Цьогорічна весна приходила в Україну важко: з болем, кров’ю, пожежами та скреготом металу під завивання сирен. Ця посівна лишиться з нами назавжди, закарбувавшись не лише у найвіддаленіших куточках свідомості, а й на долі кожного українця. Війна — страшне слово, на яке ще три місяці тому багато хто натрапляв тільки в підручниках історії. А тим часом вона триває на нашій землі вже вісім років і нинішньої весни відібрала в України понад 10% посівних площ…
Перспективи майбутнього врожаю
Складно навіть уявити, яких страшних втрат зазнали господарства Донецької, Луганської, Херсонської, а також деяких районів Харківської, Миколаївської та Запорізької областей. Агресор сплюндрував 3,7 млн гектарів ріллі. І це без урахування тих полів на звільнених територіях, де ще допоки не можна виходити в поле через високу ймовірність замінування. Схоже, Україна втратить нинішнього року від 15 до 30% нового врожаю зерна та олійних.
Що ж до перспектив майбутнього врожаю, то, за нашими прогнозами, Україна може зібрати від 19 до 20 млн тонн пшениці (проти 32 млн у 2021-му), ячменю — близько 8 млн (проти 9,5 млн тонн торік), а гороху — 350–380 тис. тонн (проти 580 тис. тонн у 2021-му) Цьогорічний обсяг виробництва гірчиці взагалі очікується вдвічі меншим за показник попереднього сезону, оскільки на тимчасово окуповані регіони припадає до 50% посівів цієї культури. Виробництво соняшнику може скоротитися з 16,5 до 10,5 млн тонн, а соєвих бобів — з 3,8 до 2,6 млн тонн. У найбільш несприятливій ситуації ріпак — ми прогнозуємо, його цьогорічне виробництво скоротиться більш ніж на 50% і становитиме 1,9 млн тонн (проти 2,9 млн тонн торік).
Треба розуміти, що такі невтішні прогнози є наслідком не лише тимчасової втрати території, а ще й тих труднощів, на які наразилися аграрії під час проведення цьогорічної посівної. Передусім ідеться про брак матеріальних ресурсів, зокрема пального і міндобрив. До того ж обмежений доступ до фінансування й людських ресурсів, а також ускладнена логістика знижують потенціал майбутнього врожаю навіть за умов сприятливої погоди.
Обстріли, «прильоти», крадіжки…
Серед негативних чинників, що суттєво впливають на майбутній урожай, — обстріли й «прильоти» в містечках і селах, які прилягають до зони бойових дій, та заміновані поля в нещодавно звільнених областях. За таких реалій аграріям вельми складно своєчасно виконувати агротехнологічні операції навіть, якщо вони забезпечені всіма необхідними ЗЗР і добривами. Відтак у ліпшому разі ми отримаємо показник урожайності на рівні середньорічного, але найшвидше він буде десь на 10% нижчим.
Ще одним аспектом, на якому я б хотіла закцентувати свою увагу в контексті втрат українського АПК внаслідок повномасштабної російської агресії, є цілеспрямоване знищення ворогом аграрної інфраструктури на тимчасово окупованих територіях і крадіжки зернових й олійних. Наразі відомі геть не поодинокі факти, коли російські зернотрейдери відкрито торгують українським зерном та олією, під нуль вивозять до Криму херсонські овочі, а їх аналітики вже обраховують майбутні баланси, приплюсувавши до своїх територій Херсонську, Донецьку та Луганську області.
Якщо ворог цілиться в елеватори
На щастя, ситуація некритична для нашої продовольчої безпеки, бо наявні запаси зерна розпорошено по території всієї країни. Водночас перед державою й, зокрема, агровиробниками, вже нині гостро постала проблема зберігання майбутнього врожаю. По-перше, ті елеватори та зерносховища, що не постраждали внаслідок обстрілів і бомбардувань, ще досить сильно заповнені зерном торішнього врожаю. По-друге, зберігальні комплекси (нарівні з продовольчими складами, нафтобазами й інфраструктурними об’єктами, зокрема мостами та залізницею) є ціллю номер один для ворога. Відтак є високий ризик ракетних ударів по зерносховищах. Тому треба розробляти шляхи мінімізації втрат майбутнього врожаю й унаслідок такого чинника. Власне, одним із варіантів подолання проблеми може бути зберігання майбутнього врожаю у так званих «рукавах» (сілобегах). Звісно, цей спосіб не зможе повністю і на тривалий термін компенсувати брак елеваторних потужностей, водночас для короткострокової перспективи він доволі прийнятний, бо не дає зерну швидко псуватись і не сконцентровує його в одному місці, наражаючи на небезпеку.
Зважаючи, які втрати у цій війні зазнала українська зернова логістика, цілком природно очікувати найближчим часом активізацію будівництва нових зберігальних потужностей. Та оскільки спорудження елеватора — це неабиякі ресурси, зокрема час і гроші, — розраховувати на збільшення обсягів на старті сезону не варто. Тому за наявних умов найдоцільнішим буде скерувати зусилля на пошуки шляхів реалізації продукції торішнього врожаю. Так, це складно, так, логістичне плече виросло і видатки на транспортування вантажу до кордону з Польщею або до порту Рені відчутніші, ніж виробники розраховували раніше, формуючи свої бюджети (за умов постачання до портів Великої Одеси чи Миколаєва).
Про справи державні й цивілізаційні
Український уряд зосереджуватиме свою увагу на залученні інвестицій у прикордонну інфраструктуру – як з українського, так і з польського та румунського боків. І для цього об’єднуватиме зусилля з європейськими інституціями. Окрім того, нам потрібні інвестиції в портову інфраструктуру малих портів Дунаю, бо вона не розрахована на той товаропотік, що наразі намагаються через них провести і який потребують наші аграрії. Зокрема, дуже відчуваються багатогодинні затримання під час приймання вагонів, так само як і їх низька кількість.
Наявні логістичні проблеми вкрай обмежують наші торгові можливості вже сьогодні, а з надходженням зерна нового врожаю їх вага зросте в рази, що може стати причиною колапсу в галузі зберігання нашої країни.
Непритаманне для цивілізованого світу явище, з яким зіткнулася Україна під час війни, — мародерство росії на аграрному ринку і реалізація нею українського зерна. Для нашої країни це величезні економічні втрати, яких ми щоденно зазнаємо, а для решти прогресивного людства є доволі неприємною з етичного боку. Оскільки відразу виникає закономірне питання: якщо одна сторона продає щось крадене, то є й інша сторона, яка це крадене купує. І якщо розвинені країни не реагуватимуть на проблему належним чином, то світ може дуже швидко скотитись до часів Середньовіччя, коли банальне піратство, грабунок, мародерство та насилля були нормою і викликали лише острах і пересторогу, але аж ніяк не здивування чи протест.
Чому саме на реакцію цивілізованого світу має розраховувати Україна? Бо основним покупцем такого краденого зерна є напівлегальні країни, зокрема такі, як Сирія. Вони можуть виступати як у ролі кінцевого споживача такої продукції, так і в ролі розподільчого хабу для подальшого відбілення та перепродажу українського зерна в усьому регіоні. І оскільки такі країни, як правило, перебувають під керівництвом одіозних лідерів або нелегітимних урядів, то будь-які перемовини України з ними безпосередньо не дадуть жодного результату. Завдяки роботі МЗС України, традиційні покупці нашого збіжжя, зокрема Єгипет і Ліван, уже відмовились від пропозиції придбати крадене. Проте росіяни не зупиняються й далі шукають нечистих на руку контрагентів.
Коли не працюють стратегії
У реаліях сьогодення українському аграрію недостатньо виростити та зібрати врожай, ризикуючи власним життям і доклавши до цього шалені зусилля, — йому треба самотужки вирішувати питання щодо його подальшого зберігання та реалізації. На жаль, сталі маркетингові стратегії наступного сезону працювати не будуть, про що свідчить відсутність укладених форвардних контрактів і вкрай низька активність зернотрейдерів. Зазвичай на цю дату в Україні мінімум 30% нового врожаю вже було законтрактовано, сьогодні цей показник прямує до нуля. Як наслідок, за відсутності поставок українського зерна та олії світові ціни стрімко йтимуть вгору, тоді як внутрішні закупівельні в Україні, навпаки, стрімко падатимуть.
Стрибок цін на зерно у світі вже став причиною заворушень у найбідніших країнах — і це тільки початок. Як розвиватимуться події у світі найближчі кілька місяців через глобальний брак продовольства — передбачити вкрай важко. Сьогодні ми можемо констатувати тільки те, що продовольча пшениця нового врожаю з поставкою в серпні 2022 року в портах Румунії або Франції контрактується за ціною від 370 до 420 дол. за тонну, тоді як торік аналогічні угоди укладали за ціною 270–280 дол. за тонну зерна.
***
Окремого розгляду заслуговує проблема з реалізацією врожаю-2021 через блокування наших портів і низькі темпи поточного експорту. Її розв’язання українські профільні аналітики бачать в організації гуманітарних конвоїв, оскільки зняття блокади до завершення війни навряд чи буде можливим. Тож участь міжнародних інституцій і реакція інших країн, занепокоєних поглибленням продовольчої кризи через воєнні реалії Причорномор’я, сьогодні дуже на часі.
Коли верстався номер, стало відомо, що Єврокомісія оприлюднила план дій, що покликані допомогти Україні експортувати свою сільськогосподарську продукцію.
The Ukrainian Farmer
