ТОВ «Сидорівський Бровар», що на Тернопільщині, дбає про розвиток рослинництва, тваринництва та села
Господарство «Сидорівський Бровар» розташоване в мальовничому селі Сидорів Гусятинського району, що на Тернопільщині. Місцевість, яка розкинулася в межиріччі високого правого берега річки Збруч і його притоки річки Суходіл, має цікаве історичне минуле й унікальний клімат. Сьогодні тут успішно працює невелике господарство, яке обробляє 1200 га землі, доглядає за 2500 голів свиней, дбає про кар’єр і розвиває інфраструктуру села. Один із його засновників — Михайло Матвійович Троян вважає, що за такими підприємствами майбутнє України, адже воно не лише дає робочі місця та забезпечує ринок якісною продукцією, а й інтегроване в сільську громаду. Ази ведення сільськогосподарської справи переймає і один із синів Михайла Матвійовича. Поки що він виконує всі доручення батька, прислухається до порад фахівців, вивчає всі процеси. Михайло Троян поділився тим, як створювалося ТОВ «Сидорівський Бровар» і що планують тут на майбутнє.
— Михайле Матвійовичу, назва підприємства вже прив’язує його до галузі пивоваріння й перегукується з відомим в Україні «Микулинецьким Броварем», що працює неподалік. Це випадково?
— Невипадково, адже одним із засновників «Сидорівського Бровара» є «Микулинецький Бровар», власником якого є мій рідний брат Степан. А другим засновником є я.
У 2000 році, коли засновувалося господарство, постала проблема із забезпеченням заводу в Микулинцях сировиною для виробництва пива. Тоді ми з братом вирішили взяти в оренду землю в пайовиків свого рідного села, де народилися та виросли. Ось таким чином я почав господарювати. Із боку підприємства «Микулинецький Бровар» були вкладені певні інвестиції. Ми вже відпрацювали їх і є самостійним господарством, хоча співпрацю продовжуємо. Зокрема, вирощуємо ячмінь, який використовують у пивоварінні. Цьогоріч був добрий урожай, який трапляється раз на 20–30 років. Добре вродили всі культури, тому рештки ячменю ми продаємо навіть корпорації «Оболонь». Якість ячменю у нас добра — його купують із задоволенням.
— Ваше господарство спеціалізується ще й на вирощуванні свиней. Коли виникла ідея розвивати свинарство?
— Загалом сільське господарство потрібно розглядати й розвивати в комплексі. Це не лише сівозміна культур, а й тваринництво, яке завжди відіграє свою позитивну роль. Зокрема, це стосується внесення органічних добрив, що сприяє покращенню врожайності. Наші свинарські потужності сьогодні розташовані на базі колишньої колгоспної ферми. На її території було чотири приміщення, одне з яких призначалося для утримання свиней і три — для великої рогатої худоби. Два приміщення ми реконструювали під свинарство, застосувавши новітні технології, установили систему підтримки мікроклімату та вентиляції.
— Чим керувалися у виборі технологій і обладнання для ведення тваринництва?
— Ми постійно відвідуємо виставки із сільського господарства. Для мене такі заходи та спеціалізовані видання є своєрідним університетом. Ось, бачите, що робочий стіл завалений усілякими журналами. Навмисне не кладу їх до книжкової шафи, адже вони завжди потрібні у повсякденній роботі. За спеціальністю я — залізничник, проте так само як і всі, хто народився в селі, знаю, як вести господарство. Та й зрештою відчув, що це моє покликання, і ні дня не пошкодував про свій вибір. Окрім того, були ще старі кадри — агрономи й технологи, які підказували та консультували. Звичайно, що час змінюється, технології вдосконалюються, але досвідчені фахівці дали основні знання щодо особливостей сівби, обробітку та підготовки ґрунту і багато чого іншого. А вже за допомогою журналів і спеціальної літератури вдосконалювався. Тому перед тим, як зробити вибір, читаю журнали, консультуюся із фахівцями.
— За якими критеріями ви обирали обладнання для свого свинарського господарства?
— На виставках підходив до тих компаній, що пропонували обладнання, розпитував й аналізував. Коли ж дійшла справа до купівлі, то звернувся до Івана Чайківського (власник підприємства «Агропродсервіс»), який є найпотужнішим агропідприємцем у нашій Тернопільській області. Щоб не припускатися зайвих помилок, вирішив скористатися його порадами. Він познайомив мене з представником польської фірми «Вестрон» в Україні – Володимиром Герієм. Він оглянув приміщення, зробив свої пропозиції щодо їх реконструкції. У результаті два приміщення були зроблені за проектом фірми «Вестрон». Звісно, ми брали до уваги й інші пропозиції, зіставляли ціну та якість, вивчали досвід інших господарств. Обраний варіант виявився для нас найоптимальнішим.
— Поголів’я якої породи утримуєте у свинокомплексі?
— Почну з того, що кнурів ми в господарстві називаємо лагідно «тато». Так ось, «татусі» у нас тригібридні — петрен-ландрас-макстер, а мами двогібридні — велика біла – ландрас. Нещодавно купили кнурів покращеної великої білої породи свиней, щоб удосконалити виведення генетичного покоління по батьківській лінії. Велику білу породу обрали через те, що вона має кращі показники, відрізняється високим рівнем плідності. Кнурів обирали суто м’ясного типу, яких купуємо в підприємстві «Євросвинка» Чернівецької області. Там добре витримують чистоту породи, і ми задоволені співпрацею із цими виробниками. Отож маємо в одночасному утриманні 2500 голів. Для нашої кількості землі та масштабів господарства цілком вистачає. Осіменіння свиноматок у нас штучне, оскільки це найефективніший метод.
— Розкажіть докладніше про сівозміну ТОВ «Сидорівський Бровар» та про те, яких принципів дотримуєтесь у веденні землеробства.
— Загалом обробляємо 1200 гектарів землі. Вирощуємо зернову (пшениця, кукурудза, соя, ячмінь, ріпак) групу сільгоспкультур. Усі рештки після збирання кукурудзи, ячменю, пшениці використовуємо для виготовлення кормів, до яких додаємо сою. Отже, кормова база фактично вся своя. Закуповуємо лише соняшникову смажену макуху. Соя й соняшник важливі для раціону свиней, оскільки містять цінний білок. Цьогоріч ми зібрали сої 3,5 тонни з гектара, тому кормів вистачає цілком. Окрім того, для утримання нашого поголів’я не потрібно великих потужностей для переробки сої. Для сушіння кукурудзи маємо власну сушарку. До речі, ми перейшли нещодавно на енергоощадні технології для забезпечення діяльності сушарки. Ще навесні замовили котел на дровах, щоб не використовувати газ. Перейти на альтернативні джерела енергії примусила економічна ситуація, і це, в принципі, добре. Ба більше, у нас достатньо лушпиння із зерна. Упровадження такої технології водночас сприятиме додатковому заробітку для місцевого населення.
— Чи додаєте в раціон свиней добавки?
— Сьогодні купуємо переважно вітамінні та мінеральні добавки, премікси. Готовий комбікорм не купуємо: протягом останніх двох років корми готуємо самостійно за спеціально складеним рецептом. Рецепт нам розробила фірма, яка постачає складники, і це в рази дешевше, ніж купувати готовий. Цех із виготовлення кормів розташований поряд — у Гусятині. До речі, за такою схемою працює вже багато господарств. Ми купуємо готовий корм лише для найменших поросят і відлучників, щоб виключити вплив людського фактора на годівлю цих вікових груп. У малому віці свині дуже чутливі до найменших порушень у харчуванні, тому краще вже підстрахуватися. У свинарнику для найменших є спеціальні інфрачервоні лампи, щоб вони не мерзли. Хвостики ми всім обрізаємо, щоб вони за них не кусали одне одного.
— Хто є покупцями свинини, вирощеної у вашому господарстві?
— У нас добра якість свинини, тому проблем зі збутом немає. Люди із задоволенням беруть як для продажу на місцевих ринках, зокрема в Івано-Франківську, Кам’янець-Подільському, Тернополі, так і для переробки на м’ясопродукти. На це впливає два фактори — висока вартість долара США та євро, тому сьогодні завозити свинину з Європи невигідно. Інший фактор — скорочення поголів’я у зв’язку з подіями на сході України, де працювали величезні свинокомплекси на 100–200 тисяч голів. Сьогодні вони вийшли з ринку. Цьогорічна вартість 1 кілограма свинини становить 28–30 гривень, хоча минулого року вона падала до 16 гривень. Незважаючи на всі події, вирощування свиней є рентабельним.
— Чим була зумовлена купівля технологічного обладнання для ґрунтового внесення рідких органічних добрив?
— Хто утримує свиней, той розуміє, що потрібно вирішувати питання з вивозом гноївки. У нас конструкція приміщення така, що всі відходи життєдіяльності тварин відразу потрапляють до септика. У свинарниках діє потужна вентиляція, яка забезпечує відсутність запаху. Щодо вивезення рідкого гною, то також шукали різноманітні технічні можливості для його транспортування і в результаті зупинили свій вибір на бочці бельгійського виробництва Joskin. Є польські і українські виробники цих технологій, які успішно працюють на українському ринку. Чотири року тому ми підійшли на виставці до фірми Joskin і нас влаштувала їхня цінова пропозиція. Придбали цю бочку й дуже задоволені тим, що вона в нас є. Для господарства нашого рівня її цілком вистачає. Великих вигрібних ям у нас дві. Раз на два місяці вивозимо гноївку та вносимо її в ґрунт. Скажу, що це дає значний економічний ефект. Фактично шосту частину земель удобрюємо органічними добривами з власного виробництва, а це 200–250 гектарів. Використовуємо гноївку в основному для полів, на яких сіємо кукурудзу. В середньому вносимо 20 тонн рідкого гною на 1 гектар під кукурудзу. Завдяки цьому більше не вносимо там ніяких добрив. У підсумку це зменшує фінансове навантаження на господарство. Бочка Joskin закритого типу, тому запах не поширюється.
У теплий період ми намагаємося удобрювати ті поля, що розташовані подалі від села, а на ті, що ближче, вносимо органіку в зимовий період.
Хочу сказати, що ця технологія нескладна в застосуванні. Представники фірми нам показали, як користуватися нею, і досі не виникало жодних проблем.
— Можливо, найближчим часом плануєте розширення господарства?
— Поки що мова про розширення не йде, бо в цьому разі потрібно збільшувати земельний банк. Нам головне — підняти врожайність на тих полях, що обробляємо. Хочу сказати, що за такими господарствами, як наше, є майбутнє. Спілкуючись із органами місцевої влади й іншими підприємцями ми бачимо, що їм зручніше, коли є підприємства такого рівня. Адже господарства зазвичай опікуються 2–3 селами, допомагають розвивати інфраструктуру. Оптимальним, на мою думку, є той варіант, коли один власник обробляє 10 тисяч гектарів. У цьому разі економічно вигідно купувати нову техніку й легше проконтролювати всі процеси. Для держави має бути вигідним розвиток таких господарств, бо вони дають робочі місця, допомагають у догляді сіл. Ми багато допомагаємо школі, дитячому садку, церкві. Приблизно 200 тисяч гривень вкладаємо у розвиток інфраструктури щороку. Коли живеш разом із громадою, то не можеш стояти осторонь.
Інтерв’ю було надруковано у журналі The Ukrainian Farmer. Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі The Ukrainian Farmer та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».