За переказами, на дні річки Золотоношки монголо-татари загубили золоті скарби. Проте якщо добре пошукати, знайти золото можна і поблизу річки — золоті яблука.
Село Гладківщина розташовано в Золотоніському районі Черкаської області. За радянських часів тут активно займалися садівництвом, 1959 року створили садівниче господарство імені Суворова. Вирощували на цих землях яблука, смородину, аронію, полуниці, виноград, груші. За часів перебудови садівничі традиції були забуті, сади занедбали. Нова сторінка в історії садівничого господарства розпочалася 2006 року, коли черкаські підприємці вирішили закласти на Гладківщині новий інтенсивний сад. Почали фактично з нуля. Спершу засадили 5 га, а нині сад охоплює понад 90 га.
Екскурсію «Золотоніськими садами» для автора цих рядків провів старший агроном господарства Олександр Репецький.
Вибір ділянки
Для закладання саду село Гладківщина підприємці обрали не випадково. Збіглося кілька факторів. По-перше, тут мікроклімат сприятливий для вирощування плодових дерев, недарма за радянських часів у Гладківщині було велике садівниче господарство. По-друге, село вигідно розташовано з боку реалізації продукції: звідси лише 5 км до траси Бориспіль — Дніпропетровськ, що значно спрощує логістику. Сприятливим чинником є й те, що всю територію господарства розбито на ділянки по 10–15 га із захисними лісосмугами.
Проте в оренду підприємству дісталися не найкращі землі: переважно це були ділянки зі старими насадженнями, які довелося розкорчовувати. На розкорчованих землях спочатку сіяли сидерати — азотофіксувальні рослини, щоб земля трохи перепочила перед закладанням нового саду. Не завжди вдавалося витримати п’ятирічний термін перерви, однак у будь-якому разі намагалися зробити розкорчовану ділянку максимально придатною для закладання молодого саду. Щороку в господарстві продовжують викорчовувати частину старих дерев, але й досі цю роботу не доведено до кінця.
Саджанці
Обираючи сорти для закладання саду, орієнтувалися передусім на смаки вітчизняних покупців, тому приблизно на 90% сад закладено традиційними зимовими сортами: Голден Делішес, Ренет Симиренка, Гала, Джонаголд. Вони добре адаптовані до наших кліматичних умов, перевірені часом, дають хороший урожай. Є в саду небагато яблунь сорту Айдаред і зовсім невелика кількість (менше за 1%) сортів Глостер, Бребурн і Флоріна. Три останніх висадили радше для експерименту: вирішили подивитися, як вони ростимуть, який буде попит на продукцію, бо український клімат не зовсім підходить для цих сортів, зате смакові якості в них відмінні, та й продати їх можна дорожче.
Сад посаджено за голландською технологією: схема садіння — 3,5 × 1 м. Спочатку саджанці завозили з Голландії, невелику частину — із Польщі, потім почали купувати український посадковий матеріал. На сьогодні більше половини дерев у саду мають вітчизняне походження. Головними постачальниками саджанців стали розплідники «Кримської фруктової компанії», Артемівської дослідної станції садівництва та спільного українсько-голландського підприємства «Ван Райн — Де Брюн Україна», що під Нікополем. З останнім господарство працює вже тривалий час: голландський постачальник, у якого раніше купували саджанці напряму з Голландії, створив підприємство в Україні й вирощує посадковий матеріал ближче до українських споживачів.
Усі закуплені саджанці належали до типу кніп-баум — це дворічки з однорічною кроною та сформованими плодовими бруньками. Хоча вони й дорожчі за кроновані однорічки, вибрали саме їх, бо від них швидше можна отримати віддачу.
Експерименти із запилювачами
Увесь сад (95 га) розбито на квартали, квартали — на окремі модулі. Спочатку дерева в модулях садили сортосмугами: наприклад, вісім рядів сорту Ренет Симиренка чергуються з двома рядами яблунь сорту Галма (клон сорту Гала, який має трохи світліше забарвлення). Три роки тому почали практикувати спосіб садіння сорту-запилювача через кожне десяте дерево: наука каже, що так краще для запилення. Однак з усіх інших поглядів такий спосіб виявився незручним. Особливо багато клопоту виникає під час збирання, оскільки яблука окремого сорту збирати теж треба окремо.
Продовжуючи експерименти, в інших модулях через кожні 10 дерев у рядку почали садити деревце одного з технічних сортів-запилювачів (Професор Шпрінгер, Еверія тощо). Це невеличкі деревця, які довго цвітуть і формують дрібні технічні плоди, схожі на райські яблучка.
За спостереженнями старшого агронома саду Олександра Репецького, різниці в якості запилення у застосуванні різних схем майже немає, тож тепер головний фактор для вибору запилювачів — зручність проведення операцій у саду.
Також для покращення запилення обов’язково домовляються з місцевими бджолярами, щоб ті в період цвітіння виставляли в саду свої пасіки, із розрахунку принаймні один вулик на гектар. За це пасічник отримує плату.
Зрошення
У саду встановлено крапельне зрошення, вода подається зі свердловини. «На жаль, із водою нам не пощастило, — каже Олександр Іванович, — вона занадто жорстка для саду, у ній забагато заліза, сполуки якого забивають крапельну трубку». Щоб покращити якість води, збудували два басейни-накопичувачі. Вони вирішують одразу кілька питань: по-перше, забезпечують аварійний запас води, по-друге, дають змогу воді нагрітися перед поливом, і по-третє, допомагають її пом’якшити. У басейнах залізо випадає в осад, відфільтровується, і в крапельну трубку надходить чиста вода. За очищення води відповідають три фільтростанції ізраїльської компанії. Крапельний полив вмикають два-три рази на тиждень, за рівнем вологозабезпечення ґрунту стежать за допомогою спеціальних приладів — тензіометрів.
Разом зі зрошенням здійснюють кореневе підживлення (фертигацію) та підкислюють воду, щоб трохи її пом’якшити. Річну кількість добрив розподіляють на 20 внесень протягом періоду вегетації. Щоб точно знати, яких елементів не вистачає рослинам, проводять листкову діагностику, залежно від цього фертигаційні раціони коректують.
Від поверхневого внесення добрив у господарстві теж не відмовилися. По листку шість разів на рік вносять кальцій, бор, цинк, магній. Якщо цього не робити, товарний вигляд і смак плодів значно погіршуються, листя на деревах стає блідим.
Проріджування плодів
Для нормування врожаю в «Золотоніських садах» застосовують проріджування плодів. Старший агроном Олександр Іванович погоджується, що краще регулювати кількість плодів у фазі цвітіння або зав’язі (у стадії «лісовий горіх»), адже додаткові плоди, що досягли вже діаметру 3–4 см, спожили й значну кількість добрив і води. Однак поки що це не вдається: механічних знарядь для проведення таких операцій у господарстві немає, хімічні способи ще тільки вивчають, а на вчасне проріджування зав’язі на усіх 95 га просто не вистачає рук.
«Одна людина протягом дня може прорідити зав’язь на 300 деревах. А в нашому саду 250 тисяч дерев. От і уявіть, наскільки це трудомісткий процес. Нормування врожаю — це одне з наших найпроблемніших питань, вирішувати яке мірою розширення саду стає дедалі складніше. А зайві плоди — це витрачені незайві гроші на полив і фертигацію, до того ж це перевиснаження дерев. Я думаю, до наступного сезону визначимося із тим, як удосконалити цей процес».
Збирання та зберігання продукції
Першими в саду достигають плоди клону сорту Гала, їх починають збирати в середині серпня. Останніми (не раніше 10 жовтня) — яблука сорту Ренет Симиренка.
Вчасно закласти яблука на зберігання — то ціла наука. «Треба, щоб одразу кілька параметрів збіглися, — розповідає Олександр Іванович. — Найперше — це колір плодів. Хоч би яке смачне не було яблуко, а не буде в нього товарного вигляду — не лежати йому в супермаркеті, бо мережі його не візьмуть. Одного року була в нас проблема із сортом Голден Делішес: уже всі проби показують, що треба збирати, смак плодів чудовий, а яблуко висить зелене і не жовтіє — хоч плач. Насилу дочекалися, щоб яблука хоч трохи стали золотавими. Другий фактор — щільність м’якоті — її вимірюємо пенетрометром. Третій — рівень цукрів, який визначаємо за допомогою рефрактометра. Також обов’язково робимо йод-крохмальну пробу. Якщо всі параметри оптимальні, тільки тоді можна бути впевненим, що зібрані яблука добре зберігатимуться і ми зможемо їх добре продати».
На збирання врожаю в основному залучають місцевих селян із Гладківщини, іноді доводиться підвозити працівників з інших сіл — робочі руки в сезон потрібні багатьом господарствам, тож їх не завжди вистачає. Постійних працівників у «Золотоніських садах» близько 25, в окремі періоди на підприємстві працює до 100 осіб.
2009 року на території саду побудували першу чергу холодильника з регульованим газовим середовищем, а 2012-го — завершили другу. Для цього частково використали каркас сховища-довгобуду, який стояв занедбаний ще з радянських часів. На сьогодні у сховищі «Золотоніських садів» можна зберігати 3300 т плодоовочевої продукції: це 26 окремих камер місткістю 100–120 т кожна. Сучасному сховищу — сучасне холодильне обладнання: тривалий термін зберігання яблук забезпечує система регульованого газового середовища для зберігання плодів виробництва голландської компанії Van Amerongen.
Минулого року господарство придбало сортувальну лінію компанії GREFFA (Голландія), тепер сортування яблук на калібри відбувається автоматично, із точністю до 5 мм: починаючи з 4,5 до 12 см. Принцип роботи лінії доволі простий: спочатку контейнер з яблуками потрапляє у водну ванну (це виключає механічне пошкодження плодів), потім яблука спрямовують на транспортер, де електронно-оптична система сортує їх за діаметром і кольором.
Ягідник
Цього року в господарстві розпочали новий напрям — ягідний. Наприкінці квітня закупили 75 тис. саджанців полуниці з Італії та висадили їх на ділянці площею 1,4 га, а вже через 40 днів збирали перший урожай.
Ділянку під полуницю належним чином підготували — три роки тримали під паром. Для нарізування гряд взяли в оренду грядоформувальну техніку, у кожній гряді проклали дві крапельні стрічки з кроком отворів 20 см. Для збереження вологи та боротьби з бур’янами полуничні гряди накрили темною плівкою.
Сорти вибирали для максимального подовження терміну плодоношення: ранній, середньостиглий і пізній (Галіція, який у господарстві ніжно охрестили Галею). Різниця в достиганні сортів становить приблизно тиждень. Крім часу достигання, сорти відрізняються за формою плодів, кольором і смаковими якостями. У раннього сорту ягоди невеликі за розміром, але яскраві, тому він найпривабливіший для супермаркетів. Середньостиглий сорт найсолодший, на смак майже як мармелад, добре підходить для варення. А пізній сорт вирізняється найдовшим періодом плодоношення, насиченим смаком, проте має неприємну технологічну особливість: плоди міцно тримаються на кущі й обривати їх доволі важко.
Порівняно з інтенсивним яблуневим садом, полуниця більш стійка до хвороб і менш вибаглива до підживлення. Найбільше турбот завдають полуничні шкідники — від них захищаються біопрепаратами.
Термін плодоношення полуничної плантації — 4 роки. Для оновлення планують використовувати лише покупні саджанці. «Вирощувати власні саджанці економічно невигідно, та й складно, — каже Олександр Репецький. — Робітник має спочатку нарізати вусики, підготувати суміш ґрунту в ящичках для вирощування, висадити… Простіше купити готовий корінець за 2 гривні й посадити його одразу на грядку».
На збиранні полуниці працюють ті самі люди, що й в саду, адже періоди виконання робіт там і там не збігаються. Урожай цього року зібрали невеликий — близько 3 т/га, однак у перспективі планують вийти на рівень 20 т/га.
Усі авторські права на інформацію розміщену в журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/magazines належать виключно видавничому дому АГП Медіа та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
При використання інформації з подальшим будь-яким відтворенням, републікацією, поширенням, переробкою, перекладом, включенням її частин до інших творів обов’язкове посилання на журнал “The Ukrainian Farmer” з гіперлінком https://agrotimes.ua/magazines . Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому “АГП Медіа” .
The Ukrainian Farmer
