Агромаркет
Головне:
Агромаркет

Практики М’янми

Практики М’янми

Як бірманські фермери рятують озеро і чому так важливо працювати на далеку перспективу.

 

За час своєї професійної діяльності я, здавалося б, бачила багато незвичайного та дивного в сільському господарстві. Втім, листопад 2018-го залишив незабутні враження про подорож до М’янми (або Бірми), де я досліджувала, як заохотити тамтешніх маленьких фермерів активніше запроваджувати належні сільськогосподарські практики (GAP).

 

У цій загадковій країні я встигла побачити золоте місто Мандалай, майже закриту для туристів столицю Найп’їдо, найбільше в країні місто та економічний центр країни Янгон та озеро Інле. Кожне з цих місць самобутнє й має свої особливості, та спільною рисою є доброта людей, з якими я зустрічалася, і їхня готовність втілювати нові практики заради розвитку країни. Яскраві спогади залишили й відвідини фермерських кооперативів на озері Інле. Його частина включена до туристичних маршрутів. Довкола — неймовірно красиві пейзажі. Проте є й сховані від сторонніх очей поселення — там, де розташовані найвідоміші в країні плантації помідорів. Кущі ростуть над поверхнею води, а тамтешні селяни, підпливаючи на човнах, підв’язують їх до бамбукових тинів, — аби часом насадження не знесло течією. До слова, в такий спосіб тут вирощують помідори поколіннями (трапляються також городи, засаджені іншими овочами). Плавучі плантації, що охоплюють більшу частину озера Інле, мають обмежений термін життя — в середньому 15 років. Аби створити одну, знадобиться майже десятиліття. Бірманські фермери вимушені постійно опікуватися своїми городами, додаючи новий настил, на якому й ростуть овочі, та відмежовуючи непридатний. Інакше плантація втратить свою родючість. Для того, щоб додати нову частину грядки, її потрібно виростити. Цей процес потребує часу та додаткових зусиль. Спочатку конструюють бамбуковий тин, потім на нього нарощують ґрунт, перемішуючи мул із водоростями та коріннями водних квітів. Це роблять на мілині, а потім ґрунт завозять на плантації та кріплять до дна озера бамбуковими гілками — щоб не довелося ловити ті кущі помідорів по всьому озеру.

 
 

Життя багатьох поколінь минає на воді. На палях над озером стоять їхні будинки. Замість мопедів, таких популярних на суші, всюди снують човники… Загалом озеро Інле є домівкою для понад двохсот тисяч м’янманців. Серед них і фермери, й рибалки, й монахи, що живуть у тутешніх храмах. Погіршення екосистеми озера означає неминуче погіршення життя для цих людей.

 

Фермери з озера Інле є найбільшими постачальниками томатів в М’янмі. Щодня вони продають понад 90 тонн цих овочів. Звичайно, задля збільшення продуктивності селяни почали застосовувати різну агрохімію. Продуктивність збільшилась, але виникли нові проблеми. Один із фермерів, з яким ми обговорювали, як зменшити обсяги використання пестицидів під час вирощування томатів, розповів, що пам’ятає ті часи, коли вода в озері була питною. А тепер її пити не можна. Крім того, люди на озері стали більше хворіти. Він та його односельці хочуть врятувати озеро та зберегти його для своїх онуків та правнуків. Саме тому у селищі вирішили надалі вирощувати томати, запровадивши належні сільськогосподарські практики (GAP). Вони так працюють вже декілька років, і досвід показав, що суттєве зменшення використання пестицидів не погіршило продуктивність. Навпаки, продукції тепер виробляють навіть більше. А через відсутність значних витрат на пестициди, як це було раніше, виробництво томатів стало трохи дешевшим.

 

Мені стало цікаво, як селяни дізналися про кращі практики. Виявилось, що вперше вони почули про них від місцевих представників аграрного міністерства. На місцях створено спеціальні GAP-команди, які виїжджають до фермерів, навчають їх, допомагають подолати проблеми. До речі, дістатися в це селище зовсім неважко: воно розташоване неподалік від популярного туристичного маршруту. В М’янмі така перевага (наближеність до основних доріг чи туристичних маршрутів) є неабияким плюсом для розвитку села, оскільки тоді є доступ до інформації та можливість отримати, наприклад, технічну допомогу.

 

Наступного дня я відвідала село, яке розташоване в глибині озера. Коли ми підпливали до нього, відразу було видно, що справи там ідуть не так добре, як у їхніх сусідів. Будинки вже бідніші, грядки помідорів сумніші. Сюди не приїжджає ніхто, крім покупця помідорів. Він і продає селянам агрохімію. А ті зазвичай на власний розсуд використовують її у великих кількостях, не дотримуючись рекомендацій виробника (оскільки вони часто відсутні на упаковках). Не дивно, що значну частку врожаю більшість із них втрачає. Коли я запитала про вплив такого господарювання на озеро, то почула, що, мовляв, іншого виходу немає. Про GAP тут не чули, як і про негативний вплив пестицидів на здоров’я людини. Звісно ж, воду з озера вже давно не п’ють і з сумом згадують ті часи, коли це було можливо, а в озері було більше риби… Дізнавшись від нас про інші підходи до вирощування овочів (у більш здоровий спосіб — як для людей, так і для озера) та можливість здешевити виробництво, тутешні фермери попросили організувати їм зустріч із мешканцями сусіднього села, які змогли б поділитися досвідом та інформацією.

 
 

Ще одна зустріч на озері була з фермерами, які запровадили GAP, але повернулися до традиційного виробництва і знову почали використовувати агрохімію у великій кількості. От там було дуже цікаво. Ми мали зрозуміти, чому саме так сталося. Та отримана інформація виявилася зовсім неочікуваною — як для нас, так і для фермерів. Вони, як з’ясувалося, намагалися вирощувати органічні помідори (про такі технології їм кілька років тому розповіли заїжджі іноземні експерти) — хоча були переконані, що це практики GAP. Звісно ж, дізнавшись від нас про них, фермери були дуже здивовані. Та врешті таки вирішили спробувати новий підхід.

 

Подорож на озеро Інле і зустріч із тамтешніми мешканцями була наповнена незабутніми враженнями. І найбільше мене вразила рішучість цих людей врятувати озеро, яке є їхнім життям.

 

В М’янмі, на жаль, ще не існує попиту на більш здорові харчові продукти. Більшість споживачів не знає, чим розрізняються овочі й фрукти, вирощені з використанням хімікатів, від тих, що були вирощені за допомогою належних сільськогосподарських практик, або в органічний спосіб. Тому купують найдешевше. Томати з озера Інле історично вважаються найкращими, тому їх купують усі. Відповідно, зараз економічний чинник не є головним у зміні практик вирощування овочів на озері. Рушійною силою тут є турбота про довкілля та здоров’я людей. Це було неочікувано. Особливо, з огляду на те, що ці люди живуть досить бідно. В інших країнах, де я працювала, на перший план завжди виходила економічна вигода. А тут бажання врятувати свій дім. Чомусь, коли я слухала про те, як тутешні селяни рятують озеро, згадала сумну історію про українських бджіл, які тисячами вимирали через те, що хтось поруч використав хімікати, щоб мати багатий врожай, а також цьогорічні репортажі про отруєння селян через розпилення хімікатів над полями. Ще згадала, як один старий італієць розповідав, чому він так само, як його батько та дід, береже землю й оливкові сади для онуків та їхніх дітей. Можливо, це не про сільське господарство в чистому вигляді. Але це точно про культуру сільського господарства, якої треба навчати змалечку. Особливо в країнах, де воно формує економіку. Для розвитку країни та її майбутнього вкрай важливо, щоб люди, які працюють на землі, думали не лише про цьогорічний врожай, але також про можливість врожаїв для наступних поколінь.

 

Я обожнюю читати, слухати та обговорювати те, як в Голландії та Данії розвивають аграрну науку та створюють проекти з прицілом на отримання результатів не зараз, а через роки. Тамтешні мешканці не розуміють, як можна не працювати на далеку перспективу. Для них відповідь очевидна: після нас тут житимуть інші люди і треба зберегти природу й землю для них.

 

Дуже хочу, щоб така відповідь була завжди очевидною і в Україні, і щоб передусім нашими аграріями керувало прагнення залишити після себе родючу землю, чисті річки й живу природу для наступних поколінь.

 

 

Катерина Онул,
радник з харчового законодавства Проекту Групи Світового банку «Реформування інвестиційного клімату в Україні» за фінансової підтримки SECO

газета “АгроМаркет”, січень 2019 року

 

Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ

Журнали