«Українцям слід навчитися відстоювати свої права», — вважає Микола Орлов, партнер юридичної компанії «ОМР» .
Інформаційні агентства дедалі частіше повідомляють про рейдерські атаки на аграрні підприємства. Чи не повертаються до нас 90-ті роки, коли звичним було захоплення промислових підприємств?
– Треба провести розмежування між тим, що було в 90-х роках, і тим, що відбувається сьогодні. Тоді рейдерством переважно займалися кримінальні елементи, вони не були бізнесменами, а намагалися захопити ласі шматочки з метою перепродажу. У ті часи йшлося здебільшого про грабунок, ніж про бізнес-стратегію. Сьогодні ж ініціаторами рейдерських атак виступають найчастіше конкуренти — інші представники того самого аграрного бізнесу. Якщо й присутній кримінальний елемент і з’являються бритоголові хлопці, то це не замовники, а підрядники — наймані працівники. У деяких випадках простежуються й політичні мотиви. Таким чином, головна відмінність сучасних рейдерських атак — конкурентна боротьба в аграрній сфері.
Чому цей процес загострився саме сьогодні? Не тому, що повертаються 90-ті, а тому, що земля стала дефіцитним ресурсом, скористатися яким хоче дедалі більше людей. До того ж, як відомо, в аграрному секторі відбувається консолідація, зрозуміло, що під час цього процесу більші намагаються поглинути менших. Беручі до уваги можливості застосування адмінресурсу, більші не хочуть платити меншим, а просто воліють забрати.
Кажучи про рейдерство, я хотів би зосередити увагу ще на двох аспектах. Перший: у нас на тлі великих процесів відбирання землі одними виробниками в інших відбувається процес дозрівання сільських мешканців до того, щоб самостійно обробляти власну землю, а не здавати її в оренду агрохолдингам. Вони виходять із великих господарств і починають самостійно управляти свою землею. Тут найчастіше немає жодного криміналу. Зазвичай, коли закінчується строк оренди землі, її власник просто не поновлює договір. Природно, усупереч бажанню великих агрохолдингів. На мою думку, кількість тих, хто ставатиме на шлях самостійного обробітку, зростатиме.
Другий іде паралельно з першим. Це процес державного втручання в аграрний ринок, який має кілька проявів. По-перше, це хаос, що панує в реєстрації прав на землю. По-друге, спекуляції навколо зняття мораторію, які не додають прозорості ринку, а, навпаки, роблять ситуацію нестабільною. По-третє, незрозуміла ситуація з державним земельним банком: що саме він робитиме — невідомо, а от «колекціонуванням» державних земель, схоже, уже почав займатися.
Захищати дотримання законодавства, зокрема гарантоване Конституцією право власності, — функція держави.
– Загальнополітична та соціальна ситуації в країні на сьогодні вкрай нестабільні. На жаль, практика рейдерських атак свідчить про те, що державні органи не відіграють жодної ролі у стримуванні цього процесу. Вони не є ані арбітром, ані регулятором. Це створює такий собі закон джунглів, коли перемагає той, у кого більше грошей і хто спритніший. Якби державні органи виконували те, що вони повинні робити відповідно до Конституції та законодавства, то незаконних дій і вчинків було б вкрай мало. А сьогодні виходить так, хто більше заплатить, тому вони й танцюють. Останнім часом рейдерство з використанням адмінресурсу — поширена практика. Наприклад, під час посівної чи жнив державні органи влаштовують численні перевірки господарства. Такі дії практично паралізують роботу підприємства, зривається план обробітку земель чи збору врожаю. Господарство втрачає обігові кошти, після чого приходять конкуренти й пропонують продати підприємство за значно заниженою ціною.
Що найчастіше стає предметом атаки рейдерів? І що, на вашу думку, спричинює цей процес?
– Сільське господарство на сьогодні — прибутковий бізнес, відповідно він привертає увагу. Якщо характеризувати загальні види рейдерських захоплень, то тут можна говорити про замах на право власності, на корпоративні права, на ключові активи, на повноваження менеджменту, ліквідність, фінансовий стан.
Найчастіше у цьому процесі фігурують договори оренди. Зокрема, атака спрямовується на визнання договорів оренди землі недійсними через відсутність однієї чи більше істотних умов або на скасування державної реєстрації права оренди. Буває і так, що підприємство дізнається про втрату орендованої землі, лише коли на його поле виходить техніка й починає обробляти землю.
Є ще одна специфічна атака — це замах на пайове майно та умови його використання. Не всі провели приватизацію пайового майна і, відповідно, на цьому можуть зіграти рейдери, переділивши його.
Доволі поширені замахи на чинність договорів оренди, які або не підписуються, або підписуються з певними порушеннями. Це в руках досвідчених людей може впливати на ефективність і чинність таких договорів.
У цьому контексті зауважу, що низький рівень правової культури агровиробників дає карт-бланш рейдерам. На жаль, історично так склалося, що правова культура населення вкрай низька. Люди, які працюють не землі, не знають ані своїх прав, ані своїх обов’язків. Відповідно, це створює передумови для рейдерства. А бажаючі цим скористатися знаходяться швидко.
Чи можете спрогнозувати подальші тенденції цього процесу? Як вплине на ситуацію скасування, врешті-решт, мораторію на продаж сільськогосподарських земель?
– Можу спрогнозувати, що конфліктні ситуації навколо землі загострюватимуться, оскільки процес консолідації в аграрному секторі буде найближчим часом доволі активним.
На мою думку, наступна конфліктна хвиля навколо землі виникне у разі скасування мораторію на продаж землі. Як відомо, продаж землі в кулуарах уже давно називають останньою найбільшою приватизацією в Україні, оскільки приватизовувати в країні, крім землі, вже практично нічого не лишилося. Зрозуміло, що буде дуже велика кількість бажаючих спробувати свої сили у цій приватизації, позаяк, як відомо, на приватизації заробляють дуже великі гроші. На жаль, зазначений процес приватизації у нас буде ускладнений двома чинниками: перший — недолуге регулювання (будь-які спроби врегулювати цей процес не дотягують до здорових стандартів), другий — загальна проблема з усіма органами державного управління. Допоки вони будуть корумпованими, допоки вони не будуть виконувати свої функції, у нас будуть великі проблеми. Як тільки дозволять продаж землі — розпочнеться дуже багато війн. Ці війни будуть не тільки в площині скуповування землі, а й спроб дострокового розірвання договорів оренди.
То може варто зачекати ще певний час…
– Це — тема окремої, тривалої дискусії. Ринок землі не просто слід запроваджувати, а його треба було запровадити ще років 5 тому. Ми згаяли час. Щоправда, історія не знає умовного часу, але скажу: якби ринок землі було запроваджено 5 років тому, коли ще не було кризи, не було шаленого ажіотажу навколо землі, ми побачили б відносно спокійне, рівномірне накопичення землі в першу чергу тими, хто її обробляє, відбулося б зростання потужності дрібних і середніх землевласників. Нині ж чим довше ми затягуємо із запровадженням ринку землі, тим більше ми граємо на руку тим, хто цю землю не обробляє. У нас тільки розмов багато про те, як ми любимо фермерів. Вважаю це повним блюзнірством. Не можна так казати і забороняти людям продавати свою землю. Через те, що в країні немає нормальних земельних відносин, існують шалені проблеми з оформленням землекористування. Земля не є товаром, вона не є предметом застави. Інша справа: хто матиме право купувати землю. Земля має бути товаром, але повинен бути перехідний період, наприклад, 5—10 років, коли земля не може бути продана іноземним громадянам і юридичним особам. Це стандартна практика всіх розвинутих країн, які себе поважають. Земля — це, по-перше, національне багатство, по-друге, — об’єкт національної безпеки.
Більше того, складності цьому процесу додає нестабільність держави, яка намагається конкурувати на аграрному ринку з агровиробником. Практика довела, що держава — найбільш неефективний землекористувач. До того ж спостерігаємо конфлікт інтересів: якщо держава є одним із конкурентів, то як вона може регулювати ринок?! В агросекторі потрібно закінчити процеси приватизації й говорити про його державну підтримку, а не про державну участь. Тоді все буде нормально і все стане на свої місця.
Така сама ситуація і з рейдерством — допоки земля є об’єктом спекуляцій, звичайно, будуть рейдерські захоплення, коли ж держава почне виконувати функцію регулятора та належним чином слідкувати (не так, як вона це робить нині: хаотично і незрозуміло) за землекористуванням, то, можливо, у деяких виробників відпало б бажання накопичувати великі банки землі. Земля у нас, на жаль, вважається ресурсом швидкого збагачення за повної зневаги до агротехнології й інтересів місцевої громади. Засіяв — зібрав урожай — продав, а далі нехай і трава не росте. Іноді, щоб отримати швидкі гроші, захоплюють землю навіть на рік.
Крім юридичної обізнаності, що слід ще робити селянину, щоб захиститися від рейдерів?
– Зауважу, що такі процеси несподівано не починаються. Слід уважно стежити за подіями навколо себе. Якщо є загроза того, що будуть незаконні дії, треба вчасно звертатися за фаховою допомогою. Вживати запобіжних заходів. Наприклад, захопити чужу орендовану землю, якщо все нормально з договорами оренди, дуже важко, навіть неможливо. Дотримуючись правильного оформлення договорів оренди, своєчасного унесення їх до реєстру, ви контролюватимете землю, яка є у вашому розпорядженні. Наступне. Використання землі передбачає співпрацю з місцевою громадою. Ті господарства, які враховують інтереси місцевих громад, убезпечують себе від рейдерів. У нас, на жаль, вважають, що селянам можна платити і не в повному обсязі, і нерегулярно, і неякісним зерном, що можна не брати жодної участі в громадському житті, посилаючись на те, що це справа держави, нехай вона й розв’язує ці проблеми.
Ключова відмінність між аграрним виробництвом і будь-яким іншим сектором економіки полягає у тому, що основний засіб виробництва не в руках виробника. Якщо виробник не усвідомлюватиме цього, то він завжди матиме проблеми. Це важливий фактор нестабільності, який ускладнює всі процеси в сільському господарстві. Агровиробникові завжди слід бути в діалозі із землевласником. Постійно враховувати його інтереси, виконувати свої зобов’язання. Це і є ціною прибутків, які вони отримують.
Якщо організаційною формою аграрного підприємства є товариство, як у цьому разі убезпечити себе від рейдерських захоплень?
– По-перше, таких складних організаційних форм, як акціонерне товариство, у селах стає дедалі менше. Це була частина приватизаційного процесу. Більше маємо справу з товариствами з обмеженою відповідальністю. По-друге, ми говоримо про те, що у будь-якому бізнесі, де є більше ніж один власник, завжди є потенціал для конфлікту. Якщо здорового глузду немає і людина обирає невідомо кого собі в партнери, то рано чи пізно ситуація вибухне. Якщо бізнесмени, так би мовити, «на березі» не домовилися про різні питання управління бізнесом, зокрема про вихід із нього, то це рано чи пізно стане конфліктом. Існує безліч механізмів недопущення чи виправлення цього. По-перше, слід починати з правильного оформлення всіх домовленостей між власниками. На жаль, люди домовляються будь-як, не до кінця все проговорюють, а потім дивуються. По-друге, у старих формах організаційного управління є багато власників, які вже не зацікавлені брати участь в аграрному виробництві. Вони й можуть стати легкою здобиччю для конкурентів і тих, хто хоче захопити підприємство. Управлінці не опікуються, що треба вчасно викуповувати міноритарні акції у тих, хто відходить від активної роботи підприємства, можливо, шкодують на це грошей, думають, що так буде завжди. А так не буде завжди. Імовірність того, що хтось прийде і, умовно кажучи, за пляшку горілки купить такі акції — дуже висока. У цій ситуації найкращим виходом буде реорганізація підприємства, викуп акцій, переведення активів, скажімо у товариство з обмеженою відповідальністю, яке контролюється реальними власниками, котрі обробляють землю. Слід не розслаблятися й не створювати поживного середовища для неправильних і незаконних дій із боку третіх осіб.
Як можна кваліфікувати ситуацію, коли на поле з готовим до збирання врожаєм заїжджають хлопці на комбайні й викошують усе вирощене? Що робити у цьому разі?
– Якщо ми говоримо про хлопців, які нахабно збирають урожай, то це — класичний грабіж. За цей злочин передбачено відповідальність згідно з Кримінальним кодексом. Селянину не треба кидатися під комбайн, щоб зупинити грабіжників. Йому слід зробити кілька простих речей. По-перше, зафіксувати за допомогою відеотехніки все, що відбувається. Благо це зараз не проблема, адже навіть мобільні телефони мають таку функцію. По-друге, негайно викликати міліцію, яка має скласти протокол. Навіть якщо хлопці на той час встигнуть поїхати, то буде відеодоказ їх злочину. Усі транспортні засоби, зокрема комбайни, у нас реєструють. Тож, зафіксувавши номери транспортних засобів, знайти їх не становитиме великих труднощів. Далі пишеться скарга, долучаються матеріали, наймаються професійні юристи, які переконують правоохоронні органи, що вони повинні виконувати покладені на них законом обов’язки. Якщо переконання не діють, пишеться скарга до прокуратури на дії правоохоронних органів. Шлях цей відпрацьований. Зрозуміло, що є проблеми на місцях, зрозуміло, що правоохоронні органи не завжди хочуть це робити, але ж і постраждалі почасти тільки піднімають галас, не вживаючи жодних кроків на свій захист. Із моєї практики скажу, якщо люди бачать, що їх знімають на відеокамери, дуже швидко припиняють протиправні дії. Ще один нюанс. Заїжджих гастролерів майже немає. Не так легко приїхати з комбайном за 100—200 км на чиєсь поле й зібрати пшеницю. Найчастіше це роблять свої, сусіди. Вважаю, що якщо не обстоювати свої права, ці права й надалі порушуватимуть. Наприклад, якби у Врадіївці люди не піднялися проти несправедливості, то ситуація розгорталася б за зовсім іншим сценарієм. А так привернули увагу, відразу виїхали високі посадовці, почали діяти. З’ясувалося, що немає недоторканих осіб — усі рівні перед законом.
У великих аграрних підприємств у штаті зазвичай є юристи, а як поліпшити свій правовий захист середнім і дрібним підприємствам?
– Так само навчитися наймати юристів. Життя переконує краще за всіх. Це наша ментальність ще з радянських часів — люди не звикли платити за працю. Нічого безкоштовного не буває. Якщо люди працюють, то їм за працю слід платити. Селянам без фахової підготовки самотужки займатися юридичним захистом своїх прав складно. Ще Платон сказав: «Справедливість — це коли кожен займається своєю справою». Юристи не повинні вирощувати хліб, так само й аграрії не повинні займатися юридичними питаннями.
До вашої юридичної компанії зверталися аграрії за допомогою захисту від рейдерства?
– Так. Ми не один раз обстоювали інтереси власників. Рейдерство — це не те, від чого не можна відбитися. Це те, із чим цілком можливо боротися. Чим ми і займаємося.
Усі авторські права на інформацію розміщену в журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/magazines належать виключно видавничому дому АГП Медіа та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
При використання інформації з подальшим будь-яким відтворенням, републікацією, поширенням, переробкою, перекладом, включенням її частин до інших творів обов’язкове посилання на журнал “The Ukrainian Farmer” з гіперлінком https://agrotimes.ua/magazines . Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому “АГП Медіа” .
The Ukrainian Farmer
