Адаптація й розвиток
«Український бізнес, зокрема птаховиробники, прийшли до розуміння, що для українців немає нічого неможливого, у тому числі розширення виробництва під час війни», — вважає власник «Володимир-Волинської птахофабрики» Дмитро Добкін.
— Протягом трьох років війни український бізнес певним чином адаптувався під нові умови, швидко реагує на щоденні нові виклики та впроваджує різні антикризові заходи. Як ви схарактеризуєте стан, у якому нині перебуває птахівництво в Україні?
— Погоджуся з тим, що бізнес адаптувався, він почав відносно стабільно працювати, будує плани. Якщо ще рік тому вони були орієнтовно на три місяці вперед, нині впевнено можемо говорити про цілі на наступні 6–9 місяців, а стратегічне бачення складається часто на рік чи два.
Водночас, якщо говорити про нашу економіку і, зокрема, птахівництво, всі розуміємо, що повномасштабна війна завдала рекордних збитків усім галузям України як державному, так і приватному секторам. Зважаємо і на те, що український бізнес пов’язаний щільно між собою, і якщо ми перебуваємо на Заході країни, а наші партнери, до прикладу — в Дніпрі, то ми також опосередковано залежимо від того, яка в них ситуація. До цього додаються ще втрати інфраструктури через бойові дії, відтік населення та зниження його платоспроможності, розрив і подекуди блокування логістичних ланцюжків.
Однак, як кажуть, сталь кується у вогні. Так і тепер можна спостерігати: якщо раніше будь-яка нова криза викликала відчуття глухого кута, то на сьогодні відразу шукаємо рішення, як цю кризу подолати, часто робимо те, що за межами можливості, і наша команда — впевнений, що і команди інших виробників — налаштована перемагати кожен новий виклик. Підсумую, що український бізнес, з мого погляду, прийшов до розуміння того, що для українців немає нічого неможливого. Мабуть, це і є основна адаптація.
До прикладу, нині всі філіали нашого підприємства працюють — як ті, що в Дніпрі, Одесі, Харкові, що перебувають під постійними обстрілами, так і ті, що працюють в інших, безпечніших, містах країни. Таким чином, щодня з наших складів вирушає продукція до торговельних мереж.
— Що допомагає компаніям виживати в турбулентні періоди? Як ефективно подолати кризи й чи важливою у цьому процесі є роль гнучкості?
— Крайніх два роки — це режим постійного пошуку, оптимізації, боротьби з невизначеністю та кризами. Якщо пригадати період ще до повномасштабної війни, коли бізнес уперше наразився на серйозну кризу, а саме пандемією, тоді всі почали шукати свій рецепт виживання. І відтоді фактично всі кажуть, що саме гнучкість є запорукою виживання. Я б хотів додати, що не так гнучкість, як уміння досягати мети, впевнено, а місцями — вперто, йти до неї, шукати для цього нові способи, ресурси, можливості.
Воєнна агресія, втрата клієнтів і постачальників, обмеження в постачанні електроенергії, блокування кордонів, нестабільність курсу валюти тощо — довго можна перелічувати пережиті проблеми, як і ті, що в таких умовах можуть виникнути будь-якої хвилини. Проте їх потрібно долати, потрібно реалізовувати бізнес-плани й налагоджувати виробничі процеси. Вагому роль у подоланні криз у бізнесі відіграє команда. Це ті люди, які щоденно вкладають у компанію свої знання, вміння, беруть на себе відповідальність й ухвалюють ризикові рішення. Саме добра команда робить все, щоб бізнес працював, щоб зберігалися виробничі потужності, робочі місця, лишалась стабільною заробітна плата, сплачувались податки тощо.
— Чи є нині труднощі у виробників курятини, пов’язані з експортом молодняку з ЄС? Якщо так, то як ваша компанія їх долає?
— Найсерйозніші проблеми з експортом молодняку доводилось розв’язувати на початку повномасштабного вторгнення, коли іноземні партнери були налякані воєнними діями й відмовлялися привозити в Україну добовий молодняк. Саме тоді для диверсифікації ризиків ми почали розширювати коло постачальників і донині робимо це на постійній основі. Цьогоріч значною проблемою для всього агровиробництва стало блокування кордонів з боку польських фермерів. Були ситуації, коли спецтранспорт, що перевозив птицю, затримувався, часто змушений був переїздити на інші пункти перетину кордону, що подовжувало час транспортування молодняку і становило ризик для його життя.
Далі критичною була ситуація з поверненням цього спецтранспорту. Ці дуже дорогі в обслуговуванні автомобілі по 20–30 днів простоювали в Україні, не маючи змоги повернутися. Так тривало з осені 2023 року. Добре, що на сьогодні ситуація вирівнюється.
— Як змінився ареал реалізації вашої продукції? Чи відбились ці блокування кордонів на обсягах її експорту?
— Частка експорту нашої продукції від загального обсягу виробництва до повномасштабного вторгнення коливалася в межах 4–5%. Після повномасштабного вторгнення впала приблизно до 2%. Така зміна відбулася через блокування морських портів, а також ціновий чинник, бо експорт м’яса птиці транзитним коридором через ЄС не є таким рентабельним, як попередній логістичний шлях морем.
Загалом наша компанія і раніше, і тепер більшою мірою орієнтована на українського споживача. Протягом останніх десяти років ми невпинно працюємо над покращенням стандартів виробництва м’яса птиці для українських споживачів, упроваджуємо світові тенденції розвитку птахівництва, такі, наприклад, як відмова від застосування антибіотиків у вирощуванні птиці тощо. Ми працювали й працюємо над новими видами пакування, технологіями вирощування, розширюємо номенклатурний ряд тощо. Наша птахофабрика постійно була і є суто українським виробником продукції, яка орієнтована на українського споживача. Для нас український ринок є цікавим і перспективним. Він досить динамічний. До того ж український споживач досить вибагливий, він потребує і вимагає якісних продуктів, і це саме те, що ми хочемо йому давати. Сьогодні ще дуже гострим у нашій країні є питання продуктової безпеки. Тому дуже важливим є стабільне виробництво харчових продуктів.
— Чи важливо нині виробнику птахівничої продукції мати власні комбікормові потужності та вирощувати рослинну сировину для виготовлення кормів? Чи забезпечить це йому додаткові бонуси?
— Ринок зернових дуже змінюється. До війни українські аграрії входили в п’ятірку експортерів зерна у світі. Ми забезпечували і внутрішню потребу, і були значущим гравцем на міжнародному ринку. Війна порушила всі логістичні ланцюжки й домовленості: блокада чорноморських портів, згодом «зернова ініціатива» під наглядом агресора, переорієнтація на поставки через «західний сухопутний кордон» і порти Дунаю. Напруженість із країнами — сусідами з ЄС, постійні удари по морській і річковій інфраструктурі — це реалії сьогодення. На агарному ринку України ми спостерігаємо скорочення посівних площ, переорієнтацію на вирощування олійних, рентабельніших культур. Відбуваються титанічні спроби вистояти.
У структурі нашого виробництва є комбікормовий завод і власний земельний фонд — ми вирощуємо частину зернових для виготовлення комбікормів. Це забезпечує нам дуже багато переваг, починаючи від того, що ми можемо повністю контролювати якість кормів, які отримує наша птиця.
Нині немає проблем із закупівлею зернових у промислових обсягах усередині країни. Хоча на ринку спостерігається підвищення ціни на зернові. І говорити про якісь прогнози нині ми не можемо, оскільки багато чого залежить від зовнішніх чинників, на які виробники не можуть впливати. Тому ми теж залежні певною мірою від того, якою є ситуація на ринку зернових у країні, бо левову частину рослинної сировини для виготовлення кормів нам доводиться купувати.
— Як ви розв’язуєте проблеми, пов’язані з вимкненням електроенергії? Як це впливає на собівартість виробництва кінцевої продукції?
— Хоча, звичайно, багато чинників не залежить від українського виробника. Так, наприклад, ми не можемо впливати на загальну безпекову ситуацію в країні, на ціни, які будуть на рослинну сировину, чи якою буде вартість електроенергії, від якої птаховиробництво напряму залежить.
Так, нині усі виробники відчувають труднощі через постійні вимкнення електроенергії. І хоча здається, що в літній період це має бути менш відчутним, для нашого підприємства це є суттєвою проблемою, бо маємо забезпечувати стабільну роботу холодильних установок,__ виробництво комбікорму, яке є дуже енерговитратним, обслуговування систем мікроклімату в пташниках тощо.
Так, ми забезпечені генераторами, однак за їх використання значно підвищується собівартість продукту. Їх використання набагато дорожче, як порівняти з електроенергією з мережі. Проте у разі тривалого вимкнення електропостачання ми змушені працювати на генераторах.
— Ви говорили про важливість команди в подоланні кризи. Нині як ніколи дуже актуальною для всіх виробників є кадрова проблема в Україні, що в деяких випадках призводить навіть до скорочення обсягів виробництва. Як ви усуваєте цю проблему, чи відчуло ваше підприємство дефіцит працівників?
— Так, у нас теж є дефіцит працівників, до того ж як вузькоспеціалізованих фахівців, так і загалом робітників. Це проблема притаманна не лише для АПК, вона загальнодержавна. Безперечно для цього є об’єктивні чинники, такі як еміграція українців, тривалі мобілізаційні процеси, внутрішня міграція населення тощо.
Звичайно, можна говорити про необхідність максимальної автоматизації виробництва, однак сьогодні не всі процеси в нас на виробництві можуть замінити машини. Хоча, слід визнати, що робітничі професії в майбутньому — під високим ризиком, як би це прикро не звучало. Також не так просто швидко перекваліфікувати на важливі вакансії тих, хто не підлягає мобілізації.
Для нашого підприємства дефіцит працівників не стає чимось новим і тим, з чим не зіштовхувалися в попередні періоди. Птахофабрику розташовано географічно близько до кордону з Польщею, тому часто дефіцит працівників у нас був спричинений сезонним виїздом робітників на заробітки у ЄС. Сьогодні в нас складна ситуація: крім того, що нам бракує працівників, ми ще й маємо сезонний значний їх відтік.
Усуненням кадрового дефіциту в країні могло б стати повернення українців з-за кордону. Звичайно цьому може посприяти висока оплата праці, яка буде на рівні європейської. Бо наші працівники нині мають попит не лише в нашій країні, а й загалом у країнах ЄС. Тому ми конкуруємо за працівника не лише на національному ринку праці, а й на міжнародному.
— Як ви вважаєте, чи варто нині інвестувати в розвиток виробництва птахівничої продукції? Чи є птахівнича галузь перспективною у нашій країні?
— 2024 року галузь птахівництва почала зростати й вийшла не лише на рівень обсягів виробництва до повномасштабного вторгнення, а й розпочали незначний приріст. І є всі сподівання на те, що галузь і далі розвиватиметься. Хоча, звичайно, багато чинників не залежать від українського виробника. Так, наприклад, ми не можемо впливати на загальну безпекову ситуацію в країні, на те, якими будуть ціни на рослинну сировину, чи якою буде вартість електроенергії, від якої птаховиробництво напряму залежить.
Чи варто інвестувати в розвиток птахівництва? Так, навіть потрібно. Наша компанія, наприклад, має перспективні плани розвитку на кілька років наперед, і наразі команда активно працює над їх утіленням.
Бізнес, який тривалий час перебуває в стагнації, втрачає як можливості розвитку, так і актуальний час для впровадження інновацій та їх адаптації. Ми повинні розуміти, що світова економіка безперервно розвивається, тому, якщо ми хочемо зберігати свої позиції на світовому ринку, зобов’язані розвиватися.
Маємо усвідомити, що «сісти та перечекати», коли завершиться війна, — це шлях втрати позиції на ринку, перспективи розвитку, які буде в рази складніше повернути.
— Чи є зацікавленість іноземних інвесторів вкладати кошти в український бізнес? Що цьому може сприяти? Що цьому заважає, окрім війни?
— Україна для іноземних інвесторів, відверто кажучи, завжди була «сміливим викликом». Однак, попри багаторічні проблеми й високі безпекові ризики, нашій державі є що запропонувати прагматичним західним інвесторам. Реальним мотивом того, щоб іноземний інвестор зацікавився вкладати кошти, є тільки прибуток. Також цікавими є низка напрямів на вітчизняному ринку через низьку конкуренцію.
Окрім того, слід ураховувати й те, що Україна йде в напрямку приєднання до ЄС, і, відповідно, інвестори розуміють: якщо вони нині вдало реалізують якийсь проєкт і зможуть закріпити цей бізнес, він отримає суттєву перевагу над конкурентом. Після входження України до ЄС цей бізнес матиме більшу капіталізацію свого виробництва, буде більш конкурентоздатним.
Уважаю, що наразі європейські інвестори придивляються до нашої країни. А останні новини свідчать, що вже є першопрохідці, які зможуть на практиці продемонструвати, чи буде вигідно розвивати бізнес в Україні.