Чому провідна українська продовольча культура — пшениця озима опинилася на задвірках економічних пріоритетів українських аграріїв.
Серед трьох провідних продовольчих культур для людства — пшениці, рису та кукурудзи на першому місці посідає саме пшениця, зокрема, й пшениця озима. У нас часто кажуть про вагомий український коровай, про нашу помітну роль на світовому ринку зерна, про перспективи країни як експортера продовольства. Не займатимемося самовихвалянням, а краще поглянемо на ситуацію з вирощування головної продовольчої культури на полях рідної країни.
Болісне порівняння
Як і всяку справу, розмову про пшеницю доцільно розпочинати від насіння. На ринку нашої країни насіння пшениці озимої є. Сорти на будь-який смак. І вітчизняні, і закордонні. Маємо навіть відомий «Клуб 100», тобто господарства, які збирають на всій площі посівів пшениці озимої урожай зерна на рівні понад 100 ц/га. На перший погляд ситуація має всіх радувати. Продуктивний потенціал сортів, що занесено до Державного реєстру сортів рослин, придатних для вирощування в Україні, як правило, від 8 до 12 т/га зерна і вище. Проте це лише можливість. Що ж на практиці у виробництві? Тут результати, м’яко кажучи, скромніші.
Як відомо, все пізнається у порівнянні. Спробуємо порівняти показники врожайності посівів пшениці нашої країни з однією з досить скромних виробників аграрної продукції — Фінляндією. Фіни повністю забезпечують власні потреби в зерні, проте рівень урожайності їх полів у середньому за роками не опускається нижче за 5 т/га. Якщо порівняти з нашими показниками, то нам фактично потрібно у фінів повчитися вирощувати пшеницю. Таке порівняння болісне для нашої національної гідності, проте це правда.
Наша країна, що розміщена у сприятливому кліматі, має понад половину площ орних земель — чорноземи, та давні традиції ведення землеробства (більше ніж 6 тисяч років — із Трипільської цивілізації), але сьогодні поступається за рівнем урожайності посівів пшениці країні, що розміщена на північ від 60-ї паралелі. Ґрунти у фінів (на їхньому південному заході — найтеплішій території) на основі льодовикової морени (суміш гальки, піску й глини), інколи з домішками торфу. Яка потенційна родючість таких ґрунтів — це агрономи легко можуть уявити. Тобто майже всю ефективну родючість для такого ґрунту треба внести у формі насамперед мінеральних добрив, щоб отримати врожай. Такі землі традиційно відчувають дефіцит тепла й мають короткий вегетаційний період. Часто перед жнивами посіви колосових культур фінам доводиться підсушувати десикантами, щоб успішно зібрати хліб.
Проте повернемось на наші широкі й теплі лани. Виникає закономірне запитання: чому реалізація продуктивного потенціалу всіх наших славних Золотоколосих, Смуглянок, Царівен, десятків сортів центру СГІ та всіх інших селекційних надбань на більшості площ виробничих полів із року в рік становить тільки 30–50%, а не потрібні 70–85%. У чому річ? Кожного року до Реєстру заносять ще десятки нових сортів пшениці озимої, один кращий за інший, а валові збори зерна пшениці істотно не зростають. Рівень урожайності по країні за останні десять років навіть за найсприятливішої погоди не переступає показник у 5 т/га, а тупцює традиційно нижче. Чому постійна ротація сортів у господарствах на ще кращі й продуктивніші не приносить обіцяного в рекламі росту врожайності? Значить проблема не лише в сортах і їх назвах. Більшість із них, ніби брати-близнюки як за показниками якості зерна, так і за рівнем урожайності. Важливим чинником є оптимальність умов вегетації посівів на полях.
Повернемось обличчям до питань технології вирощування. На моє запитання одному з досвідчених аграріїв Вінниччини (за старою звичкою доводиться часто бувати в різних регіонах країни й постійно мати широке коло спілкувань як офіційних, так і безпосередніх із людьми, що працюють біля землі), які, на його думку, причини невисокої врожайності посівів пшениці озимої по країні, відповідь досвідченого агронома-практика була така: «Пшеницею потрібно предметно займатися». Зміст відповіді цілком справедливий і конкретний.
Чому посівам пшениці в господарствах немає достатньої уваги? Немає відповідної мотивації. Які культури є фаворитами для аграріїв? Соняшник, соя, ріпак, у минулому була й кукурудза. Сьогодні саме їхні валові збори визначають фінансовий стан аграрних господарств. Проте за хліб забувати не доводиться.
Пшениця після соняшнику — злочин
Повернемось до посівів пшениці озимої. Для агрономів це завжди була одна з головних культур. Водночас сучасні реалії інші. В господарствах більшості регіонів країни найпоширенішим попередником для посівів пшениці озимої реально став соняшник. Такого попередника ви не знайдете ні в старих, ні в нових наукових рекомендаціях, проте сьогодні це доконаний факт. Практика приймає власні рішення всупереч дослідженням і висновкам науки. Так керує не агрономічна логіка, а можливість заробити сьогодні.
Що буде завтра — побачимо, це завтра взагалі не визначено в країні. Господарству для існування потрібні кошти сьогодні. Ось їх і заробляють на комерційних посівах соняшнику. Знову ж таки, йдуть найбільш легким і простим шляхом — розширенням площ посівів. Якщо підняти врожай сім’янок соняшнику до 5,0 т/га і більше, то з такими посівами потрібно системно й серйозно працювати. А якщо замість гектара посіяти два, то навіть за мінімальних затрат можливо отримати той самий валовий збір комерційного продукту. В господарствах так і роблять. Як результат, на час проведення сівби посівів пшениці вільних і завчасно підготовлених земель обмаль, або немає зовсім. Тож і розміщують посіви пшениці слідом за соняшником.
Що в результаті? Результати традиційно сумні. Насамперед посіви соняшнику добряче попередньо висушили ґрунт на глибину майже двох метрів. Майбутні посіви пшениці реально й традиційно не отримали необхідного основного внесення ні мінеральних, ні органічних добрив. Це питання важливе, тому що особливо розраховувати протягом десятків років лише на природну родючість виснажених чорноземів не доводиться. З цієї криниці вже багато вичерпано, пора й повертати. Реальне падіння вмісту гумусу в орному шарі по країні від такої виробничої практики лише за останні 20 років становить понад 0,5%, тобто це більше за сьому частину всіх його запасів. Народна мудрість говорить: «Ми землю не отримали як багату спадщину, ми позичили її у своїх нащадків. Що будемо їм повертати?» А справді, які землі залишимо власним внукам і правнукам? У якому стані? Чи зможе обікрадена попередніми поколіннями землеробів земля їх прогодувати? На якому фундаменті родючості плануватимемо отримання високого врожаю зерна посівів пшениці озимої?
Коротенько нагадаємо відомі істини. На формування тонни зерна і відповідної кількості попутної продукції пшениці озимої потрібно, щоб рослини культури засвоїли з ґрунту в процесі вегетації до 35 кг сполук азоту, до 14 кг фосфору і до 26 кг калію. Якщо бажаємо мати 10 т/га зерна, то приведені цифри множимо на 10.
Родючі землі з морського дна
Цивілізовані країни в практиці землеробства дотримуються обов’язкового правила балансу поживних речовин на полях. Тобто який обсяг мінерального живлення винесено з ґрунту рослинами з урожаєм, така кількість має бути повернена в ґрунт. Кожен із макроелементів рослини культури поглинають із ґрунту згідно з коефіцієнтами засвоєння. Тобто обсяги внесення у ґрунт мають бути ще більшими. Хто на практиці дотримується таких вимог до формування запасів мінерального живлення посівів пшениці озимої і виконує об’єктивний агрономічний «закон повернення»? Практично ніхто. Це господарствам невигідно. А як орним землям?
Проте як тоді треба розуміти практику ведення аграрного виробництва в Голландії? Клімат цієї країни помірно морський. Опади регулярні і їх достатньо. Літо прохолодне. Вода в надлишку. Понад 40% території країни — це осушене людьми морське дно (чистий і солоний морський пісок із глиною). За 10 років підготовки такий пустий без органіки пісок люди перетворюють на родючі орні землі, що дають високі й стабільні врожаї всіх культур — від пшениці до квітів.
Який обсяг органічних і мінеральних добрив на кожний гектар учорашнього морського дна треба внести, щоб здійснити такі перетворення? Мова не йде ще про великі затрати на побудову морських захисних дамб і відкачування води. Здається, ведення аграрного виробництва за таких умов і обсягів затрат неможливе та збиткове. Проте це не так. Голландські фермери мають певні дотації, проте вони забезпечують одне з найбільш інтенсивних, успішних і передових у світі аграрних виробництв. Вартість аграрного експорту цієї країни кожного року перевищує 100 млрд доларів США.
Порівняйте з вартістю експорту нашої країни в рік, порівняйте площі орних земель і кількість населення в Голландії та в нас. Порівняння буде для нас невтішним. Ми маємо багатство — чорноземи. Проте на більш як 80% площ орних земель країни сьогодні спостерігаємо активні ерозійні процеси, що знищують рівень родючості таких земель. Це результати бездумної і грабіжницької діяльності саме людей, що вирощують урожаї, тобто нас із вами. Голландці за 10 років із морського дна створюють нові родючі землі. Ми у своїй країні завзято й послідовно з родючих земель поступово готуємо пустелю.
Де сьогодні в країні є хоч одна програма реального відновлення родючості еродованих орних земель у дії? У якій області чи регіоні вона втілена в життя, з якими вагомими результатами? На яких площах орних земель за останні 27 років уже в повному обсязі людина відновила природну родючість орних земель? Яку роль у такій важливій і благородній роботі здійснювало рідне Міністерство аграрної політики України, Міністерство охорони природи України, асоціації аграрних підприємств й інших організацій, що працюють біля землі? Відповідь на такі запитання для всіх читачів очевидна.
Обрати найкращий попередник
Здебільшого в господарствах майбутні посіви пшениці озимої під основний обробіток отримують 2–3 ц/га нітрофоски (це по 32–48 кг/га кожного з компонентів NPK), і ще можливо буде внесено по 1,0–1,5 ц нітрофоски одночасно із сівбою (це ще по 16–24 кг/га кожного з компонентів NPK). Ось і всі обсяги фундаменту (основного та припосівного) внесення мінерального живлення майбутніх посівів пшениці озимої.
Ураховуючи коефіцієнти засвоєння сполук фосфору (похідні метафосфорної кислоти рослини пшениці озимої засвоюють максимум на 20–25%), такі норми внесення рослини культури в процесі вегетації здатні будуть засвоїти від 7 до 10 кг, плюс ще 3–5 кг за сівби або в сумі від 10 до 15 кг/га сполук фосфору. Такої кількості достатньо для формування врожаю близько тонни зерна й відповідної кількості побічної продукції пшениці озимої. Все інше зерно в процесі збирання врожаю на полях знову отримуємо як подарунок рідної землі з криниці її родючості. Проте проблеми посівів пшениці озимої лише розпочинаються.
Практичне запитання: коли проводити сівбу пшениці озимої? Звичайно, відповідно до специфіки регіонів і рекомендованих наукою строків. Як сіяти пшеницю, коли у ґрунті на полях немає вологи? Немає і дощів. Дощі — то проблема, яка потребує окремої розмови, а про наявність вологи у ґрунті згадати треба.
Варто нагадати шановним читачам про те, у які календарні строки збирають урожай насіння на посівах гороху та скільки часу є для підготовки ґрунту та накопичення вологи перед сівбою озимих культур на таких площах. Традиційно — від 2 до 2,5 місяця. Звичайно, за дуже великої посухи за такий відрізок часу теж може не бути дощів. Проте, як правило, від 40 до 80 мм і більше води на поля за такий період все-таки надходить. Для того, щоб висіяні в оптимальні строки посіви пшениці утворили сходи, такої вологи у верхньому шарі ґрунту буває досить: як мінімум, треба мати в шарі ґрунту 0–20 см близько 20 мм води.
Усім такий попередник, як горох посівний зручний: і азот фіксує у ґрунті (у 10 разів дешевший за аміачну селітру, добре зафіксований у ґрунті, не вимивається), і площі полів рано звільняє, після нього ґрунт під посіви пшениці готувати легко, вологу накопичує до початку сівби. Одне погано. Аграрії сіяти горох і вирощувати його за інтенсивною технологією в більшості регіонів країни не бажають. Більшість звикла до екстенсивної технології. Посіяв горох, дай Боже, обприскав інсектицидом проти жука брухуса і зібрав урожай насіння. Ось і все. Отримав урожай 2-3 т/га насіння. Прибуток є, проте невеликий. Невигідно. Сіяти не буду.
За інтенсивної технології вирощування посівам гороху потрібна постійна увага. Від формування відповідного і збалансованого фону мінерального живлення, інокуляції насіння перед сівбою, комплексного захисту від шкідливих організмів, підживлень, до якісного збирання врожаю без втрат насіння. Врожайність посівів гороху має бути вищою за 5,0–5,5 т/га. За таких умов посіви гороху не поступаються в показниках рентабельності посівам сої і дають низку вагомих переваг над нею в наступних посівах пшениці. Кращого попередника для посівів пшениці озимої як горох посівний знайти важко.
Є практика сіяти пшеницю озиму після ранніх посівів сої. Культура бобова, фіксує біологічний азот в орному шарі ґрунту. Проте такий попередник, на жаль, теж має недоліки. Поля після посівів сої пізно звільняються. Якщо обробіток ґрунту можливо виконати оперативно, то отримати необхідні запаси вологи в орному шарі важко, адже рослини сої до кінця вегетації використовують вологу з ґрунту (подібно до рослин соняшнику). Добре, коли пройдуть дощі, а якщо їх немає, то соя як попередник себе не виправдає. Окремої розмови потребує практика застосування парів. Традиційно в нас їх називають чорним або чистим паром. Реально це не зовсім так. Якщо чорний пар потребує основного обробітку ґрунту з осені, а чистий — весною, то сучасна практика не відповідає таким вимогам по одному, проте дуже важливому показнику. На парові площі обов’язковим елементом технології є внесення органічних добрив (не менше як 20 т/га гною або компостів). Такий агрозахід потрібен передусім для того, щоб компенсувати процеси мінералізації гумусу в орному шарі у процесі парування поля. В середньому на паровому полі мінералізується близько 2,5 т/га гумусу на рік. Унесена в орний шар органіка компенсує такі втрати гумусу, і ми одержуємо добрий агротехнічний ефект і гарантоване отримання сходів посівів озимини.
Парування полів без унесення органічних добрив (залишки стебел соняшнику — це лише 15–20% мінімальної кількості органічної речовини, яка має надходити на поле перед його паруванням) насамперед пришвидшує небажані процеси мінералізації наявного гумусу на полях, що і так має його дефіцитний баланс в орному шарі.
Погані попередники — це не лише недостатній фон мінерального живлення, це в першу чергу дефіцит вологи на найбільш ранніх етапах органогенезу рослин пшениці. Це формування екстремальних умов вегетації, постійні дис-стреси різної природи і, відповідно, зниження рівня майбутньої урожайності посівів.
Капризи погоди ні до чого
Для оптимального росту й розвитку рослини культури в осінній період мають отримати від 270 до 300 °С тепла з порогом понад +5 °С. Тобто необхідно 1,5 місяця й більше тривалості активної вегетації рослин культури до настання стабільних холодів. За таких умов рослини пшениці в кінці осінньої вегетації формують вузол кущіння і розпочинають формувати стебла й вторинну кореневу систему. Такі рослини мають достатні запаси пластичних речовин, добре й гарантовано зимують і практично не залежать від часу початку весняної вегетації. Це добра основа формування майбутнього вагомого врожаю.
За поганих попередників і пізнього початку вегетації в другу декаду жовтня та пізніші строки молоді рослини культури не встигають через дефіцит спершу вологи, а потім необхідних рівнів тепла, завершити етап сходів і перейти до етапу кущіння. Часто вони ідуть у зиму від фази колеоптиля (шильця) до формування 2–3 листків. Запаси пластичних речовин у них невисокі. Коренева система лише первинна (до глибини 40 см). За умов м’якої зими такі рослини здатні перезимувати, проте вони істотно залежать від часу початку весняної вегетації. Якщо весна буде ранньою (третя декада лютого — перша декада березня), то такі погодні умови є сприятливими для ослаблених і недорозвинених з осені рослин культури. В такий період весною вони пришвидшено компенсують ріст і розвиток, який мали завершити ще восени. Вони відновлюють листковий апарат, формують вузол кущіння й вторинну кореневу систему (до глибини 140–170 см). За якісного догляду за такими посівами (ефективний захист і система підживлень) вони здатні формувати пристойні врожаї зерна (традиційно в межах до 4–6 т/га).
За умов весни пізньої й початку весняної вегетації рослин після рівнодення (21 березня), наступні етапи органогенезу вони проходять скорочено. Часто не формують вузла кущіння і вторинної кореневої системи і залишаються лише на первинній. Стебло у таких рослин традиційно одне, колос маленький. На системи підживлення такі посіви реагують слабко. Їхня врожайність традиційно не перевищує 3 т/га зерна.
Відповідно, головна причина не так у капризах погоди, як у системі роботи біля землі. Найбільше проблем для посівів пшениці озимої створюємо ми самі нерозумною, зате активною діяльністю.
Ще два століття тому на половині площі нашої країни росли ліси. Сьогодні всіх деревних насаджень разом із порубаними лісозахисними смугами не набереться і 16% площі. Нам для посівів потрібні регулярні дощі й помірні температури в теплий період року. Проте це люди своєю діяльністю перетворили максимум площі поверхні країни на орні землі, які, наче оголені рани, стоять майже до половини теплого періоду року не покриті розвиненою рослинністю. Такі голі площі — своєрідні потужні генератори тепла й формування високого атмосферного тиску над територією. В такі регіони з високим атмосферним тиском дощові хмари не заходять.
Коли ми станемо достатньо мудрими? Мабуть, лише тоді, коли не лише дуже припече, а вже зашкварчить. Жодний досвід, як власний так і закордонний, жодні рекомендації й поради науки реально нам не указ. Ми й далі живемо й господарюємо на землі лише сьогодні, тобто одним днем чи роком. Про майбутнє та його перспективи замислюватися часто навіть не бажаємо.
А даремно. В країнах ЄС, де клімат вологіший і помірний, середній рівень розораності території не перевищує 28–32%, а в нас — майже 58%. Зате в них рукотворних лісів 30–33% площ країн. На орних землях вони мають бездефіцитний баланс мінерального живлення та гумусу. Рівень родючості землі для них не порожній звук, а реальний і дуже важливий показник і справжнє національне надбання кожної країни. Всі вони дбають про майбутнє не лише себе, а і власних нащадків.
У нас стало мало води на полях. А що реально ми зробили цього року, щоб вологи в ґрунті було більше, щоб вітер не так інтенсивно висушував наші поля й культурні рослини, щоб посіви не знижували рівень урожайності від високих температур? Реально нічого. То на які позитивні зміни й результати маємо право сподіватись?
Ще дві тисячі років тому великий китайський військовий теоретик Сунь Цзи висловив просту і мудру думку: «Лише рух веде до успіху». Це справедливо до будь-якої діяльності, зокрема й біля землі. Розуміння проблеми — перший крок до її розв’язання. Це буде не просто, але крім нас із вами це не зробить ніхто. Рідна земля країни потребує ефективного захисту від нас самих. Маємо змінювати в першу чергу своє ставлення до неї на краще. Хліб насущний у достатку потрібен завжди — і сьогодні, і в далекому майбутньому.
Олександр Іващенко, академік НААН
журнал “The Ukrainian Farmer”, жовтень 2018 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
