Вологу кукурудзу, якщо вона призначена для власних потреб господарства, можна не сушити, а закласти на герметичне зберігання.
Останнім часом набуло поширення герметичне зберігання зерна. Режим ґрунтується на принципі анаоксіанабіозу — сповільнення або припинення фізіологічних і біохімічних процесів в зерновій масі внаслідок витіснення зі складу повітря міжзернових просторів кисню. Живі компоненти зернової маси є аеробними організмами, тобто їхня життєдіяльність можлива тільки за наявності в навколишньому середовищі достатньої кількості кисню. Відсутність або брак його знижують інтенсивність дихання зернової маси, пригнічують або повністю припиняють життєдіяльність мікроорганізмів і шкідників.
Зберігання продовольчого зерна з вологістю до критичної в анаеробних умовах не справляє негативного впливу на його борошномельні, хлібопекарські й інші якості. Проте насіннєве зерно зберігати в анаеробних умовах можливо лише за вологості, значно нижчої від критичної, оскільки в іншому разі відбувається часткова або цілковита втрата.
Для зберігання зернових мас без доступу повітря потрібні герметичні сховища. В них може відбуватися самоконсервування зерна внаслідок накопичення діоксиду вуглецю завдяки процесу дихання та бродіння, примусового введення діоксиду вуглецю або брикетів «сухого льоду» (твердої вуглекислоти), а також суміші інертних газів.
Практично режим зберігання зернових мас без доступу повітря здійснюють в господарствах тільки в умовах ґрунтових траншей або в полімерних мішках (рукавах). В щільному ґрунті з глибоким заляганням підґрунтових вод легко забезпечується надійна герметизація продукції. Крім того, за порівняно низької та стабільної температури ґрунту створюється стабільний тепловий режим, який виключає підвищення вологи в зерновій масі.
Такий спосіб одержав поширення через збільшення виробництва зерна кукурудзи на кормові потреби. Вологість зерна кукурудзи під час збирання значна (25–30% і більше). Для зберігання такого зерна у звичайних сховищах його висушують до вологості 13–15%, що не завжди можливо. А тому частину зерна кукурудзи залишають із природною вологістю й зберігають в герметичних умовах.
У вологому зерні в герметичних умовах внаслідок інтенсивного дихання швидко витрачається кисень повітря (залишається до 1–0,1%) і накопичується діоксид вуглецю (до 80–95%). Також гальмується процес дихання зерна й аеробної мікрофлори, починається активний розвиток молочнокислого та спиртового бродіння. Такий процес консервування зерна називають силосуванням.
Однак силосування зерна у цілому не знайшло поширення в нашій країні. Основна причина в тому, що навіть за незначного порушення герметичності (часто гризунами) значна кількість корму пліснявіє. Це негативно впливає на харчову цінність і якість корму. Крім того, в разі виймання цілого зерна з траншеї відбувається його обрушування з утворенням ніш різної глибини, куди проникає повітря й призводить до повторного ферментативного процесу та пліснявіння.
Прогресивнішою є технологія заготівлі та зберігання вологого зерна та качанів кукурудзи подрібненими. Це дозволяє збирати кукурудзу на зерно на 1–2 тижні раніше, тобто у восковій і на початку повної стиглості з вологістю зерна 35–40%, стебел — 70%. До того ж уміст поживних речовин в рослинах найбільший, а втрати на 25–30% менші, ніж за збирання кукурудзи за традиційною технологією з вологістю зерна 20–26%. Це також дає змогу заощадити рідке паливо на сушінні 1 т вологого зерна 30–40 кг, вологих качанів — 50–60 кг.
Основою одержання високоякісного зернофуражу є створення анаеробних умов, під час його закладання і зберігання. У цьому сенсі велике значення має вибір типу сховища, техніка й тривалість його завантаження, укриття подрібненої маси та правильна виїмка корму.
Зберігають кукурудзу в силосних і сінажних баштах, а найчастіше у траншеях завглибшки 3–5 м, завширшки 6–9 м і завдовжки (залежно від кількості зернофуражу) 25–35 м. Для гідроізоляції та герметизації траншеї викладають цеглою, цементують. Стінки траншеї вкривають холодним, потім гарячим бітумом, олієбітумним лаком, дезінфікують 5%-м розчином вапна, висушують.
Подрібнену масу закладають одночасно по всій довжині: в невеликі траншеї (до 400 т) — за 2–4 дні або в траншеї великих місткостей — поетапно, похило розташованими шарами, щодня заповнюючи сховища на 4–6 м (150–200 т). Термін закладання збільшується вдвічі. В процесі закладання зернофуражу в траншею постійно ущільнюють масу. Укриття траншеї краще робити плівкою, щоб 50–60 см її було опущено по стіні та притискалося до неї закладеним кормом, а вільну частину загинають зовні.Зверху наносять природні мінерали — цеоліти, крейду шаром 2–5 см, потім укладають полотнище плівки чорного кольору, яку фіксують тюками соломи або важкими предметами. Накривати плівку можна також шаром землі, глини або торфу завтовшки 15–20 см.
У разі відкриття траншеї корм має бути згодований за 4 дні в зимовий період і за 2 дні в теплу пору року. Консервований зернофураж можна використовувати для тварин протягом року.
Зберігання зерна в полімерних мішках (рукавах) — відносно новий, зручніший, екологічно безпечніший метод. Дозволяє зберігати зернові маси тривалий період без попередньої обробки хімічними речовинами за завищених показників вологості. Герметичне пакування дозволяє знизити рівень вимог до приміщення, обраного для зберігання зерна. Метод зберігання в герметично запакованих поліетиленових мішках — високоефективний, економічний, екологічно безпечний. Суть його полягає в тому, що вміст кисню в міжзерновому просторі знижений до 0–2%, збільшено вміст вуглекислого газу. За таких умов зерно основних культур і насіння смітних рослин переходить на анаеробне дихання й поступово знижує свою життєдіяльність, як і мікроорганізми, а кліщі й комахи гинуть. Зазвичай за такої технології зерно має бути очищене від домішок і шкідників.
Основна складова мішка — поліетиленова плівка, стійка до впливу ультрафіолетового випромінювання, з антиконденсатним покриттям. Мішки-рукави зроблено з п’яти шарів поліетилену, кожен з яких має свої певні властивості. Це для того, щоб зерно своєю вагою не порвало плівку і щоб мішок розтягувався рівномірно. Товщина матеріалу — 240–253 мікрони, що сприяє особливій міцності мішка. Мішок діаметром 2,75–3,75 м, завдовжки 60 м, місткість до 200 т зерна, але він може бути розрізаний на частини.Для завантаження/розвантаження зерна з рукавів застосовують навантажувач і розвантажувач (але придбати їх усе ж дешевше, ніж будувати зерносховище). Після завантаження зерном мішок герметично запаковують. Рукави підходять для будь-якого зерна.В разі пошкодження дірки заклеюють спеціальним скотчем.Згідно з різними дослідженнями, в рукавах зерно може зберігатися протягом двох років. Після цього періоду поліетилен під упливом ультрафіолетових променів руйнується.
Анатолій Бобер
Національний університет біоресурсів і природокористування України
журнал “The Ukrainian Farmer”, листопад 2015 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
