У другій половині зими в лютому-березні, коли сонце йде до літа (довжина дня з першого січня по перше березня збільшилася майже на три години), значно збільшується кількість сонячної енергії, що надходить до поверхні землі. На широті Києва сонячна постійна енергія становить 1,07 кВт/м., у середині лютого вже 1,87 кВт/м., а наприкінці зими (середина березня) вже 2,95 кВт/м.
Маємо небезпечну суперпозицію зовнішніх чинників, а саме: неухильне зростання надходження сонячної енергії на фоні тривалого морозного періоду. Тому за сонячної морозної погоди можливий локальний нагрів із південно-західної сторони, кори стовбуру та скелетних гілок.
За багаторічними спостереженнями Володимира Грохольського (Інститут садівництва НААН України), виконаними за допомогою високочутливих мікротермісторів, визначено що з південної та південно-західної сторони в сонячні дні лютого нагрівається як поверхня кори, так і, що набагато небезпечніше, її глибинні тканини до температури 20–25 °C. Такі температури провокують вихід зі спокою та початок активної життєдіяльності амбіальної тканини. Різке зниження температури під час заходу сонця призводить до їх загибелі.
ТЕМНІ ПЛЯМИ
Спочатку сонячні опіки яблуні проявляються у вигляді темних плям на корі, що, можливо, пов’язано зі світловим пошкодженням хлоропластів і отруєнням тканин кори продуктами руйнації. Надалі з початком ростових процесів прилеглі (до зони сонячного опіку) тканини починають розростатися, що призводить до розтріскування кори та її відшолушування від деревини в місці пошкодження. Розтріскуванню кори передує антоціановий загар саме в зоні опіку.
Знаний фізіолог із зимостійкості плодових порід Марія Олександрівна Соловйова перераховує низку чинників, що можуть впливати на функціональний стан рослин і провокують появу сонячних опіків:
• недостатня або нерівномірна вологість ґрунту та низька вологість повітря;
• надлишкове азотне живлення;
• бідні ґрунти;
• перезволоження;
• дерева на початку періоду плодоношення.
Зимові сорти більше пошкоджуються опіками, але і літні сорти також. Здавалось, зовсім протилежні за напрямом дії чинники, однак спробуємо узагальнити і вивести спільний знаменник їхньої дії на функціональний стан рослин. Усі перераховані чинники, а саме: вологість ґрунту, живлення, вік рослин та сортові відмінності мають значний вплив на функціональний стан рослин. Однак найпоказовішим і виразним із точки зору оцінки метаболічних та функціональних процесів у рослин є вплив азотних добрив.
СЯЙВО ТКАНИН
У спеціально проведених вегетаційних дослідженнях на сорті яблуні Ренет Симиренка за допомогою флуоресцентного мікроспектрального аналізу вивчали вплив різних доз азотних добрив на ростові процеси і накопичення флавоноїдних сполук у тканинах пагонів.
Флавоноїди належать до класу речовин вторинного синтезу, зокрема полі фенолів, і мають широкий спектр властивостей від індикаторних рістрегулювальних до потужних антиоксидантних. Поширена в рослинах група флавоноїдних сполук, а саме: флавоноли, відрізняється яскравою флуоресценцією в жовто-зеленій ділянці спектра (з λ макс = 540 нм). Останнє дає змогу досліджувати їхнє накопичення та розподіл тканинами рослин із використанням флуориметричних приладів.
Як початкова була використана доза 45 кг у перерахунку на гектар, надалі 90 кг, 180 та 360 кг на гектар. На варіанті за внесення 45 кг ріст пагонів в умовах вегетаційного досліду закінчився вже на початку вересня. За внесення добрив у розрахунку 90 кг на початку третьої декади вересня за 180 кг/га вже у середині жовтня. Доза 360 кг/ га спричинила затягування росту пагонів. Рослини увійшли в зиму з листям на верхівках пагонів.
Що ж відбувалося під час досліджень з накопичення флавоноїдних сполук? У першому варіанті інтенсивність флуоресценції тканин пагонів у жовто-зеленій ділянці спектра (флуоресценція флавоноїдів з λ макс = 540 нм) сягала 150 відносних одиниць. Надалі флуоресценція тканин пагонів поступово зменшувалася. Виходило, що із зупинкою росту співпадає і максимум накопичення флавоноїдів. На варіанті 90 кг інтенсивність флуоресценції (λ макс = 540 нм) досягає в середині вересня позначки 260 відносних одиниць. На варіанті 180 кг в середині жовтня (закінчення росту пагонів) мали інтенсивність флуоресценції в межах 360–380 відносних одиниць. На варіанті 360 кг ми не визначили максимуму накопичення флавоноїдів у середині листопада. Рівень її був у межах 240–260 відносних одиниць. Остання пов’язана із затягнутим ростом рослин.
Збіг у накопиченні флавоноїдів із завершенням росту зумовлено тісним зв’язком із біохімічними процесами, що лежать в основі їхнього синтезу. За дослідженнями видатного біохіміка та фізіолога рослин Удо Маргна, цикл синтезу флавоноїдів тісно пов’язаний з активністю ключового ферменту у синтезі фенольних сполук — ФАЛ (фенілаланін амоній ліази). ФАЛ активно розщеплює амінокислоту феніл аланін, чим сприяє синтезу оксикоричних кислот (попередники фенольного полімеру лігніна), а також різноманітних флавоноїдних сполук.
Удо Маргна встановив, що гальмування росту сприяє вивільненню фенілаланіну і активний у широкому температурному інтервалі ФАЛ «з’їдає» його, перетворюючи на попередника оксикоричних кислот і флавоноїдів. Таким чином пояснюють почервоніння (поява флавоноїдів антоціанів) листків за весняного похолодання і восени за їхнього старіння. Почервоніння кори відбувається за умови дії ультрафіолету (гальмує ріст клітин кори), а також у разі сонячних опіків.
За умов впливу азотних добрив на ріст дерев маємо чіткий мікроспектральний індекс інтенсивності синтезу сполук, що супроводжують зупинку ростом. Кверцетин (флавоноїд, що має інтенсивну жовто-зелену флуоресценцію) може виступати кофактором ІОК оксидази, що зменшує кількість ауксинів і гальмує ріст рослин. Крім того, що флавоноїди мають доволі значний рістстримувальний ефект, вони є також супутниками потужніших інгібіторів росту по типу абсцизину. При цьому флуоресцентний індекс дає змогу кількісно контролювати накопичення інгібіторів росту.
ДВЕРІ ІНФЕКЦІЇ
За результатами досліду можна зробити висновок: за недостатнього азотного живлення спостерігаємо раннє закінчення росту і недостатнє для забезпечення тривалого спокою накопичення інгібіторних сполук. З цієї причини (раннє закінчення росту) матимемо передчасну втрату спокою на бідних ґрунтах, за посухи або недостатнього зволоження, а також іноді й у літніх сортів. За надлишкового, передусім азотного живлення маємо затримку ростових процесів, що призводить до недостатнього накопичення інгібіторів росту.
Зимові сорти, що характеризуються затягнутим ростом пагонів, також схильні до передчасної втрати спокою особливо у другій половині зими. Перезволоження гальмує відтік метаболітів до кореневої системи, що спотворює хід ростових процесів і підготовку до зими. Для дерев, що вступають у плодоношення, як і за пізнього збирання врожаю, маємо затримку ростових процесів. У роки з різким коливанням температури у січні небезпека виходу рослин зі стану спокою і пошкодження дерев опіками значно посилюється.
За даними Марії Соловйової, зимові сорти яблуні сильніше пошкоджуються сонячними опіками особливо під час вступу у плодоношення. Як найбільш чутливі вона виділяє Ренет Симиренка, Кальвіль сніговий, Джонатан. У літніх особливо вразливим є сорт Папіровка. Опіки на деревах груші відмічають набагато рідше, ніж на яблуні. Серед кісточкових висока чутливість до опіків у сортів черешні та сливи.
Останнім часом із поширенням бактеріальних інфекцій доволі часто на деревах яблуні виникає симптоматика, схожа до сонячних опіків, а саме: побуріння кори з наступним її відмиранням. На відміну від ушкодження сонячними опіками, яке локалізоване з південно-західної сторони стовбура, бактеріальні виростки на корі, спричинені бактерією Pseudomonas, проявляються з різних сторін стовбура не залежно від дії сонячного освітлення. На відміну від ушкодження сонячними опіками, з кори уражених бактеріозами дерев можна виділити бактерії, за формою колонії яких ідентифікують найчастіше Pseudomonas.
Особливо часто сонячні опіки наявні в північно-східних регіонах України. Наприклад, для зони відповідальності Сумської дослідної станції Інституту садівництва НААН України (Малий Самбір, Конотопський район, Сумська область) характерні посушлива погода і сонячна морозна погода у другій половині лютого. Однак заходи захисту від опіків, що застосовують на станції, зводять до мінімуму їхню шкоду.
ЗАХИСТ І ЛІКУВАННЯ
Значно зменшити пошкодження від сонячних опіків та навіть уберегти рослини від їх появи можна, якщо зменшити нагрівання тканин стовбуру та гілок сонцем. Найпоширенішим засобом є білення стовбуру і скелетних гілок водоемульсійними фарбами, вапном або спеціальними фарбами від сонячних опіків. Нині на ринку пропонують широкий асортимент водоемульсійних фарб, а також спеціалізовані фарби саме для захисту від сонячних опіків.
Садівництво по-українськи
