Овочі - Ягоди - Сад
Головне:
Овочі - Ягоди - Сад

Шанс на співпрацю

Садівництво по-українськи
Джерело:
Садівництво по-українськи
Поділитись:

Щоб продавати українські яблука в Ірак, треба споживати турецькі помідори. Механізм світової торгівлі можна зрозуміти поспостерігавши за першими продажами буковинських яблук на Близький Схід.

 

Продавати яблука в Арабський світ — чи це складно? Ні. Слід якісно виростити урожай і чесно виконати усі побажання замовника щодо вигляду й розміру відвантажених яблук. Про особливості торгівлі між Україною та Іраком розповідає Мохамед Хусейн Сааді — він постачає українські, вирощені на Буковині, яблука в Ірак. 

 

Мохамед Хусейн Сааді

— Пане Мохамеде, чи завжди ви торгували яблуками? Розкажіть, будь ласка, трохи про себе.

 

 — За освітою я генетик, у себе на батьківщині працював викладачем в університеті. Але у нас була війна, і я приїхав до України. Розглядався, який бізнес почати. Жив у Києві, якось приїхав у Чернівці. Побачив, що у місті виготовляють дуже багато весільних суконь, вирішив і собі цим зайнятися. Відкрив цех, офіційно зареєстрував підприємство і чотири роки виробляв у Чернівцях весільні сукні. Відправляв їх у Ірак — у нас сукню купує наречений, і дівчата, сплачуючи карткою майбутнього чоловіка, не скупилися на чайові для мене, настільки їм подобалися ці сукні. Восени 2018 року я зауважив, що на Буковині вродило багато яблук і що є велика проблема із їх продажем. Оглянув кілька холодильних камер із яблуками й вирішив, що варто спробувати це продати у нас на батьківщині, в Іраку. Перші машини завантажував у Сокирянському районі сортом Старкрімсон. Садівникам, що мені продавали тоді яблука, пояснив, що це пробні машини, й попросив відсортувати яблука ідеально. Все зробили добре, і замовник, отримавши першу фуру, подзвонив мені й запитав: «Це дійсно твоя перша фура? Бо все виконано чітко». З того й почалася моя співпраця з буковинськими садівниками. Нині я відправляю в Ірак одну фуру щодня, або раз на два дні. 

 

— Яблука яких сортів ви купуєте? 

 

— Щоб зрозуміти наші смаки, треба знати нашу історію. Свого часу проти Іраку діяли торгово-економічні санкції, якими заборонялося постачати в країну усе, крім медичних товарів і продовольства. Так сталося, що серед поставок продовольства були і вирощені у США яблука. Їх доставляли до нас морським шляхом, щоб плоди не псувалися у дорозі, їх покривали спеціальним воском. У поставках було три основних сорти: Ред Делішес, Голден Делішес та Гренні Сміт — червоне, жовте і зелене яблука. Це і є ті сорти, які ми навчилися їсти. Зараз місце Голден Делішесу зайняв його клон — Голден Рейндерс, а Ред Делішесу — Джеромін, але у митних документах сорти усе одно позначаються на старий лад — Голден та Ред Делішес. Сорт Голден Делішес у нас люблять усі. Також на наш ринок добре продається сорт Гала. З Туреччини ми раніше купували сорт Амасі — його яблука там коштували дорожче, ніж Голден Делішес, і були смачнішими. В Україні цей сорт відомий під назвою Флоріна, і він є у буковинських садах. Цього сезону я більшістю відправляв сорти Голден Делішес, Джеромін, Флоріну й Фуджі. Є задуми й щодо інших сортів, але я їх ще не вибрав. Треба пробувати яблука — я східна людина, і якщо мені сподобається, то є шанс, що сподобається й у нас на батьківщині. 

 

— Чи є якісь вимоги щодо якості плодів? 

 

— Найперше — яблуко не повинно бути великим. У наших сім’ях багато дітей — наприклад, так є у родині мого іракського партнера. Вони із дружиною дуже хотіли сина, а народжувалися усе дівчатка. У такій сім’ї  діти розберуть коробку яблук за 15 хв. У нас є приказка: «Їж щодня одне яблуко й ніколи не ходитимеш до лікаря». У нас прийнято щодня давати дітям у школу яблуко. Але якщо ви даєте дитині велике яблуко — вона його не може з’їсти сама. Навіть ви не можете — їсте половину і вам набридає. Велике яблуко — це для дитини забагато. Найкраще, якщо яблука діаметром 6,5−7,5 см — тоді їх легко їсти. 

 

Щодо Голдена — то саме головне, аби його плоди не мали сітки. Ідеться про товарний вигляд. Вносячи на Голдені гіберелін, не слід прагнути видовження плодів — у нас люблять, щоб Голден був круглий. Зараз у мене є клієнт на Голден із рум’янком. На Буковині він вдається, але у лютому у сховищах такого вже не знайдеш, тож постачатиму з нового урожаю. У наших містах таке яблуко продається набагато дорожче. 

 

Дуже важливий вчасний збір урожаю — щоб яблука не перезріли й витримали дорогу. Я відправляю яблука автомобільним транспортом. Це близько 3−3,5 тис. кілометрів, а ще черги на румунському і болгарському кордонах, й дорога триває від 4 до 10−15 днів, яблуко за цей час не повинно зіпсуватися. Упаковка також потрібна витривала. Це має бути або якісний іспанський картон, або — ящик зі шпону. Але у другому варіанті вага тари сягає 2,5 т, й на автомобіль поміщається менше яблук. 

 

— Світова торгівля яблуками має сезонність. Чи позначається це на ринку Іраку? 

 

— Так. У нас є власне садівництво, воно розташоване у гірських районах. Яблук виробляється небагато, їх якість посередня, але Республіка Ірак підтримує своїх садівників, і на час, коли вони продають яблука, у 20 разів піднімає вартість розмитнення імпортних плодів. Цей період триває приблизно два місяці й закінчується 15 грудня. За розмитнення першої фури яблук, яку я відправив з України у період дії високого мита, ми заплатили 8 тис. доларів. Чому ми відправили фуру у такий час і заплатили таку безумну суму грошей? Бо наш ринок хотів нормальних яблук — замовники навіть платили за них у той час дорожче, ніж зараз, хоча зараз яблуко краще. 

 

Дуже впливає на продажі й те, чи є вантажівки, які готові поїхати у наш бік. Цей бізнес не працюватиме, якщо ми не будемо заодно. Якщо ви не купуватимете помідори чи інші продукти із Туреччини — я не зможу працювати. Бо як інакше я відправлю яблука в Ірак, якщо сюди не приїде машина з наших країв? Ближче Нового року, коли до України з Туреччини везли мандарини, я наймав машини за 2,5 тис. доларів, зараз це коштує 3−3,5 тис. і машин нема. Зараз, щоб не чекати марне турецьких фур, я уклав контракт із українським підприємцем, який торгує цитрусовими й овочами. Я йому допомагаю придбати у Туреччині фрукти та овочі, а взамін, завдяки цьому, маю регулярні автівки для відправки яблук у Ірак. 

 

Наш ринок відкривається для українського яблука восени, у вересні, і закривається у кінці лютого. У березні до нас приходить яблуко, вирощене у Південній півкулі, — з Нової Зеландії, Чилі. Але якщо якість українського яблука буде високою — ми його купуватимемо і навесні. 

 

— Чому ви купуєте яблука в Україні? Адже поряд із вами — Туреччина, і вона також виробляє яблука. 

 

— У Туреччині останніми роками відбувається економічна криза. Раніше 100 американських доларів коштували 280 турецьких лір, а зараз — 650. Інфляція значна, й тому зараз вони не можуть продавати яблука за такою дешевою ціною, як ви. Нині у Туреччині кілограм яблук коштує 15 лір. Це дорого. Утім, турецькі садівники очікують, що наприкінці лютого в Україні вже не буде сортів, які можна відправити в Ірак. Тоді вони нам запропонують свою продукцію. 

 

— Наші країни — різні й далеко одна від одної. Якими є правила ведення бізнесу у вас? На що українські садівники мають зважати, якщо планують торгувати з Іраком довго? 

 

— Я зауважив, що в Україні багато думають про те, наскільки вигідну ціну отримають за товар. А треба думати не про ціну, а про клієнта. Якщо клієнт буде, то й ціна ростиме. 

 

Українські люди за характером дуже близькі до нас, ми гарантовано знайдемо спільну мову. Головне — не хитрувати. Щоб коли вантажиться фура із яблуками, то і на дні ящиків, і нагорі, було однаково якісні яблука. Ми із вами можемо 10 років торгувати — головне, аби ми один одному довіряли у якості. Так, як ви, наприклад, довіряєте якості японських автозапчастин. 

 

Я почав за власний кошт відправляти з України в Ірак зразки яблук інших сортів — тих, із якими наші споживачі не знайомі. Ми будемо виховувати свій смак, а ви — виховайте працівників, які вирощують і пакують яблука, щоб були відповідальними і чесними. Вкласти у ящика яблука із сіткою, чи — іншого розміру можна лише раз. Я таке купую і прощаюся. У нас у бізнесі немає поняття «сірий». Або чорний, або білий. Або добре, або погано. 

 

Бізнес — це як гра. Треба грати гарно. Якщо обидві сторони працюватимуть чесно, якщо у них буде бажання до співпраці, — ніхто їм не зможе завадити. 

 

Близький Схід для вас ідеальний ринок — там скрізь пісок, нічого не росте, а у мешканців є гроші. Недавно, під час оформлення фури на митниці, я запитав у брокера: «У яку країну з Чернівців відправляють найбільше продуктових вантажів?», він відповів, що в Ірак.  

 

 

Леся Каделя

журнал “Садівництво по-українськи”, лютий 2019 року 

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Садівництво по-українськи” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 

 

Інші статті в цьому журналі
Садівництво по-українськи
Садівництво по-українськи
Садівництво по-українськи
1
Статті з журналу:
Поділитись: