Нині в соцмережах навіть бабусі та їхні коти. Чому б не створити окрему сторінку села?
Земля у селі ближча до людей, ніж у місті. Втім, стейкхолдерами та споживачами інформації з доленосних для своєї землі питань вони є далеко не завжди. Чи справді для розвитку сільських громад потрібні лише гроші? Чи достатньо для успішної співпраці з пайовиками вчасно розраховуватися з ними за оренду й надавати їм посильну фінансову допомогу? Мій досвід участі в соціальних проєктах свідчить, що не все так однозначно.
Які комунікації? Чутки й плітки…
Унікальні проєкти вимагають нестандартного позиціонування та зміни акцентів. Натомість задекларовані принципи відкритості та прозорості у комунікаціях, які чимало компаній транслюють на село, для більшості його мешканців здаються міражем. Мешканці «глибинки» дуже тонко, майже на інтуїтивному, а не на раціональному рівні, зчитують інформацію про перспективи. Бояться бути обдуреними. Не хочуть, щоб їх сприймали лише як робочу силу чи «пайовиків». Для селян важливо, щоб із ними рахувалися й обговорювали стратегії, а за результатами такого діалогу давали час «на подумати» й можливість самим вирішити щодо подальшої співпраці.
Хтось може стверджувати, що відкритий доступ до інтернету повністю забезпечує людей у селі інформацією. Можливо, але тут виникає тонкий момент — якою саме? Опитування мешканців сіл, які я проводила, працюючи в кількох соціальних проєктах Житомирської, Тернопільської та Хмельницької областей, проявило цікавий нюанс: у межах однієї локації особисті вигоди цінуються вище ніж загальносуспільні блага. Тож, оскільки «своя сорочка ближча до тіла», спільнота на селі генерує власні — і найголовніші для села — комунікації: зі своїми лідерами думок, важливими питаннями й проблемами, радощами та конфліктами.
Оскільки ключові особи (приміром, голова сільської ради, директор школи, місцеві бізнесмени) здебільшого не відкриті до нових можливостей, тому успішно керують, як і кілька десятиліть тому, за старими колгоспними схемами. Тому й головним інформаційним інструментом старшого покоління селян і надалі залишаються комунікації «від хати до хати», «що сказав сусід» та чутки й плітки. Який рівень довіри та лояльності мають задані «згори» вектори й тематика для обговорення — ще те питання.
З поправкою на місцевий менталітет
«Місцеві» скептично сприймають написане чи почуте. І часто додають об’єктивним подіям власних домислів, оскільки не впевнені ні в стратегічній місії нових програм, ні у власних силах, ні в можливості бути залученими у проєкти. Натомість лідером змін готові визнати передусім знайому людину, яка мешкала (мешкає) в селі або принаймні до нього була дотична. Мовляв, хто краще здатний зрозуміти село за вихідця з села, котрий доробився в місті й тепер має намір вкладати гроші в розвиток малої батьківщини? Цілком імовірно, що саме такий лідер думки стане запорукою ефективної комунікації й здатний зосередити увагу земляків на ключових викликах сьогодення.
До речі, деякі сільські сторінки у фейсбуці мають чимало підписників та симпатиків. Свої фото й коментарі, чи, як то кажуть, новини в себе «під носом» однозначно цікавіші, а часом і важливіші, ніж десь там «під лісом». Відтак у соцмережах дедалі частіше з’являються сторінки та групи населених пунктів як альтернатива місцевим друкованим газетам. Активізувалися різноманітні пабліки. Їх ведуть різні за спеціальністю та комунікаційним досвідом люди: десь журналісти, десь волонтери, десь представники місцевого самоврядування. Вчитуючись у розміщений там контент, одразу впадає в око або альтруїзм, або аматорство. З другого боку, тішить, що комунікація в диджиталі на селі запущена. І перед її професійним становленням стоять дві перепони: розуміння цілей та заданих векторів.Крім того, важлива якість самого контенту. Адже соціальні мережі діють за своїми законами розвитку, із глобальним досвідом та поправкою на місцевий менталітет.
Уникнути інформаційної асиметрії?
Інформація завжди впливає на читача — позитивно, негативно, нейтрально. Але навіщо така сторінка, що має нейтральний ефект? Оперативність у донесенні інформації, швидке реагування, гнучкість комунікацій, прозорість і різноплановість (щоб охопити всі сегментовані аудиторії, щоб усім було цікаво) — це ті компетенції, яких вимагає комунікація в соцмережах. З контенту видно, що його цілі можуть бути дуже різні. Їх можна згрупувати — взаємодіяти з актуальною та потенційною аудиторією, сформувати про себе думку та розповісти про свою діяльність.
Оскільки сьогодні в соціальних мережах навіть бабусі та їхні коти, чому б не створити окрему сторінку села? Хіба не цікаво дізнаватися, що відбувається поза твоєю хатою? Та й подій у кожному селі вистачає — у школі й у клубі, на фермі й у тракторній бригаді, в сільраді й у церкві, врешті, в кожного господаря на подвір’ї. Людям подобається розглядати свої фото (й рахувати коментарі та лайки). Тому що більше буде персоналізації (зокрема, про жителів села), то популярнішою буде така сторінка й поступово інтегрується у життя громади.
Замислившись і розмірковуючи про власні перспективи, відчуваючи себе господарями свого майбутнього, люди поступово трансформуватимуть страх та незадоволеність у довіру. Досягнувши певного рівня усвідомлення «необхідності» змін і завоювавши певний рівень довіри до нових проєктів, на наступному етапі доцільно говорити про відповідальність. Точніше самовідповідальність кожного мешканця села. І головне — більше спілкуватися й обговорювати, давати можливість висловлюватися та бути причетним до змін.
***
За якісної й ефективної комунікації виграють також усі. У суспільній площині знімається напруга, нівелюються чутки та плітки, адже до уваги зацікавлених сторін є офіційна інформація. Керівництво села формує про себе думку, сферу впливу, добру славу, збільшує кількість послідовників. Мешканці, які є читачами, працівниками, пайовиками чи в інших ролях, володіють інформацією про те, звідки вітер дме, кому можна вірити. А за потреби дають свої зворотні зв’язки, критикуючи чи лайкаючи. Взаємини налагоджуються уже на іншому, усвідомленому та осмисленому рівні. Вже тоді «не роблять, що хочуть», а «роблять те, що ми всі разом обговорили».
Олена Обухівська, експерт із комунікацій і PR
газета “АгроМаркет”, жовтень 2019 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті
“АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою
https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та
авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та
суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
