Україна має потенціал наростити експорт якісного насіння. Однак продаємо в рази дешевше, ніж купуємо. Що підтримає вітчизняного виробника?
Понад 500 юридичних осіб, задіяних у сфері виробництва та продажу кондиційного насіння, конкурують за свою частку насіннєвого ринку в Україні. А його ємність постійно зростає. Торік, як оцінюють науковці Інституту аграрної економіки, вона досягала 2,2–2,5 млрд доларів лише за основними сільгоспкультурами. До кінця 2025-го очікується зростання ще на понад 30 відсотків.
Урожайність основних культур в Україні останніми роками істотно зросла. Звідси рекордні врожаї зернових і олійних. Це дало можливість досягнути показників урожайності провідних країн світу. Однак темпи зростання повторюють світові тенденції десятирічної давності. Так, за минулі 5 років загальна врожайність зернових виросла в Україні з 4,4 до 4,9 т/га (на 11%), кукурудзи — з 6,2 до 7,2 т/га (на 16%), соняшнику — з 1,9 до 2,6 т/га (на 37%), ріпаку — з 1,5 до 2,6 т/га (на 73%), а сої — з 2,2 до 2,3 т/га (лише на 4,5%). Причина — темпи застосування сучасних технологічних підходів та високопродуктивних сортів і гібридів насіння. Тому відповідні зміни чинного насіннєвого законодавства в частині визнання сертифікатів OECD і ISTA на раніше зареєстровані сорти й гібриди мали б поліпшити доступність новітніх технологій, сортів і гібридів рослин, а також можливість їх застосування в Україні.
Куди експортуємо
Експорт насіння вітчизняної селекції за 4 місяці 2020 року становив лише 12,9 млн доларів. І близько 90% — експорт насіння гібридної кукурудзи, що постачається в основному до країн СНД — Білорусі, Грузії, Молдови та Казахстану.
У січні-квітні поточного року, в період найбільш активних закупівель насіння, було досягнуто значних зрушень щодо обсягів закордонних поставок українського насіння зернових та олійних культур (табл. 1). Так, загалом експорт зріс на 63,9%. Продаж 192 т насіння соняшнику на 653,5 тис. доларів — це найкращий показник за всю історію експорту. Соняшник було реалізовано в Грузію (72 т), Казахстан (60 т), Молдову (53 т), а також — Сербію (6 т).
Також було експортовано 533 т насіння сої на 271,9 тис. доларів — у Китай (456 т), Казахстан (65 т) та Азербайджан (8 т). Уперше Україна експортувала олійних культур (соняшник, соя, льон) майже на 1,0 млн доларів.
У структурі українського експорту насіння традиційно домінує кукурудза (на 11,3 млн доларів за 4 місяці). Насіннєвої пшениці за цей період було експортовано лише 749 т, сорго — 298 т, рису — 40 т і 3 т гречки (!). Вперше Україна продала за кордон (у Казахстан) насіння рису, а також відновлено продаж насіннєвої гречки. Можна відмітити також продаж насіння цукрового буряку у Молдову — 4 т на загальну вартість 126,1 тис. доларів. Все насіннєве сорго було реалізовано в Кувейт.
Разом із тим на зовнішніх ринках до українського насіння досить часто зберігається цінова дискримінація. Зокрема, вітчизняна кукурудза йде на експорт за 1573 дол. за 1 т, а імпортна закуповується більш ніж у 3 рази вищій ціні — 4826 дол. Така ж ситуація із соняшником — його насіння почали продавати цьогоріч за 3404 дол./т, хоча імпортуємо по 10 904 дол./т (у 3,2 раза дорожче). Пшеницю ми продаємо у 2 рази дешевше, ніж купуємо, а сорго — аж у 15 разів дешевше.
Звідки імпортуємо
За січень-квітень 2020 року Україна імпортувала насіння зернових та олійних культур на 291,8 млн доларів, що на 11,4 % менше, ніж торік за такий період. Хоча імпорт насіннєвого матеріалу у 23 рази перевищує обсяги вітчизняного експорту за відповідний період, однак карантинні обмеження, невизначеність на ринках насіннєвої продукції та проблеми у логістичних ланцюгах призвели до зменшення закупівлі імпортного насіння підприємствами в Україні (табл. 2). Значно знизився попит на насіння пшениці, кукурудзи, сорго, сої, соняшнику та цукрових буряків. Несуттєво зросли обсяги закупівлі ячменю, ріпаку та овочів.
Протягом 4 місяців 2020 року українці імпортували переважно насіння кукурудзи — 18,3 тис. тонн, (у 2018 році — 25,3 тис. тонн, у 2019 році — 23,8 тис. тонн), соняшника — 15,1 тис. тонн, (у 2018 році — 22,7 тис. т, у 2019 році — 17,5 тис. тонн), ріпаку — 0,5 тис. тонн (у 2019 році — 0,4 тис. тонн) та сої 0,6 тис. тонн (у 2019 р. — 1,0 тис. тонн) — це загалом близько 90% насіннєвого імпорту. І до 60% у ньому — на 170,0 млн доларів — насіння соняшнику. Майже половину його — 6529 т (43,2%) Україна закупила у США, близько чверті — 4349 т (28,8%) — у Туреччини. Також насіння соняшнику завозили з Франції (12,5%), Іспанії (5,2%) й навіть Аргентини (1,8%).
Майже третина загальної суми коштів пішла на закупівлю насіннєвого матеріалу кукурудзи в Угорщині — 5692 т, Франції — 4945 т, Румунії — 2810 т, Сербії — 1432 т, Швейцарії — 1650 т та Австрії — 691 т.
Насіння сої в основному імпортували з Канади (381 т), Франції (96 т), Австрії (54 т) та Чехії (25 т) на 1,0 млн доларів. Насіння ріпаку за чотири місяці 2020-го закупили на 4,2 млн доларів. Основні постачальники — Німеччина (486 т) та Сербія (24 т), а також Франція та Румунія (по 7 т кожна).
Україна також має величезний потенціал нарощування експорту якісного насіннєвого матеріалу. Йдеться, зокрема, про реалізацію насіння пшениці, ячменю, вівса, жита й кукурудзи, а також соняшнику, сої, гірчиці й ріпаку. В середньостроковій і довгостроковій перспективі експорт вітчизняного насіння може зрости в десятки разів — до 1,5 млрд доларів. Можливості щодо нарощування потужностей насіннєвих заводів із кожним роком невпинно зростають. Великі насіннєві компанії мають значний потенціал для залучення іноземних інвестицій, щоб вивести Україну на передові позиції з реалізації насіння зернових культур (пшениця, ячмінь, овес, жито та кукурудза) та олійних (соняшник, соя, гірчиця та ріпак). Лише за останні роки в Україні побудовано десятки насіннєвих заводів.
Утім, порівнюючи стан українських та іноземних селекційних центрів, можна побачити колосальну різницю щодо фінансування. У вітчизняних інститутів (як порівняти зі світовими гігантами насіннєвого бізнесу) цільового фінансування ніколи не було. Тож єдиним способом підтримки селекції є отримання роялті — своєрідної винагороди за використання сортів, виведених селекціонерами наукової установи.
Наразі правові норми та аспекти сплати роялті в Україні потребують удосконалення — з урахуванням досвіду країн із розвиненою економікою. На часі запровадження обов’язкового декларування сортових виробничих посівів сільськогосподарськими товаровиробниками, які є власниками землі сільськогосподарського призначення площею від 25 га та більше, для виробників картоплі — від 10 га. Потрібен також чіткий механізм отримання ліцензійних платежів на основі реального відображення використання вартості насіння і садивного матеріалу із застосуванням ліцензійних та субліцензійних угод, а також селекційних платежів за Farm Saved Seed — насіння для власних потреб, та їх реєстрацію незалежним органом обліку, нагляду та контролю.
Нині на заваді реалізації експортного потенціалу вітчизняного насіннєвого матеріалу стоїть ціла низка чинників. З одного боку, це невизнання українських фітосанітарних сертифікатів, яке посилюється неповним приєднанням України до Схем сортової сертифікації Організації економічного співробітництва та розвитку. З іншого — нижча якість українського насіння порівняно з насінням країн ЄС та США, а також захист внутрішніх насіннєвих ринків інших країн для входження іноземного, зокрема й українського, насіння. Тому слід підвищити платоспроможність суб’єктів процесу виробництва і використання сортового насіння — від початкової до кінцевої ланок, а також розробити механізм управління ринком насінництва в напрямі збільшення обсягів пропозиції сертифікованого насіння, подальшого його здешевлення, поліпшення якості та асортименту. В кожному регіоні (області) має бути система насінництва зернових культур. Доцільно запровадити практику ухвалення періодичних (мінімум на 4–5 років дії) базових законів з держрегулювання насіннєвого ринку. Важливим є подальші заходи з приєднання України до Схем сортової сертифікації насіння для міжнародної торгівлі. Досі Україна лише бере участь у 4 із 7 Схем сортової сертифікації насіння.
На думку науковців Інституту аграрної економіки, подолати цю проблему можна лише запровадивши цивілізований, прозорий, ринковий обіг насіння і садивного матеріалу та захисту інтелектуальних прав селекціонера й селекційних установ. А державна програма розвитку вітчизняної селекції та насінництва дозволить підтримати вітчизняних виробників і забезпечити підприємства усіх форм господарювання якісним насіннєвим матеріалом.
Олександр Захарчук, д-р екон. наук, завідувач відділу інвестиційного та матеріально-технічного забезпечення ННЦ «Інститут аграрної економіки»
газета “АгроМаркет”, липень 2020 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
