Під час дозрівання ягід у тканинах виноградних гребенів порушується мінеральний баланс, що може провокувати значні втрати обсягу і якості урожаю.
Глобальні кліматичні зміни провокують у культури винограду посилений розвиток хвороб, ідеться не лише про основних патогенів, а й тих, які раніше насадженням загрожували мало. Однією із таких хвороб стало усихання гребенів винограду (синонім параліч або атрофія гребенів, англ. — bunch stem necrosis).
Ця виноградна хвороба відома науковцям ще з середини 1930 років, але її детальне вивчення почалося порівняно недавно. Останніми роками цей вид ураження на виноградниках спостерігається усе частіше, хвороба провокує суттєві втрати урожаю як на технічних, так і на столових сортах. Оскільки однозначної інформації про причини виникнення хвороби бракує, боротися із нею складно.
Напрями досліджень
Над розробкою дієвого способу захисту виноградників від усихання гребенів працюють й фахівці лабораторії молекулярної генетики й захисту рослин ННЦ «ІВіВ ім. В. Є. Таїрова». Передусім ідеться про вивчення дії різноманітних рослинних регуляторів росту і біостимуляторів, значну увагу приділено й розробці агротехнічних прийомів, які б підвищили стійкість виноградної рослини до цього типу уражень. Ведуться дослідження й щодо профілактики усихання шляхом оптимізації мінерального живлення як загалом, так і у розрізі забезпеченості окремими мікроелементами.
Причини уражень
Щодо причин усихання гребенів винограду існує кілька гіпотез. Одна каже, що усихання гребенів не пов’язане із дією патогенних мікроорганізмів та є наслідком незбалансованих хімічних процесів у гребені на початку дозрівання ягід на фоні коливання умісту ґрунтової вологи. Тобто ідеться про те, що поява некрозів й міра висушування гребенів корелює із віком рослин, здатністю ґрунту до утримання вологи та погодними умовами конкретного року, зокрема — тривалістю посушливих періодів під час вегетації.
За даними іншої гіпотези, обстоюваної також і західною виноградарською наукою, усихання гребенів пов’язане зі збільшенням умісту катіонів калію (К) у тканинах гребенів на початку дозрівання урожаю. Це порушує баланс між умістом кальцію й магнію (Са та Мg), спричиняє водний стрес й провокує фізіологічний розлад тканин.
Ще одна гіпотеза ґрунтується на теорії гормонального балансу рослин. Згідно з нею небезпека усихання гребенів зростає за надмірного живлення рослин азотом й неконтрольованого наростання у них вегетативної маси.
Сучасна робоча гіпотеза каже, що причиною усихання гребенів є ураження лоз патогенними грибами, зокрема Alternariaalternate, Penicilliumparsum, адже саме їх найчастіше виділяють з усохлих гребенів. Ця гіпотеза бере до уваги й порушення мінерального живлення рослин.
Загал публікацій, що присвячені цій тематиці, дає змогу зробити висновок: усихання гребенів може мати як інфекційний, так і фізіологічний характер. Перше спонукає боротися із хворобою за допомогою фунгіцидів, а друге — припущення щодо фізіологічної природи розладів, — оптимізувати мінеральне живлення виноградної рослини та звернути більше уваги на біостимулятори.
Особливості ураження
Дослідами встановлено: усихання уражало грона зі щеплених на хворі кущі здорових сортових вічок, так само як і уражені вічка, посаджені на підщепу здорового куща, спричиняли усихання гребенів на усьому кущі. Спостережено також, що кущі, уражені усиханням гребенів під час одного сезону, можуть бути без жодних проявів хвороби у наступному сезоні, а також обернене. Останнє свідчить про латентний (прихований) розвиток хвороби і її прояв за сприятливих для ураження умов. Встановлено також, що усихання гребенів не залежить від сорту винограду. Іноді, за повного ураження куща, одні грона на ньому всихають, а інші мають здоровий вигляд, але у їхніх ягодах міститься менше цукру.
Симптоми ураження
Прояв хвороби пов’язаний із загибеллю у гребенів флоеми. Це може статися або під час цвітіння, або, як уже згадувалося щодо періоду появи уражень, на початку дозрівання ягід. На початку хвороби у різних місцях гребеня і його відгалужень з’являються точкові або довгасті плями — некрози, із кольором від темно-бурого до чорного. Вони охоплюють кілька клітинних шарів, швидко ширяться й у якийсь момент окільцьовують гребінь або його бокові галуження. Пошкоджені сухі ділянки перепиняють потік води й поживних речовин до ягід, й плоди в ізольованих частинах грона в’януть та зморщуються. Уражені гребені або їх частини можуть як опадати, так і тривалий час лишатися на лозах.
Шкідливість
За ураження виноградника гребеневим усиханням ягоди втрачають природне забарвлення, осипаються, або лишаються на гребенях й поступово засихають. На ураженому гребені гальмується накопичення цукру у плодах, виготовлене із такої сировини вино містить надмір кислих та азотистих сполук, не піддається освітленню й швидко псується.
Більшістю усихання гребенів є несподіванкою для виноградарів: початкових ознак хвороби (точкових плям) зазвичай не помічають, й звертають увагу на проблему, коли гребені вже висохли повністю. Усихання відбувається стрімко, й візуалізується у своїй кінцевій фазі, перед самим дозрівання урожаю, коли у ягодах міститься 7−12% цукру. Порівняно із кореневласними виноградниками, щепленій культурі винограду, особливо на сильнорослих підщепах, властива більша схильність до усихання гребенів.
Натуральні втрати урожаю унаслідок усихання гребенів варіюють у межах 5−30%, плоди із пошкоджених хворобою гребенів не добирають близько 20% планової кількості цукрів. На уражених усиханням тканинах оселяється сіра гниль (Botrytis cinerea Pers. ex Fr.), вона викликає додаткове гниття гребеня із переходом інфекції на ягоди. Черешки гребенів у місцях усихання й гниття розриваються, й уражені грона падають додолу.
Уражений виноград столових сортів, закладений на тривале зберігання у холодильники, під час торгового обігу узимку втрачає привабливість: некрози стрімко ширяться усим гребенем.
Спостереження свідчать, що всихання гребенів є поширеною хворобою на виноградниках Півдня України, і шкідливість цих уражень щороку зростає. Міра поширення й інтенсивність ураження залежать від погодних умов року, віку насаджень, екологічних умов вирощування.
Захист і профілактика
Попри те, що хімічний метод захисту насаджень є нині провідним, практика свідчить, що контролювати за його допомогою усихання гребенів не вдається. Це ставить під сумнів гіпотезу про грибних збудників хвороби. Також спостережено, що застосування агрозаходів, які поліпшують вентилювання у кроні, й так само як і нормування навантаження кущів гронами у передзбиральний період, не зменшувало інтенсивності усихання гребенів на кущах. Біохімічний аналіз листкових тканин засвідчив, що постачання макро- й мікроелементами рослин з ознаками усихання гребенів не відрізнялося від постачання поживними елементами листя здорових рослин. Проте збалансоване мінеральне удобрення магнієм і кальцієм із помірною дозою азоту на фоні хімічного захисту насаджень запобігало усиханню гребенів.
Стосовно застосування стимуляторів росту рослин, то з-поміж присутніх на ринку України продуктів найбільшу ефективність демонстрували амінокислотні комплекси мікродобрив. Так само як і хелати, амінокислоти здатні переносити поживні речовини через епідерму до інших клітин рослинної тканини.
Для профілактики усихання гребенів на винограднику рекомендовано такі терміни внесення мікродобрив на основі магнію і кальцію (Mg і Са): після цвітіння (друга декада червня); утворення зав’язі (третя декада червня); інтенсивний ріст ягід (друга декада липня); початок дозрівання ягід (третя декада липня). Мікродобрива бажано додавати у бакові суміші під час захисних обприскувань від хвороб і шкідників.
Людмила Баранець, канд. с.-г. наук,
ННЦ «ІВіВ ім. В. Є. Таїрова»
Садівництво по-українськи
