Пероноспороз, або несправжня борошниста роса, яка у 80-ті роки ХХ ст. знищувала тисячі гектарів огірка, і досі є найстрашнішою хворобою цієї культури в Україні. Є чимало препаратів, які допомагають огірку вистояти в боротьбі з несправжньою борошнистою росою. Не тільки ЗЗРи врятують фермера.
Овочівники забувають, що крім обприскування полів отрутохімікатами завжди є альтернатива — слабко сприйнятливі до пероноспорозу гібриди. Таких гібридів у нас зареєстровано цілу низку, причому вітчизняних, виведених саме для кліматичних і ґрунтових умов України, а саме: Трой, Льоша, Водограй, Смак, Слобожанський, Ксана, Журавльонок, Соловей, Голубчик, Ласточка, Круїз, Зубрьонок. Усі вони — ранньостиглі. Якщо обрати для виробництва ці огірки, то для убезпечення від пероноспорозу потрібно всього-на-всього створити сприятливі умови для розвитку рослин.
Для цього потрібно враховувати екологічні та фізіологічні особливості культури. Огірок походить із тропічного Індокитаю, де цілий рік тепло й вогко. Саме тому ця культура відзначається вибагливістю і до тепла, і до вологості ґрунту й повітря. Причому тривала прохолодна та волога погода для огірка більш небезпечна, ніж посуха.
Основну сівбу огірка у відкритий ґрунт проводять, коли мине загроза ушкодження проростків заморозками. У Степовій зоні такий час настає в кінці квітня – на початку травня, у Лісостепу та на Поліссі — у середині травня. Сходи будуть більш дружніми, якщо насіння висівати разом із гранулами суперфосфату з розрахунку 10 кг д. р./га.
Вимоги до тепла
Оптимальна температура для проростання насіння огірка +25…+30 °С. За таких умов і достатньої вологості ґрунту сходи з’являться на 4–5 добу після сівби, а за звичайних для відкритого ґрунту +17…+20 °С — на 8–10 добу. У разі весняної сівби у відкритий ґрунт сім’ядольні листочки розгортаються протягом 3–4 днів. Тільки на 10–12-й день з’являється перший справжній листок, ще через 6–7 днів — другий. За 25–30 днів росту утворюються 3–5 справжніх листків.
Таким чином, протягом першого місяця життя рослина росте повільно і не в змозі конкурувати за життєвий простір із бур’янами. Тому забур’яненість у цей період може значно знизити врожайність. Поява бур’янів через 4–6 тижнів після сходів уже не позначиться суттєво на врожаї огірка.
Подальший ріст огудини та наростання листків відбувається значно інтенсивніше. Приблизно після утворення 6–8-го листка з пазух нижніх листків починають з’являтися бічні пагони.
Оптимальна температура для росту й розвитку огірка становить +25…30 °С вдень та +16…20 °С вночі. За температури понад +32 °С або нижче за +16…+18 °С розвиток рослин сильно загальмовується. За температури ґрунту +38 °С і вище рослини починають в’янути, тому що коріння за таких умов припиняє поглинати воду й поживні елементи, а за температури повітря +40 °С ріст рослин узагалі призупиняється.
За температури +16 °С огірок ще цвіте, але зав’язі не розвиваються, а рослини мають пригнічений вигляд, бо за такої температури в ґрунті починають відмирати маленькі коринці. Зниження температури ґрунту до +10 °С повністю припиняє діяльність коренів, а за +4 °С вони відмирають зовсім. У разі тривалого зниження температури будуть доцільними позакореневі підживлення.
Плоди огірка ростуть в основному вночі, якщо температура повітря вища за +16…+18 °С. За нижчих показників термометра плодоношення гальмується.
Вимоги до вологи
Для набухання та проростання насіння огірка потрібна відносно невелика кількість води: для набухання — близько 40% абсолютно сухої маси насіння, для проростання — ще 20–25%.
Вегетуючі рослини огірка чутливі до браку вологи, бо в них великі листки та слабке коріння: листки випаровують багато води, а корені швидко гинуть у сухому ґрунті. В умовах оптимальної температури рослини добре ростуть і плодоносять за вологості ґрунту не нижчої за 80% найменшої вологоємності.
Навесні, коли температура ґрунту близька до мінімальної, зволоження має бути промірним. До початку плодоутворення огірок слід вирощувати за вологості ґрунту нижчої за оптимальну на 30–40%. Завдяки цьому коріння заглиблюється в ґрунт. Тоді посухостійкість рослин підвищується. У цей період огірок слід поливати у разі необхідності, бо зниження температури ґрунту під час поливу негативно впливає на кореневу систему. У зоні Степу до цвітіння буває достатньо не більше двох поливів, в інших зонах ще менше.
У фазу плодоношення особливо важливо регулярно зволожувати ґрунт під огірком, підтримуючи його вологість на оптимальному рівні — 80–90% найменшої вологоємності. У разі великих перерв у зрошенні рослини скидають багато квіток і зав’язей, а в тих плодах, що ростуть, може з’явитися гіркота, вони часто набувають непривабливого товарного вигляду, покрученої форми.
Поливи дощуванням необхідно проводити з нормою 250–300 м³/га води до цвітіння й 350–400 м³/га в період плодоношення. За крапельного зрошення поливна норма становить 25–30 м³/га та 60–70 м³/га відповідно. Проте полив на початку цвітіння може затримати плодоношення. За вегетаційний період у Степу проводять не менше ніж 8–10 поливів, у Лісостепу — 5–7. Огірки можна поливати лише за теплої погоди. Полив у холодну погоду може стимулювати розвиток грибних і бактеріальних хвороб.
Не зважаючи на те, що огіркова рослина теплолюбна, спека та повітряна посуха — велике випробування для неї, яке може припинити плодоутворення. Підвищити вологість повітря на 10–20% і знизити його температуру на 3–5 °С може короткочасне дощування в найспекотніший денний час — так звані освіжаючі поливи.
Нищівна дія високої температури посилюється, як не дивно, дощами та неправильним поливом. На рослини спочатку негативно впливає різниця температур холодної води, з одного боку, та сильно нагрітого ґрунту — з другого. Пізніше вода, що потрапила в ґрунт, нагрівається, випаровується та витискає звідти повітря. Тоді корені рослин задихаються, не можуть продуктивно працювати й постачати надземним органам поживний розчин.
Поливати рослини в спекотний час треба так, щоб не спричинити різких коливань температури ґрунту. Для цього слід уникати рясних поливів. Шкідливо використовувати холодну воду безпосередньо з колодязя чи свердловини.
Значно поліпшують режим температури та вологості на огірковій грядці куліси з високостеблових рослин. Завдяки їм навколо огірка створюється більш сприятливий мікроклімат: зменшується вітер, згладжується перепад між денною та нічною температурами, вологість повітря стає ближчою до оптимальної. У таких умовах рослини виростають більш міцними й зав’язують плоди ліпше. Куліси з кукурудзи, овочевих бобів або іншої високорослої (заввишки 0,8–1 м) рослини висівають одночасно з огірком. Їх розташовують упоперек напрямку основних вітрів або з північної, північно-східної чи північно-західної сторони. Оптимальна схема розташування куліс — через 5–6 м. Важливо пам’ятати, що куліси не мають бути суцільним рядом — у них повинні бути проміжки, щоб вітром не повалило рослини з куліс.
Ґрунт і добрива
Поверхневе розміщення коріння є причиною вибагливості огірка до аерації субстрату. Культура добре почувається на легкому, пухкому ґрунті, багатому на гумус, із близькою до нейтральної реакцією ґрунтового розчину. Кислі ґрунти з рН 5 і нижче та засолені ґрунти є непридатними для вирощування огірка.
Огірок — рослина з інтенсивним обміном речовин, тому ставить високі вимоги до родючості ґрунту. Водночас підвищена концентрація ґрунтового розчину (буває наслідком засолення ґрунту або перевищення норми добрив) гальмує ріст рослин, особливо в період від сходів до розгортання 3–4 справжніх листків, коли обмін речовин проходить ще не так жваво, як на більш пізніх стадіях вегетації. Тому добрива під огірок краще вносити частинами: гній — восени або під попередник; мінеральні й інші органічні добрива — перед сівбою, під час сівби та шляхом підживлення протягом періоду вегетації. За добре заправленого ґрунту достатньо 1–2 підживлень. Якщо ж основного внесення добрив, тобто восени та навесні до сівби, не було, тоді кількість підживлень збільшують до 4–5.
Крапельне зрошення дозволяє підживлювати рослини відповідно до потреби, що змінюється з їх розвитком. Із погляду фізіології підживлення огірка було б правильніше проводити з кожним поливом. Якщо ж такої можливості немає, то найкращі терміни — це поява 4–5-го листків, масове цвітіння, початок плодоношення та масове плодоношення.
На початку життя рослина огірка потребує небагато азоту. Ба більше, надлишковий азот, особливо в амонійній формі, може спричинити аміачне отруєння бідних на вуглеводи молодих рослин. У цей час їм необхідно підсилене постачання фосфатних добрив, які сприяють розвитку кореневої системи і всієї рослини. Агрохіміки стверджують, що фосфорне голодування на ранніх стадіях розвитку рослин особливо небезпечне, а його наслідки неможливо повністю подолати подальшим унесенням фосфорних добрив. Внесення 10 кг д. р./га суперфосфату під час сівби певною мірою розв’язує цю проблему.
У періоди інтенсивного формування вегетативних органів і під час цвітіння та плодоношення першорядного значення набувають азотні й калійні добрива. Брак азоту у цей час стримує ріст рослин і навіть цвітіння, що призводить до зменшення врожаю та запізнення початку плодоношення. Калій сприяє нормальному перебігу фотосинтезу. У разі його браку листки витрачають забагато вуглеводів на дихання, від чого зменшується швидкість росту й накопичення сухої речовини. Калій активізує роботу багатьох ферментів. Завдяки цьому хімічному елементу рослини ліпше утримують воду у своїх тканинах і легше витримують короткочасні посухи. За калійного голодування знижується стійкість рослин до збудників грибних хвороб.
Внесення самих лише азотних добрив призводить до пришвидшення росту рослини, але нові клітини не встигають утворювати міцні стінки. Збудники хвороб легко долають слабкий бар’єр і уражують рослинні тканини. Крім того, у клітинному соку збільшується концентрація амінокислот, від чого рослини стають більш привабливими для шкідливих комах.
Надлишок азотного живлення небезпечний для всіх овочевих рослин, але огірок накопичує у своїх плодах шкідливі для людини нітрати активніше, ніж більшість овочевих культур. Більше всього нітратів відкладається в основі плоду та плодоніжці, а також у шкірці.
Під час визначення норм унесення добрив слід ураховувати, скільки поживних речовин споживає плантація огірка, щоб виробити певну масу плодів. Спеціалісти обчислили, що на кожну тонну їй необхідно приблизно 2,8 кг азоту, 1,3 кг фосфору, 4 кг калію, 2,4 кг кальцію та 0,6 кг магнію.
Під час цвітіння та плодоношення огірок добре відгукується на внесення мікроелементів, насамперед міді, цинку, бору як шляхом позакореневого підживлення, так і через крапельне зрошення. Мікроелементи стимулюють інтенсивність дихання, стійкість до підвищеної температури, поліпшують зав’язування плодів.
Збирання врожаю
Чим частіше збирати огірок, тим вищим і якіснішим буде врожай. Плоди треба старатися відривати так, щоб плодоніжка залишалася на стеблі. Під час збирання врожаю перекладати, а тим паче перевертати огудину шкідливо. Також треба старатися не затоптувати листки.
Зібрані плоди не залишають довго на вітрі або сонці, бо вони швидко в’януть. Не треба залишати на рослинах плоди неправильної форми, хворі та перерослі, адже для їх подальшого росту й розвитку витрачаються поживні речовини. Тоді новим зав’язям бракує живлення, а це знижує продуктивність рослин. Хворі плоди — джерело інфекції — не тільки треба зірвати, а й обов’язково видалити з грядки.
Євгенія Непорожна,
селекціонер Донецької дослідної станції ІОБ НААН
журнал Плантатор, березень 2014 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі Плантатор та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
При використання інформації з подальшим будь-яким відтворенням, републікацією, поширенням, переробкою, перекладом, включенням її частин до інших творів обов’язкове посилання на журнал Плантатор з гіперлінком https://agrotimes.ua/journals.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
Плантатор
