Молочну лихоманку порівняно легко лікувати, але корови, що перехворіли на неї, сприйнятливіші до інших захворювань, таких як мастит, зміщення сичуга, затримання посліду та кетоз (Curtis та ін, 1983).
У перші дні після отелення, тоді як кишківник і кістки адаптуються до потреб кальцію під час лактації, практично всі корови зазнають наслідків зниження кальцію у крові — гіпокальціємію.
Зусилля, спрямовані на підвищення концентрації кальцію в крові корови відразу після отелення, можуть підвищити молочну продуктивність навіть на фермах, що не мають проблем із молочною лихоманкою (Beede et al., 1991).
У телиць майже ніколи не буває молочної лихоманки, але ризик її розвитку в корови збільшується з віком. Телички зазвичай виробляють менше молозива, ніж доросліші корови, що знижує кальцієвий стрес, який вони відчувають під час отелення. Що ще важливіше — кістки телиць усе ще ростуть. У кістках, що ростуть, є велика кількість остеокластів, які можуть реагувати на паратиреоїдний гормон легше, ніж кістки дорослих корів (Horst et al., 1990).
Вважається, що в Україні від 50 до 75% корів другої лактації та старше можуть страждати від гіпокальціємії, принаймні протягом першого дня після отелення. Менш відомо те, що більша кількість корів не має жодних ознак, незважаючи на низький рівень кальцію в крові. Ці корови страждають на субклінічну форму гіпокальціємії, але їх не помічають, якщо рівень кальцію в крові не вимірювати.
Субклінічна гіпокальціємія знижує споживання сухої речовини (СР), перистальтику шлунково-кишкового тракту, удої, а також збільшує ризики зараження інфекційними або метаболічними захворюваннями (Curtis et al., 1983, Hara et al., 2003, Chapinal et al.). Низькі концентрації кальцію погіршують моторику м’язів, що знижує скорочення рубця, сичуга та кишківника (Jorgensen et al., 1998, Hara et al., 2003).
Виявлення корів із субклінічною гіпокальціємією недоцільне, бо ці корови не проявляють явних клінічних ознак. Таким чином, тільки профілактикою можна боротися із субклінічною гіпокальціємією.
Стратегії пошуку кальцію
Балансування раціонів сухостійних корів перед отеленням і відразу після нього вкрай важливе для підтримання підвищених потреб корів у кальції для виробництва молозива та молока на початку лактації.
За останні роки були розроблені різні стратегії: годування сухостійних корів аніонними добавками перед отеленням і пероральні добавки кальцію після отеленням.
Стратегія — ВКАБ перед отеленням. Годівля сухостійних корів перед отеленням раціонами з додаванням аніонних добавок призводить до зміни різниці між аніонами та катіонами, тобто негативного значення величини аніон-катіонного балансу (ВКАБ). Раціони з низьким ВКАБ є ацидогенними, і на значення pH крові впливає рівновага між іонізованим кальцієм і зв’язаним кальцієм (Craige and Stoll, 1947). Відомо, що метаболічний алкалоз схиляє корів до гіпокальціємії, тоді як метаболічний ацидоз збільшує концентрацію іонізованого кальцію в крові, допомагаючи запобігти гіпокальціємії (Craige and Stoll, 1947). Крім того, метаболічний ацидоз збільшує всмоктування кальцію в кишківнику, бо він сприяє виробленню 1,25-дигідроксивітаміну D під впливом ПТГ (паратиреоїдного гормону) у нирках (Goff and Horst, 1993).
За такої стратегії надзвичайно важливо стежити за тим, як працюють аніонні добавки. Найпростіший метод контролю — це виміряти pH сечі, який має бути 6,0–6,5. Ця відома стратегія ефективно сприяє зниженню ризиків гіпокальціємії на молочних фермах. Дослідження довели, що згодовування аніонних добавок перед отеленням призводить до 5-разового зниження ризи ку клінічної гіпокальціємії. Однак кислі солі потрібно припиняти згодовувати на день отелення.
Проте додатковий кальцій можна вводити коровам під час отелення саме для лікування клінічної гіпокальціємії або для того, щоб знизити тяжкість наслідків гіпокальціємії. Є розчини, що містять кальцій для внутрішньовенних або підшкірних ін’єкцій, які в основному використовують для лікування клінічної гіпокальціємії (Oetzel, 2013). Кальцій можна також вводити перорально за допомогою водорозчинного порошку, гелів та болюсів..
Стратегія — після отелення. Швидке підвищення рівня кальцію в крові відразу після отелення запобігає шкоді здоров’ю та її економічним наслідкам. Тим тваринам, які з тих чи інших причин слабко відреагували на стратегію ВКАБ перед отеленням, уведення перорального кальцію є майже єдиною надією на порятунок.
Способи введення кальцію
Додавання перорального кальцію після отелення — ще одна стратегія, яку можна застосувати для боротьби з гіпокальціємією. Протягом багатьох років пероральний спосіб добавок був визначений як найефективніший спосіб поповнення запасів кальцію у корів відразу після отелення, і серед усіх можливих варіантів кальцієвий болюс є найпростішим і найбезпечнішим.
Кальцій можна вводити перорально у вигляді карбонату кальцію, хлориду кальцію, пропіонату кальцію, сульфату кальцію тощо. Хлорид кальцію є найкращим джерелом кальцію (Goff and Horst, 1993). Це тому, що хлорид кальцію має кращу біодоступність — в основному через його високу розчинність і концентрацію доступного кальцію (36%) (Goff et al., 1996).
Thilsing-Hansen та ін. (2002) узагальнили випробування пероральних добавок кальцію та дійшли висновку, що пероральне вживання кальцію за різних джерел незмінно ефективне. Було показано, що пероральне введення хлориду кальцію як джерело перорального кальцію збільшує концентрацію кальцію в крові, знижує ризик клінічної та субклінічної гіпокальціємії, а також знижує ризики зміщення сичуга (Oetzel, 1996; Dhiman and Sasidharan, 1999). Однак хлорид кальцію може бути їдким для слизової порожнини рота та стравоходу, а також великі дози можуть спричинити некомпенсований метаболічний ацидоз (Goff and Horst, 1993).
На відміну від хлориду кальцію пропіонат кальцію не має здатності знижувати pH крові та всмоктується повільніше (Goff and Horst, 1993). Він також має меншу концентрацію доступного кальцію (21,5%) проти хлориду кальцію. Сульфат кальцію теоретично менш розчинний у рубці й забезпечує кальцієм протягом тривалішого періоду. Отже, продукт, який містить як хлорид кальцію, так і сульфат кальцію, повинен забезпечувати швидке, але стійке підвищення рівня кальцію в крові (Oetzel and Miller, 2012). Карбонат кальцію є найменш біодоступним із препаратів кальцію, що задають у пероральних добавках. В експерименті, який поставили Гофф і його колеги, пероральне задавання карбонату кальцію не змогло підвищити вміст кальцію в плазмі (Goff and Horst, 1993).
Кальцій також можна вводити внутрішньовенно або підшкірно для лікування корів із клінічною гіпокальціємією (Goff and Horst, 1993). Бороглюконат кальцію одержують у результаті реакції однієї частини борної кислоти та п’яти частин глюконату кальцію, змішаних у водному розчині (Макферсон і Стюарт, 1938). Цей розчин має кислий pH 3,5 і рекомендується тільки для внутрішньовенного чи підшкірного застосування. Бороглюконат кальцію зазвичай уводять для забезпечення 8–10 г Са у кровотік, щоб негайно підвищити рівень Са у крові (Goff and Horst, 1993). Підшкірне введення зазвичай застосовують для запобігання клінічній гіпокальціємії або запровадження додаткових внутрішньовенних препаратів кальцію (Goff, 1999).
Комбінації джерел кальцію
Комерційно доступні пероральні добавки з кальцієм зазвичай містять більше як один тип кальцію у спробі отримати продукт, що доступний як для швидкого, так і для тривалого всмоктування зі шлунково-кишкового тракту.
Наприклад, такий продукт, як Кальцімол, містить одразу кілька компонентів, що забезпечують швидке, стійке і тривале підвищення кальцію в крові. Крім того, порівнюючи з іншими оральними формами, кальцієвий болюс має переваги у вигляді спеціальної оболонки, що захищає корову від неприємного гострого смаку хлористого кальцію, не обпалює стравохід і усуває ризики аспіраційної пневмонії.
Найважливіше, що такі продукти підтримують рівень кальцію в крові та водночас забезпечують реабсорбцію кальцію з кісток. Кальцієвий болюс призводить до найшвидшої адаптації мінерального метаболізму в корови, яка тільки що отелилась. Ми знаємо, що вміст кальцію в крові зазвичай найнижчий через 12–24 год після отелення. З цієї причини протоколи задавання перорального кальцію зазвичай складаються з двох уведень протягом першого дня після отелення, коли корови найбільше його потребують.
Рекомендується давати дійним коровам із групи найбільшого ризику (друга лактація та вище) пероральний кальцій. Ідеальними джерелами перорального кальцію є ацидогенні солі у вигляді болюсів.
Застосування пероральних кальцієвих болюсів для корів із підвищеним ризиком гіпокальціємії може бути стратегією, яка доповнює аніонну програму. У дослідженні, опублікованому в Journal of Dairy Science 2015 року, наведено дані математичного моделювання, які показали, що на фермі, у якій близько 1000 отелень на рік, пероральне застосування болюсів може забезпечити отримання чистого прибутку від 3000 до 8000 дол. Пероральні кальцієві болюси слід розглядати як ефективну додаткову стратегію для зменшення впливу гіпокальціємії та покращення продуктивності корів 2-ї, 3-ї лактації та старше.
The Ukrainian Farmer
