не лише знаний бізнесмен, знавець аграрного ринку, а й меценат, який активно підтримує молодь.
— Ви розпочали свій бізнес у нашій країні у 1989 році. Чому ви обрали Україну для інвестицій, та як наша країна змінилася за ці роки?
— Те, що відбувається з аграрною Україною останні 25 років — справжнісіньке диво. Коли я вперше приїхав сюди, то поїздив і подивився, як жили у вас люди. Хоча «поїхати» це голосно сказано — у радянські часи іноземцю було важко навіть із Хрещатика на Поділ дістатися без документів, не кажучи вже про більш дальні мандрівки.
Я тоді був просто шокований тим, наскільки бідно та погано жили у вас люди — стан землі та ферм був жахливим. Минув час, і мушу сказати, що Україна тепер, і Україна тоді — це як дві інші держави. Сьогодні я приїжджаю в агрохолдинги й бачу, наскільки вони є потужними — нічим не поступаються іноземним, і навіть у дечому випереджають їх. Ви запроваджуєте сучасні технології, оптимізуєте процеси та виробництво. Це справжнє задоволення бачити такі зміни й знати, що бодай на 1% ти був до них причетним.
— Чому ви вирішили розпочати бізнес тут, у країні, де, за вашими ж словами, не було перспектив?
— Так, української олійної галузі, яка тепер відома на весь світ, тоді не існувало. На початку 90-х заводи чавили олію з насіння, потім заливали її у цистерну, а далі люди брали пляшки (як правило, чомусь із-під горілки) і, відстоявши чергу, могли отримати свій законний літр олійної речовини, яка мало чим нагадує сучасну рафіновану олію. Певно, через гіркий смак й аромат цього продукту одна з перших фраз, яку я навчився вимовляти російською, була: «Салат без масла, пожалуйста». Так у мене з’явилась ідея виробництва бутильованої рафінованої олії, а пізніше і її назва — «Олейна». Я вирішив виробляти олію, бо бачив, що ця бізнесова ніша не заповнена, а потужності й можливості для експорту тут були і є величезними. Як бачите, мої розрахунки виявилися правильними — сьогодні ваша держава є світовим лідером з експорту соняшникової олії. А «Олейна» багато років поспіль є одним із лідерів серед уподобань споживачів. Згідно із дослідженнями, після «Кока-Коли» це другий за впізнаваністю бренд в Україні.
— Україна на сьогодні має одну з найбільших концентрацій агрохолдингів, натомість у Європі першість віддана середнім і малим фермерам. Яка модель, на вашу думку, найдоцільніша для нашої країни?
— У кожної країни є власна модель розвитку, і тут не можна казати, що краще, а що гірше. Так, багато країн ведуть сільське господарство зовсім по-іншому, ніж тут, в Україні. Однією зі світових тенденцій розвитку сільського господарства нині є кооперація малих і середніх фермерів, які, об’єднуючись, отримують більш сприятливі умови для роботи й розвитку. Зокрема, так відбувається у Франції, де кооперативний рух фермерів набув свого найбільшого поширення.
— Кооперація це, звичайно, добре, але в наших фермерів своя правда — вони пройшли випробування колгоспами, тож їх не так просто об’єднати під одним дахом. Вони звикли вирішувати кожен сам за себе…
— Думаю, що в тих країнах, де розвивається кооперація, велику роль відіграла саме підтримка цього процесу державою. Саме парламент має зробити крок назустріч об’єднанням фермерів. Усі мають зрозуміти, що тут немає нічого поганого.
— Українські агрохолдинги постійно нарощують земельні банки. На вашу думку, до чого може призвести процес консолідації такої кількості землі в кількох десятках агрохолдингів?
— Я не вирощував безпосередньо продукцію, тож мені важко судити. Те, що я спостерігаю, — українські агрохолдинги розрослися занадто сильно. Тож маю дуже великі сумніви щодо ресурсів у їх керівництва, аби управляти настільки великими територіями. Я не проти агрохолдингів, але, на мою думку, вони мають бути меншими.
— У нас майже відсутній процес страхування та хеджування аграрних ризиків, натомість це є усталеною практикою у світі. Яким чином можна пожвавити цей процес і зацікавити наших аграріїв страхувати цінові ризики?
— Для агропродукції завжди є ринок, тож виробник зернових у будь-якому разі зможе її продати — було б бажання. Якщо йдеться про малого фермера, то йому дедалі важче працювати на зерновому ринку та мати гідну ціну на свій товар. Тому він має або працювати на агрохолдинг, або об’єднуватись з іншими дрібними фермерами в кооперативи — це й буде його гарантією на випадок низької ціни, адже там завжди є можливість перекрити збитки за рахунок інших культур. Якщо він усе ж бажає бути незалежним й отримувати власний прибуток, доцільніше не вирощувати зернові, а переходити на вирощування овочів, зелені тощо. Помилка українських фермерів у тому, що вони надто традиційні — звикли споконвічно вирощувати одні й ті самі культури: пшеницю, соняшник, ярі тощо замість того, щоб оцінити їх рентабельність і шукати ринки збуту для нових ще не популярних культур. Потрібно самостійно страхувати себе від поразки — правильно планувати врожай і прибутки.
— Ви маєте великий досвід у створені проектів міжнародного масштабу. Ваші поради для тих, хто хоче почати бізнес?
— Знаєте, я б менше дивився на той продукт, який ви плануєте вирощувати або продавати, а більше звертав би увагу на інструменти, які допоможуть вам у цьому. Що я маю на увазі? Головне для правильного аграрного бізнесу — це наявність розвиненої інфраструктури: якщо кількість виробленої продукції збільшуватиметься, то знадобляться більші потужності самого виробництва, зберігання, хороша логістика тощо. Тож важливо забігати трохи наперед і прораховувати варіанти.
— Українські аграрії прагнуть повноцінно вийти на європейський і світовий ринки й продавати там свою продукцію. Що слід для цього зробити нашим фермерам?
— Я б порадив зосередитися на двох речах — забезпечити якість і працювати над логістикою. ЄС потребує продукції, але її якість має бути на максимальному рівні. На мій погляд, в Україні на це все ще звертають недостатньо уваги. Вал — це не основне, і за товар належного класу можна отримати набагато більше. Не вірю в те, що українці не можуть, або не вміють забезпечити якість товару — це брехня. Якщо у вас є бажання й імпульс робити краще, то ви це зробите.
— Які культури будуть потенційно цікавими для європейського та інших ринків?
— Перспектива виходу на міжнародну арену є у всіх українських зернових культур. Проте, на мою думку, в Україні абсолютно не розкритий потенціал сої й інших бобових нішевих культур. Бобові — споконвічний продукт для споживання, але вирощують їх, зазвичай, лише в домогосподарствах для потреб родини. Чому? У Євросоюзі й Америці вони популярні, тож їх експорт — надзвичайно вигідна справа. Канадці вже зорієнтувались і щорічно поставляють на ринки різних країн понад 5 млн тонн бобових, маючи мільйонні прибутки. То чому те, що добре робить Канада, не може ще краще робити ваша держава? До того ж урахуйте, що бобові культури добре впливають на ґрунт, збагачуючи його, і потребують набагато менше удобрення, ніж інші культури.
— Через політичну та економічну кризу, військові дії на сході інвестиційні процеси або призупиняються, або відкладаються на невизначений термін. Яким чином Україна могла б повернути інвесторів?
— На мій погляд, є декілька речей, без яких неможливий подальший розвиток України як аграрної держави. Перше — земля має бути абсолютно вільною, люди повинні мати змогу продати й купити її.І неважливо, хто це зробить — іноземець чи українець. Якщо в тебе є своя земля, ти охоче вкладатимеш у неї кошти, а доки вона є орендованою, тебе не цікавитиме, що з нею відбуватиметься в майбутньому, через 5–10 років. Друге — регулювання механізму ПДВ для аграріїв. Те, що сьогодні пропонують, може бути прийнятним для розвитку великих агрохолдингів, але боляче вдарить по малим і середнім фермерам. І найголовніше — те, що стосується не лише аграрної, а й решти сфер економіки: Україна має стати державою закону. Без цього неможливе інвестування та прозорість бізнесу. На жаль, ваше законодавство дуже важко зрозуміти й ще важче за ним працювати — ніколи не знаєш, що очікувати.
— За вашими прогнозами, як розвиватиметься сільське господарство нашої країни?
— Ваша держава має всі можливості, щоб подвоїти свої потужності — у неї величезний потенціал. Не вірте тим, хто каже інакше. Аграрна галузь України в майбутньому рухатиметься у двох напрямах — розширюватиме виробництво й удосконалюватиме логістику. Також те, що я казав раніше, із відкриттям європейського ринку у ваших виробників буде можливість поставки нішевих культур, а також продуктів із високою доданою вартістю. Саме ці позиції можуть бути цікавими середнім і малим фермерам, які не можуть створити вертикально-інтегровану структуру.
— Чим плануєте ви займатися в наступні 5 років?
— І через 5, і навіть через 10 років я буду робити те, що роблю сьогодні, адже впевнений, що обрав для себе правильний шлях — аграрний бізнес. Це та галузь, яка й далі розвиватиметься у світовому масштабі. Багато людей налаштовані до цього скептично, мовляв, земля й вода — вичерпний ресурс. Однак я переконаний у тому, що попит на аграрну продукцію зростатиме так само, як і пропозиція. Таким чином, обсяги світової торгівлі щорічно збільшуватимуться. Саме тому найбільше інвестицій вкладатиметься у виробництво їжі та торгівлю нею по всьому світу. Це сучасна практика всіх міжнародних компаній. Я чую останнім часом багато нарікань на те, що світова ціна на зерно падає і його стає невигідно виробляти. Цього року, наприклад, ми маємо практично скрізь добрий урожай, але тим не менше спостерігаємо непоганий попит на нього. Так, аграрний ринок має велику волатильність і залежить від багатьох факторів: урожайності, погодних умов і курсу валют. Проте тим він і цікавий. Я не знаю жодного бізнесмена, який міг би точно спрогнозувати розвиток подій на аграрних ринках бодай на декілька років. Агробізнес — як казино: ти маєш робити ставку зараз, а чи зіграє вона — залежить від удачі. Єдине, у чому я впевнений: так чи інакше, але вартість зерна в найближчі роки зростатиме, хоча ми й будемо постійно спостерігати піки найвищої та найнижчої ціни. Крім того, перспективною галуззю буде переробка й отримання продукції із додатковою вартістю.
Що стосується моїх персональних планів, то після того як я продав у 2005 році «Олейну», на деякий час просто зробив перерву та відпочивав. Нині знову повернувся й роблю те, що знаю та люблю найбільше — шукаю можливості для бізнесу й інвестування у вашій країні та в багатьох інших.
— Що було найважчим для вас за роки ву бізнесі, і які помилки робили?
— Певний час тому я прочитав статтю в журналі, де йшлося про те, що багато людей мріють і нічого не роблять для того, аби перетворити щось на реальну справу, тому через страхи 95% мрій залишаються на рівні ідей. А є люди, яких називають інтерпренерами. Вони прокидаються одного ранку й мають у своїй свідомості вже готовий план дій від А до Я — їм залишається лише втілити його. Вони йдуть і роблять. Так у моєму житті траплялося кілька разів — я був упевнений на 100% у своїх діях і знав, що вчиняю правильно. Тож найважче у бізнесі — це вчасно втілити ідею.
Щодо помилок — усі ми їх припускаємося, інакше не було б, на чому вчитися. Певно найбільше — я занадто довіряв людям й іноді приділяв уваги деталям менше, ніж мав би це робити. Сьогодні я більш виважено підходжу до всього, що роблю.
— Ви не лише бізнесмен, а й меценат. Розкажіть більше про свої проекти.
— Так, це правда. Ми з дружиною відкрили спільну стипендіальну програму з університетом Йєлю (Yale University), завдяки якій студенти з різних країн можуть безкоштовно навчатись у цьому виші. Також ми з дружиною започаткували видавничий проект The Cecile and Theodore Margellos World Republic of Letters — це серія перекладів класиків світової літератури, які поширюються серед університетів Америки.
Інтерв’ю було надруковано у газеті АгроМаркет. Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті АгроМаркет та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».