Овочі - Ягоди - Сад
Головне:
Овочі - Ягоди - Сад

Сади за морем

Садівництво по-українськи
Джерело:
Садівництво по-українськи
Поділитись:

Туреччина має сприятливий для плодових культур клімат й багата на місцеві сорти, тамтешні садівники нині ведуть інтенсивну селекційну роботу.

 

Для більшості Туреччина асоціюється передусім зі словами Анталія та Роксолана, хоча наша південна сусідка може багато чим похвалитися. Варто нагадати, що саме там, де нині розташована Туреччина та довкола неї, народилося сільське господарство, виникло і розвинулося садівництво. Не дивно, що країна є одним із провідних виробників садовини у світі. І якщо наші країни ще можна порівнювати за територією і кількістю населення, то в галузі садівництва Туреччина нас значно випереджає. Так, за даними ФАО вона на першому місці у світі за виробництвом плодів абрикоса — 800 тис. т/рік, фундука — 660, черешні — 480, фіги — 275, вишні — 185 та айви — 135 тис. т/рік. Туреччина щороку виробляє 3 млн тонн яблука, 350 тис. т/рік плодів суниці, 150 — фісташки та 60 тис. тонн каштанів. Країна четверта у світі за виробництвом оливок (1,8 млн тонн) та волоського горіха (195 тис. тонн), п’ята у вирощуванні груші (640 тис. тонн) та сливи (300 тис. тонн), на шостому місці у продукції столового винограду (4,3 млн тонн). Цифри вражаючі, бо Україна наближується до показників Туреччини лише у виробництві вишні й волоського горіха. 

 

Традиційно Україна має із Туреччиною тісні економічні контакти. Підтримують між собою зв’язок і садівники двох країн. Про перспективи співпраці між садівниками обох країн ітиметься у нашій розмові з турецьким садівником-аматором Омером Селімом, який у себе на батьківщині добре відомий як колекціонер екзотичних плодових культур. 

 

Персоналії 

 

Омер Селім

Омер Селім, 41 рік, викладає сучасну турецьку літературу у Трабзонському університеті (Туреччина). Мешкає у розташованому на північно-східному узбережжі країни місті Трабзон, старовинна назва міста — Трапезунд, й однойменний сорт фундука походить саме звідти. 

 

— Як сталося, що філолог зацікавився садівництвом? 

 

— Я виріс у селі обабіч лісу і добре почувався серед рослин. З дитинства мене приваблювали дерева, кущі, квіти та плоди. Коли я подорослішав, то поїхав до великого міста здобувати освіту. Місто — це джунглі, але кам’яні, де багато будинків і мало дерев і квітів, що туляться між будівлями. Аби насолоджуватися любими серцю рослинами, я почав вирощувати плодові дерева у великих горщиках, згодом вони заполонили геть усю мою квартиру. Після набуття вищої освіти я повернувся до рідного краю, і любов до рослин стала моїм другим покликанням. 

 

— Де ви плекаєте свої рослини? 

 

— Ділянка, на якій розташовано мій колекційний сад, успадкована від батька. Її площа 1,5 га, вона є частиною природного горіхового лісу. Я засадив її різними плодовими рослинами й нині шукаю ще одну, більшу за площею ділянку. Дерева в моєму саду дуже страждають від сильних вітрів, тому нові насадження хочеться розмістити у якомусь затишнішому місці. 

 

— Що саме зібрано у вашій колекції? У який спосіб ви її поповнюєте? І чому приїхали до України? 

 

— У моєму саду ростуть переважно плодові дерева. Насамперед яблуня, груша, слива, черешня, вишня, айва, а також лохина, ожина, малина, азиміна, шовковиця, ківі, хурма та багато інших екзотичних видів плодових рослин. Є й декоративні рослини, як листопадні так і вічнозелені, а також — лікарські й ароматичні рослини. Загальна кількість сортів рослин — 428. Я зібрав найкраще у Туреччині, а також цікавинки з тридцяти інших країн.  Для цього багато подорожував за кордоном й купляв те, що привертало увагу, замовляв живці у торговельних фірм та у колег й прищеплював їх у своєму саду. Саме так я опинився цієї зими в Україні: приїхав, аби побачити колекцію малопоширених плодових і декоративних культур, зібрану на кафедрі садівництва в Національному університеті біоресурсів і природокористування України. Ця колекція дуже багата і має унікальні зразки, яких не знайти деінде. Деякі сорти із неї потрапили до мене ще раніше, але не з України: садівничий світ тісний, і їх прислали такі ж, як і я, садівники-ентузіасти з інших європейських країн. Такий обмін дуже важливий, без нього неможливе ні створення нових сортів, ні розвиток садівництва як галузі. 

 

— Чи вирощуєте саджанці на продаж? Який попит на рідкісні рослини? 

 

— Поки що саджанців не вирощую. Я маю багато сортів, але мало рослин. Так, на садивний матеріал є сталий попит. Це насамперед традиційні в Туреччині лікарські рослини: розмарин, чай, оливкове дерево, смоківниця і виноград, сушені плоди яких — смокви (інжир) та родзинки, застосовують у народній медицині. Люди цікавляться такими екзотами як гінкго, женьшень, гоці (годжі) тощо. Популярна й шовковиця, бо у нас її теж застосовують у медичній практиці. 

 
 

 

— Турецькі розсадники активно пропонують садивний матеріал волоського горіха. На які турецькі сорти українським садівникам варто звернути увагу? 

 

— Наші шкілки продають саджанці волоського горіха у багатьох країнах світу, на цей садивний матеріал нині великий попит. В університеті імама Сютчю в Кахраманмараші дібрано високоапродуктивні та стійкі сорти. Серед кращих турецьких сортів можна назвати, такі як Oĝuzlar 77, Maraş-12, Maraş-18, Sutyemez-1, Yavuz, Şebin тощо. Нещо давно зареєстровані нові сорти Diriliş і 15Temmus, що мають кращі господарські характеристики, аніж відомий американський сорт Chandler. 

 

— Розкажіть про промислове садівництво вашої країни, із чого воно починалося? 

 

— Попри те що садівничі традиції в Туреччині давні, наше промислове садівництво — відносно молода галузь. Її історія починається із проголошення Турецької республіки в 1923 році. Османська імперія після поразки у Першій світовій війні припинила своє існування, і на хвилі національного відродження постала нова країна, яка пішла шляхом модернізації усіх сфер життя. Першими кроками були дослідницькі роботи. Так звані Сільські інститути стали одним з успішних експериментів у Республіці. У них молодь отримала нові знання і навички, що зрушили країну до оновлення. Одним із завдань молодої республіки було продемонструвати зразки сучасного сільського господарства, що спирається на місцеві ресурси та власні можливості. Водночас ці експерименти створили деякі неочікувані проблеми. Та прогрес був неспинним. Після 1950 року почали з’являтися перші індивідуальні господарства. Було збудовано перші фабрики та заводи. Ці зусилля було перервано військовим переворотом 1960 року. Узагалі сільськогосподарські проекти в Туреччині неодноразово порушувалися військовими переворотами. Але за останні 15–20 років садівництво перейшло на промислові рейки. Є багато великих промислових садів, є й невеличкі фермерські господарства, власники присадибних садів теж не стоять осторонь, виробляючи значну частку садовини. 

 

— Яким є клімат у вашому рідному місті? А у решті регіонів Туреччини? Які плодові культури у вас можна вирощувати? 

 

— Провінція, де розташований Трабзон, має дуже різноманітні умови. На сході клімат прибережний, дощовий, у садах там домінують фундук і чай. На заході, особливо в Аксаабате, особливий мікроклімат середземноморського типу. Там добре ростуть оливкові дерева, тютюн, фундук і волоський горіх. Біля самого Трабзона флора дуже різноманітна. Багато місцевих жителів вирощують фруктові дерева на своїх садибах і заради продажу фруктів, і як хобі. У місті Йомра трапляється рідкісний специфічний сорт яблук Yomra Elmasi. Цей безнасіннєвий сорт нагадує Spencer Seedless. Що ж до усієї Туреччини, то країна розташована на півострові й має багато різних кліматичних зон: від субтропіків до пустель і гірської тундри. Її природа надзвичайно різноманітна і налічує більше видів рослин, аніж у цілій Європі. Самих лише ендемічних видів 3500. Південна і південно-західна частина країни розташовані у субтропіках. Можливо, це найкращі місця для вирощування цитринових культур у відкритому ґрунті. Є спроби вирощувати тропічні плодові культури в цих регіонах, особливо в Анталії, Аланії, Анамурі та містах, що належать до природних зон 9 і 10а. Це такі рослини, як пекан, макадамія, фінікова пальма, страстоквіт тощо. Туреччина є країною оливкових гаїв. Ми маємо майже тридцять зареєстрованих дуже продуктивних і смачних місцевих сортів маслини. 

 

Цитринові культури поширені на середземноморському узбережжі, особливо в Мерсіні, Анталії, Адані, в Егейській зоні. Багато з них може рости й на північному узбережжі. Так, в місті Різе поширена культура танжерина Satsuma, й він там зростає краще, аніж на своїй батьківщині в Японії. Через це у Туреччині його називають різьким мандарином. На чорноморському узбережжі розташовано багато чайних плантацій. Турецький чай дуже популярний у західних країнах. У цій зоні поширені насадження ківі, з них отримується майже 100 тис. тонн плодів, й на нашому внутрішньому ринку споживається лише третина цього обсягу. Тут добре ростуть абрикос, слива,  персик, груша та інші традиційні плодові культури. На світовому ринку дуже популярною є турецька айва, яку ми вирощуємо більше за усіх у світі. Експортуємо її й до України. У Туреччині є все. Тут вирощуються плодові рослини всієї помірної зони, безліч субтропічних і деякі тропічні фруктові рослини. 

 

— Якими є турецькі фермерські господарства у регіонах, де клімат подібний до української Вінниччини чи Херсонщини? 

 

— У будь-якій країні фермеру важко даються зароблені гроші. Але в наших південних і південно-західних регіонах можна збирати 2−3 врожаї на рік, особливо на однорічних культурах. Саме тут знаходяться великі ферми та найбільші теплиці. До Вінниці та Херсону подібні наші північно-східні регіони, це кліматична зона 4b–6a. У цих зонах багато фермерів вважають, що виробництво фруктів є менш прибутковим, аніж вирощування зернових на великих площах. 

 

— А як щодо вирощування садів на терасах? І чи активно у вашому садівництві застосовується зрошення? 

 

— Технології вирощування на терасах у нас на початкових стадіях впровадження. Деякі фахівці з Європи та Японії співпрацюють з Туреччиною у цих питаннях, але ми поки що у цьому аматори. Що ж до зрошення, то на північному сході країни сади його не потребують, бо маємо там регулярні дощові опади. Решта територій без штучного зрошення обійтися не може. У минулому у нас був поширений полив дощуванням, але на нього витрачається занадто багато води. Тому кращим є крапельне зрошування. Його вже почали застосовувати й великі агропідприємства, й окремі фермери. На мою думку, вода є дорогоціннішою за нафту. 

 

— Розкажіть про садівничу освіту та науку в Туреччині. 

 

— Наші університети готують бакалаврів і магістрів, але фахова освіта є не в усіх фермерів. Для цього ще дуже багато потрібно зробити. Щодо дорадництва, то проконсультуватися можна в університетських фахівців. Існують також спеціалізовані компанії з надання консультаційних послуг. 

 

Туреччина — країна, багата на місцеві сорти плодових культур. У нас діє багато державних проектів з пошуку і збереження місцевих сортів та їх диких співродичів. Але ця робота розпочата лише 10 років назад, і багато сортів ще не зареєстровано. Нині багато університетів і вчених залучені у вивченні природних ресурсів фруктових дерев і доборі найкращих для впровадження в широку культуру. Інтенсивні дослідження ведуться в університеті імама Сютчю в Кахраманмарасі. Наприклад, професор цього університету Мехмет Сютьемез зібрав колекцію генотипів волоського горіха зі всієї Туреччини і створив нові сорти. Також у нас нещодавно запатентовано нові й дуже хороші сорти абрикоса Mevlanadir, Şekerpare, Igdir Şalak. 

 

— Які у вас плани на майбутнє? 

 

— Я зараз вирощую садивний матеріал для закладання нового саду. У майбутньому планую створити невеличкий розсадник. Також разом із турецькими колегами-колекціонерами ми на основі наших колекцій плануємо створити новий ботанічний сад, у якому буде також і невеличкий зоопарк. Це буде комплекс разом з агрокафе і навчальним центром з ландшафтного проектування для студентів та фермерів. 

 

— Які у вас враження від України? 

 

— Я побачив, що український народ працелюбний і витрачає багато зусиль, але можливості вирощування їстівних рослин у вас обмежені кліматом. На мою думку, Україні варто збільшити інвестування в сільськогосподарську галузь і, зокрема, в тепличне господарство, будувати нові фабрики, навчати та підтримувати фермерів, розвивати виробництво садивного матеріалу тощо. Для належного розвитку садівництва вам потрібна відповідна переробна промисловість та капіталовкладення і підтримка для її створення, адже плоди можуть споживатися не тільки свіжими, а й використовуватися на інші потреби. 

 

Я приїхав сюди також і для того, щоб ближче ознайомитися з українським народом, у мене є багато друзів, що одружилися з українками. Наші народи близькі один до одного. Нині ми можемо приїхати до України без візи, так само як і ви до нас. Я лише перший день в Україні, і вона мені подобається, особливо її люди. Дякую вам. Це перші слова, які я сказав українською на українській землі. 

 

 

Володимир Меженський, д-р с.-г. наук,
професор кафедри ім. проф. В. Л. Симиренка НУБіП України

журнал “Садівництво по-українськи”, лютий 2019 року 

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Садівництво по-українськи” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 

Інші статті в цьому журналі
Садівництво по-українськи
Садівництво по-українськи
Садівництво по-українськи
1
Статті з журналу:
Поділитись: