Україна у європейських дискурсах перебуває у двох площинах. З одного боку, європейські фермери, основною проблемою яких є «зелений курс» у рамках Спільної політики ЄС, вимагають обмежити імпорт української продукції, використовуючи далекі від реальності сумнівні аргументи й щоразу отримуючи дотації від європейських інституцій. З іншого боку, маємо пропозицію Єврокомісії щодо продовження «транспортного безвізу» та рішення Комітету Європарламенту з міжнародної торгівлі INTA щодо подовження дії безмитної торгівлі ще на один рік. Ураховуючи те, що Україна отримала статус кандидата на вступ до ЄС, головні баталії ще попереду.
Терени міфотворчості
Наративи європейських протестувальників, які вбачають «корінь зла» в українській агропродукції, інколи дивують, але — щонайгірше для нас — працюють на цільову аудиторію.
І зовсім неважливо, що світові ціни в переважній більшості залежать від погодних умов і врожаїв у Південній та Північній Америці — для європейського фермера в усьому винна українська агропродукція.
«У медіа та на протестах ми чуємо, що українська продукція має нульову собівартість — нібито потрібно лише кинути зернятко в землю, а на наступний день маєш завантажений рефрижератор із курятиною, який уже заправлений дизелем і який одразу має всі дозволи», — розповів заступник міністра економіки, торговий представник України Тарас Качка.
Своєю чергою, власник компанії «Агро-Регіон», міністр економіки України (2014–2016) Айварас Абромавичус констатував, що доволі часто європейські протестувальники наголошують на пануванні великих бізнесів у сільському господарстві України, що шкодить фермерам у ЄС, які просто не можуть конкурувати з латифундистами.
Проте, за його словами, у Європі також спостерігається концентрація великих компаній у сільському господарстві.
«Якщо в Литві 30 років тому було до 100 виробників молочної продукції, то нині всього — чотири. Те саме стосується транспортних послуг — у Литві є компанії з автопарком понад 10 тис. одиниць. І це найбільші компанії у Європі. Аналогічна ситуація з мережею супермаркетів, банківського сектору тощо», — уточнив він.
За його словами, 2022 року через блокування кордонів зерно їх компанії простояло чотири місяці на залізничних коліях, що певною мірою відбилося на якості збіжжя. Нині, коли зерно експортують через порти Великої Одеси, жодних питань щодо якості немає, і це підтверджують усі трейдери.
«Натомість трейдери в Литві кажуть, що порти пусті через те, що європейські фермери другий рік поспіль тримають зерно, бо вони самотужки дійшли висновку, що ціни на пшеницю повернуться до 400 євро/т», — додав Айварас Абромавичус.
Тарас Качка також уточнив, що одним з інструментів обмеження доступу європейської продукції до ринків Євросоюзу є дискусії щодо відповідності України Спільній аграрній політиці ЄС.
«Політичне рішення щодо вступу України до ЄС й відкриття переговорів є, а ось самих переговорів щодо сільського господарства немає, і ми не знаємо, коли вони розпочнуться», — зауважив торговий представник України.
Також він зазначив, що медіа поширюють інформацію щодо низького рівня аграрної економіки, керуючись звітом ЄС щодо України, де в розділі «Сільське господарство» є примітка «на ранній стадії опрацювання».
«Насправді це означає, що європейські спеціалісти не вивчали питання аграрної економіки України. Вони знають про безпечність харчових продуктів, органічні вимоги, але поки що нічого не знають про українську аграрну економіку. Хоча в нас насправді потужна модель сільського господарства, яка виживає навіть в умовах війни й блокади морських портів», — додав Тарас Качка.
На його думку, спроби обмеження імпорту агропродукції з України мають не лише ситуативний, а й політичний характер.
«Шок викликає не лише розмір українського сільського господарства, а й те, що ми наразі глибоко зайшли на європейський ринок в рамках Угоди про асоціацію, користуючись Договором про всеохоплювальну вільну торгівлю з ЄС, який діє з 2016 року.
Доволі показовим є приклад Іспанії, яка є членом ЄС, проте на вимогу Франції протягом 10 років не мала доступу до ринку ЄС. А тут Україна, яка має дуже відкритий доступ й уже дуже глибоко проникла на ці ринки. Тому будуть люди, які намагатимуться нас максимально затиснути, бо їм буде так значно комфортніше починати переговори (щодо вступу у ЄС, — прим. авт.). І наше завдання полягає в тому, щоб інтенсивно брати участь в усіх дебатах, не чекаючи формального початку переговорів по розділу “Сільське господарство”», — уточнив він.
«Домашнє завдання» для України
За словами старшої економістки ЦЕС Яни Охріменко, Спільна аграрна політика (САП) у ЄС — одна з найстаріших. Вона діє з 1957 року, її основними функціями є стабілізація аграрних ринків та підтримання доходів фермерів на належному рівні.
Сучасне видання САП ЄС підтримує фермерів прямими виплатами, що надають за умови виконання дотримання стандартів продукції, зокрема йдеться про охорону навколишнього середовища.
За її словами, хоч Спільна аграрна політика ЄС постійно оновлюється, законодавство України має відповідати нормативам ЄС в частині сталої політики, стратегічних рамок сільськогосподарської політики, розміру та розподілення фінансових ресурсів, заходів прямої підтримки виробника, конкурентоспроможності, охорони навколишнього середовища, якості життя та працевлаштування тощо.
«На наступний рік ми маємо рекомендації від Єврокомісії. По-перше, й далі гармонізувати українське законодавство із законодавством ЄС у сфері регуляції сільського господарства. Також маємо завершити розроблення Національної стратегії розвитку сільського господарства на найближчі сім років і почати її впроваджувати. Крім того, маємо здійснювати моніторинг фермерських господарств, виплати щодо допомоги аграріям відповідно до моніторингу й обліку, зокрема за допомогою Державного аграрного реєстру», — уточнила Яна Охріменко.
Вона уточнила, що в Системі спільної аграрної політики ЄС діють три сервіси. Один із них застосовують для керування, контролю та розподілення прямих виплат у рамках САП ЄС. Другий сервіс — цифрова картографічна система. Третій сервіс — це мережа, створена Єврокомісією для збирання й аналізу фінансових та економічних даних аграрних виробників. Вона доволі деталізована й надає публічний доступ до інформації щодо доходів і витрат фермерів тощо.
«Український Державний аграрний реєстр, який працює із серпня 2022 року за сприяння ЄС, частково відповідає першому європейському сервісу. Проте в нас немає відповідників двом іншим системам. І це теж одне з домашніх завдань, яке Україна має виконати найближчим часом», — зазначила фахівець.
Крокуємо вперед
Україна насправді поступово виконує «домашні завдання» від ЄС, щоправда, поки що невідомо, яку оцінку нам за них виставлять європейські «екзаменатори».
За словами першого заступника міністра аграрної політики та продовольства Тараса Висоцького, до кінця року планується ухвалити Національну стратегію розвитку сільського господарства України. Наразі фіналізується текст Стратегії й у березні-квітні 2024 року планується її публічне обговорення.
Стратегія передбачає запровадження трьох напрямів, які дозволяють чітко розуміти ситуацію в аграрному секторі. Зокрема, з метою повної відповідності Державного аграрного реєстру інструменту ЄС в парламенті оновлено законопроєкт про ДАР. До цього Реєстр наразі є одним із розділів закону про державну аграрну підтримку, після ухвалення законопроєкту, яке планується до кінця року, цей інструмент відокремлюється й прописується його функціонування з урахуванням європейської практики.
Систему публічного моніторингу земельних відносин запустять у першому кварталі 2025 року.
А систему FSDM планують запустити до кінця 2026 року — після апробації моделі на Полтавщині.
Крім того, 2024-го планується запровадити оновлену систему державної підтримки, де виплати здійснюватиме відокремлена агенція не в межах Мінагро. Агенція буде адмініструвати, стежити й реалізовувати програми держпідтримки, які передбачено Спільною державною політикою ЄС.
«У частині законодавства щодо органічної продукції ми вийшли на синхронне оновлення, аналогічне тому, що відбувається у ЄС. А в частині пестицидів Україні ще потрібно багато працювати, й попереду очікуємо на суттєві зміни. Також уряд вніс 1 березня новий закон про пестициди, який відповідає європейським стандартам», — зазначив Тарас Висоцький.
Він нагадав, що минулого року було ухвалено законопроєкт про ГМО. Він має перехідний період у три роки, за цей строк потрібно розробити всі нормативні акти. Також розпочалася робота щодо впровадження закону про біобезпеку, яка вестиметься протягом трьох років.
Україна — це Європа
На шляху до членства України у ЄС чекають і нові протести, і дискусії й нові «домашні завдання».
Проте, за словами Тараса Качки, найкраще за будь-яку дискусію є реальний товарообіг між країнами, який формувався протягом 20 років.
«До того ж у дискусіях з європейського боку є дуже потужний фланг, який наголошує, що без української ефективності всі, особливо нематеріальні цілі ЄС, реалізувати неможливо. Тому Україна така, як вона є, — ефективна й ринково орієнтована — потрібна для неринкових цілей агрополітики ЄС», — зауважив він.
Своєю чергою, Айварас Абромавичус наголосив, що український бізнес застосовує ту саму техніку, таке саме насіння і в переважній більшості такі самі ЗЗР, що і у Євросоюзі. І завдяки новітнім світовим технологіям наші агровиробники досягають найкращих показників.
«Усі знають, що Україна — №1 з виробництва соняшникової олії й має хороші показники з вирощування зернових та олійних культур. Проте сказати, що ми попереду всіх, не можна, адже існує конкурентна середа, де естонці — найкращі виробники молока, данці — найкращі виробники свинини тощо», — додав він.
Своєю чергою, докторка аграрних наук, посол з особливих доручень МЗС (2022–2023) Ольга Трофімцева наголошує: де-факто ми вже у Європі. «Ми були у ЄС до повномасштабного вторгнення, і наші бізнеси вже інтегровано в ланцюжки доданої вартості й доданої цінності. Взаємопов’язаність і вплив капіталу, на мою думку, буде активізуватись, якщо не будуть заважати правопопулістські маргінальні рухи», — зазначила фахівець.
За її словами, український бізнес інвестує в інфраструктурні, логістичні об’єкти в Польщі та в країнах Балтії. І це не односторонній рух. Адже ще до повномасштабного вторгнення близько 150 фермерів із країн ЄС вже працювали в Україні, і більшість із них ведуть свою діяльність в умовах війни. Такі зв’язки й взаємне проникнення на ринки допомагатимуть у дискусіях.
«Є досить чіткі правила у ЄС, які потрібно виконувати, навіть відмовившись від субсидій. Багаторівневість процесу дає багато викликів. Адже ми маємо постійно тримати перед очима наші стратегічні цілі. Ще одним викликом є міжсекторний зв’язок, адже нам буде доволі важко відповідати критеріям і вимогам угод та директив ЄС. Проте варто не забувати, що в деяких секторах ми навіть трішки попереду.
Ми можемо дивитися на досвід інших країн, проте кожна країна є унікальною, зі своїми особливостями й різними політичними та економічними умовами під час вступу до Євросоюзу. Тому рівнятися на інші стратегії не варто. Проте потрібно розмовляти й шукати стейкхолдерів, які підтримують нас, щоб знай ти точки дотику», — переконана Ольга Трофімцева.
Наразі ж, за словами Айвараса Абромавичуса, єдине, чого хочуть українські фермери й агрокомпанії, — впевненості в майбутньому, зокрема, що наші європейські партнери не блокуватимуть нашу продукцію, і що ми матимемо сталі бізнес-відносини, завдяки яким зможемо інвестувати в переробку чи логістику.
The Ukrainian Farmer
