Рис. 1. Динаміка імпорту-експорту основних видів техніки (млн доларів)
Експорт вітчизняної сільгосптехніки 2019 року знизився майже на чверть. Чи побачить Україна за проблемами нові можливості?
Українськими ланами бігає найкраща сільгосптехніка найрізноманітніших брендів світу. Водночас негативне сальдо сприяє значному відтоку валюти з країни, втраті позицій продукції вітчизняних машинобудівників на іноземних ринках та підриву економіки загалом через таку залежність від імпорту.
Питома вага іноземної сільгосптехніки, зокрема, на ринку тракторів становить уже 80–90%. Тим часом зношеність техніки українських аграрних підприємств за різними підрахунками сягає від 50% до 80%. Утім, вітчизняні заводи-виробники можуть задовольнити потреби агросектору лише на 15–20%, а держпідтримка не відіграє тієї ролі, яку мала б за умов ринкової економіки. Відтак конкурентні переваги впевнено утримують агрегати закордонних брендів. Про це свідчить динаміка експорту та імпорту техніки, у співвідношенні між якими спостерігається суттєвий дисбаланс (рис. 1).
Якщо 2007 року це співвідношення становило 3,7 : 1, що вже було негативом для національної економіки, то вже у 2011-го — 7 : 1, а 2018-го — 22 : 1. Відтоді протягом останніх 4 років цей показник не опускається нижче 13,9 : 1. Як наслідок, суттєвий відтік валюти з України, послаблення позицій продукції вітчизняних машинобудівників на іноземних ринках й виникнення критичної залежності сільгоспвиробництва від імпорту.
Торік обсяги імпортованої в Україну сільгосптехніки становили 769,2 млн доларів (рис. 2), що на 17% (157 млн доларів) менше, ніж 2018 року. Найвищий попит — на трактори (45% загальної кількості), комбайни зернозбиральні (21,9%) і сівалки (13,9%). Щоправда, як порівняти з 2018-м, суттєво знизилися обсяги імпорту зернозбиральних комбайнів (–12,9%) і сівалок (–20,3%).
Основними постачальниками тракторів українським аграріям у 2019-му (рис. 4) були США, Китай, Білорусь, Франція й Велика Британія. Зернозбиральні комбайни (рис. 5) українці купували торік у Німеччині, Бельгії, США та Польщі. Сівалки (рис. 6) постачали Німеччина, США, Швеція, Франція й Італія. Косарки (рис. 7) імпортували з Італії, США, Польщі та Угорщини. Плуги (рис. 8) — із Німеччини, Франції та Чехії. Дискові борони (рис. 9) — із Німеччини, Чехії, Франції й США.
Обсяги експорту української агротехніки щонайменше на порядок нижчі за обсяги імпорту. Загалом у 2019-му за кордон було відвантажено вітчизняних сільгоспмашин та обладнання на 37,6 млн доларів США (рис. 3), що майже на 24,0% (або 10,0 млн доларів) менше, ніж у 2018 році. Зокрема, Білорусь, Молдова, Румунія, Польща, Ізраїль та Куба купили у нас тракторів на 3,3 млн доларів, що на 50% менше (на 7,4 млн доларів), ніж у 2018-му. Українські сівалки загалом на 10,3 млн доларів торік придбали Білорусь, Казахстан, Молдова, Болгарія й Польща. Косарки торік було експортовано в Росію, Казахстан, Молдову й Аргентину, а дискові борони — у Молдову, Болгарію та Литву.
Природною реакцією сільгоспвиробників на збільшення продуктивності сучасної сільгосптехніки стало зменшення її кількості в технопарках господарств на тлі зростання обсягів виробництва сільгосппродукції. Такий тренд не є ознакою скорочення технічного потенціалу, а, швидше, виявляє проблеми вітчизняного сільськогосподарського машинобудування й нерозвиненість ринків.
У 2020 році прогнозується подальший спад обсягу придбання та продажу техніки через зменшення імпортно-експортних операцій (на 15–20% відповідно). Основним чинником буде світова економічна криза, спричинена пандемією коронавірусу, нестабільністю на ринку земельних ресурсів та обмеженістю доступу до кредитних ресурсів. Усе це призводить до розбалансування ринків матеріально-технічних ресурсів та створює ризики несвоєчасного виконання технологічних операцій, а отже — до збільшення втрат врожаю через спрощення технологій виробництва сільгосппродукції. Це також стримує впровадження інвестицій та інновацій в аграрне виробництво.
Щоби вітчизняні машинобудівні підприємства змогли наповнити ринок сільгоспмашинами й обладнанням, якого потребує агросектор, державі слід забезпечити їм відповідні стимули. Зокрема, треба забезпечити умови для створення спільних підприємств з виробництва сільгосптехніки; удосконалити чинні й розробити нові нормативно-правові акти щодо держпідтримки техніко-технологічної модернізації агровиробництва, сільськогосподарського машинобудування й виробництва мінітехніки; переорієнтувати адресність державної інвестиційної підтримки сільського господарства на користь сільгоспвиробників середніх та малих форм господарювання, включаючи домогосподарства населення; удосконалити організацію та управління системою інженерно-технічного забезпечення сільського господарства та технічного сервісу; сприяти розширенню мережі сільськогосподарських обслуговувальних кооперативів спільного використання сільськогосподарської техніки та участі в них домогосподарств населення.
Сучасна ситуація диктує необхідність виробництва продукції високої якості з найменшою собівартістю, а ключовою ланкою підвищення ефективності сільгоспвиробництва є саме ринок техніки. Втім, чи побачить Україна за проблемами нові можливості?
Олександр Захарчук,
д-р екон. наук, завідувач відділу інвестиційного та матеріально-технічного забезпечення ННЦ «Інститут аграрної економіки»
газета “АгроМаркет”, травень 2020 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
