Агромаркет
Головне:
Агромаркет

Елеваторна галузь: на вістрі проблем

Елеваторна галузь: на вістрі проблем

Щоб зрозуміти, які проблеми сьогодні переживає елеваторна галузь України, потрібно докладніше поглянути на її поточний стан. На сьогодні загальна наявність у країні складських місткостей зі зберігання сільськогосподарських культур становить приблизно 48–50 млн тонн в зерні. До того ж зернові склади можна умовно розділити на три групи.

 

Перша з них — сертифіковані лінійні зернові склади. Їхня загальна кількість нині становить приблизно 900 одиниць, а загальна місткість коливається в межах 38–40 млн тонн. Ці підприємства внесено до державного реєстру сертифікованих складів і мають право надавати послуги третім особам із приймання, доробки, зберігання та відвантаження зернових, бобових й олійних культур. Робота цих підприємств регламентується Законом України «Про зерно та ринок зерна в Україні», Технічним регламентом зернового складу тощо. На сертифікованих підприємствах існує достатня висока культура зберігання й доробки сільськогосподарської продукції — працює спеціально навчений персонал, усі технологічні операції із зерном чітко регламентуються відповідними інструкціями, здійснюється державний контроль за ваговимірювальною технікою та лабораторним обладнанням підприємства.

 

Друга група зберігальних потужностей — несертифіковані зернові склади, що належать сільгоспвиробникам. Це внутрішні склади аграрних підприємств, які не мають права надавати платні послуги зі зберігання й доробки продукції третім особам. Облік цих місткостей утруднено, тому що для зберігання зерна аграрії часто користуються непристосованими складськими приміщеннями. За приблизними оцінками, їхня загальна місткість становить близько 5–7 млн тонн. Водночас через зростання вартості послуг сертифікованих складів аграрії активно нарощують власні зернозберігальні потужності. До того ж нові складські місткості аграріїв за своїм технічним оснащенням доволі часто не поступаються сертифікованим складам і навіть їх перевершують.

 

Нарешті, остання група — складські місткості припортових зернових терміналів. Приблизна потужність припортових елеваторів з одночасного зберігання зерна становить 3,5–4 млн тонн. Це високотехнологічні підприємства, що оснащені сучасним надпродуктивним обладнанням.

 

Друге питання, що постає після кількісного й структурного аналізу наявних елеваторних потужностей, полягає в тому, чи достатньо їх для зберігання того обсягу зерна, яке виробляється в країні? Якщо говорити про необхідну місткість зернових складів в Україні, то треба відзначити, що валовий збір зернових, олійних і бобових в Україні становить близько 82–83 млн тонн, а за прогнозами фахівців, протягом найближчих п’яти років загальний урожай цих культур може досягти 100 млн тонн. До того ж щорічний приріст місткостей для зберігання зерна в Україні становить 1–2 млн тонн і має тенденцію до зростання. Втім, сьогоднішнього приросту складів поки що недостатньо: для заміни потужностей, що поступово вибувають з експлуатації, а також забезпечення очікуваного зростання врожаїв потрібно забезпечити щорічний приріст можливостей одночасного зберігання на рівні 4–5 млн тонн.

 

Також слід зауважити, що загальна «температура по палаті» не дає об’єктивної картини забезпеченості елеваторними потужностями, бо їхня наявність значно варіює в регіональному вимірі. Так, у південних і східних областях можна констатувати фактичний надлишок складських місткостей для зберігання зерна, а в північних і західних спостерігається найвідчутніший їх дефіцит.

 

Загалом за наявності в Україні зернових складів на 48–50 млн тонн одночасного зберігання і з урахуванням прогнозованого зростання врожаю зерна до 100 млн тонн на рік потреба в додаткових потужностях становить близько 14–18 млн тонн.

 

Технічна відсталість і нормативна невизначеність

 

Однак крім загального дефіциту місткостей для зберігання зерна елеваторна галузь має сьогодні й інші насущні проблеми. Серед головних варто зазначити застарілу, технічно відсталу базу лінійних елеваторів. З 40 млн тонн наявних сьогодні місткостей приблизно три чверті, тобто 30 млн тонн, збудовано ще за часів СРСР.

 

Якщо спрощувати, то елеваторна промисловість радянської доби ділилася на три види складів зі зберігання зерна. Це, знову ж таки, лінійні елеватори (часто вони називалися ХПП — хлібоприймальними підприємствами або пунктами), основне завдання яких полягало в тому, щоб у найкоротші терміни прийняти намолочене зерно від колгоспів/радгоспів, провести його первинну обробку (очищення, сушіння тощо) й відвантажити отримувачам. Такі пункти зберігання мали слабку інфраструктуру з приймання та відвантаження. Натомість фондові елеватори являли собою великі за сукупним обсягом зберігання підприємства, що приймали великі партії збіжжя, здійснювали тривале зберігання зерна Держрезерву, а також відвантажували зернову продукцію на експорт. Ці елеватори мали відносно потужну інфраструктуру з приймання та відвантаження зерна.

 

Окрім лінійних і фондових елеваторів, існували й досі існують у майже незмінному вигляді комбінати хлібопродуктів (КХП, КЗ) — виробничі комплекси, що крім зберігання й переробляли зерно, виробляли борошно й комбікорми. Технічна база цих підприємств на сьогодні вже давно технічно й морально застаріла.

 

Отже, більша частина наявних нині елеваторів в Україні потребує значної технічної модернізації. Натомість активно будуються нові сучасні пункти зберігання зерна, особливо в західних і центральних областях України, де через кліматичні зміни спостерігається значне зростання виробництва сільгосппродукції. Однак поки що таких сучасних зберігальних підприємств у країні недостатньо, і ринок змушений й надалі використовувати застарілі елеваторні потужності.

 

Друга актуальна проблема — відсутність повноцінної нормативної бази з обліку зерна на елеваторах. Існує гостра потреба терміново ввести в дію нову редакцію «Інструкції з ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах». Дію попередньої інструкції №661, яка регламентувала роботу елеваторів із 2008 року, торік було скасовано. Відсутність цього регуляторного документа створює плутанину у відносинах учасників зернового ринку із зерновими складами. Де-факто нині зерновики змушені положення вже нечинної інструкції №661 прописувати в тексті договору зберігання або додатка до договору.

 

У двобої із залізницею

 

Також гострою проблемою й досі є зернова логістика. Елеватори не лише приймають і доробляють, а й відвантажують зерно, тож коли його відвантажувати немає куди (мається на увазі транспорт), у їхній роботі настає параліч. Останнім часом вивезення зерна з елеваторів було ускладнено обмеженнями на граничну вагу автотранспорту й браком залізничних вагонів-зерновозів. Закриття «Укрзалізницею» (УЗ) малодіяльних неефективних станцій для вантажних операцій із зерном не просто додало нових проблем елеваторам, а й взагалі може змінити вибудовану за довгі роки структуру зберігальної галузі.

 

На сьогодні УЗ затвердила перелік із 99 залізничних станцій, закритих для вантажних операцій із зерном, 41 станція закрита тимчасово з липня по грудень із можливістю відновлення роботи за умови наявності заявок на середньодобове завантаження/розвантаження вагонів терміном від 3 місяців, ще 24 станції закрито так само тимчасово, але умовою поновлення їхньої роботи є наявність заявок на завантаження/розвантаження не менше як 10 вагонів на добу протягом шести місяців. Також по семи станціях надано пропозицію вивести їх на беззбитковий рівень, а ще сім станцій повністю закрито для вантажних операцій.

 

З питання закриття малодіяльних залізничних станцій іде запекла дискусія між менеджментом УЗ й учасниками зернового ринку. На мою особисту думку, закривати станції коректно тільки після детального вивчення вантажної бази прилеглого району, динаміки приросту в ньому врожаїв зерна, наявності поблизу альтернативних елеваторів із відвантаженням на залізничний транспорт. Закриття станцій без урахування цих чинників може призвести до небажаних технологічних і економічних наслідків. Зокрема, в окремих районах може порушитися загальний технологічний цикл збирання, доробки й зберігання збіжжя аж до зривів термінів збиральної кампанії пізніх культур, а відтак і до зростання втрат зерна під час збирання врожаю. Це, у свою чергу, призведе до звуження реального зернового ринку України, бо елеватор — це не лише місце зберігання, а й торговий майданчик, на якому продають і купують зерно. З одного боку, проблеми із залізничним відвантаженням загрожують скороченням виробництва аграрної продукції, а з іншого — монополізацією зернового ринку 5–8 компаніями, які мають великі елеватори з можливістю щодоби вантажити маршрутні потяги з 54 вагонів. Середні й малі елеватори будуть вимушені зазнавати більших витрат на транспортування зерна до найближчої повнодіяльної залізничної станції, а розташовані на значному віддаленні від них, найшвидше, закриються, залишивши агросектор без тисяч робочих місць.

 

Послуги зростають у ціні

 

Утім, елеватори мають не лише власні внутрішні проблеми. Певна проблематика наявна і у відносинах елеваторів зі своїми клієнтами — зерновиробниками, власниками зерна та його покупцями, і вона полягає як у прозорості роботи підприємств, так і якості, а також адекватній ціні послуг, які надає елеватор.

 

Які основні питання можна виділити у цьому контексті? На мій погляд, найперше — це щорічне зростання ціни послуг елеваторів і запровадження ними додаткових оплачуваних послуг. На сьогодні основні послуги, що надають елеватори, складаються з технологічних операцій — приймання, доробки (очищення, сушіння) зерна, його зберігання, відвантаження. Є також адміністративні послуги — оформлення складської квитанції, переоформлення, сертифікація зерна за якістю тощо.

 

Вартість основних послуг варіює по регіонах і становить приблизно:

 

 

• приймання зерна — 15–30 грн/т;

• очищення зерна — 20–35 грн/тонновідсоток;

• сушіння зерна — 45–70 грн/тонно-відсоток;

• зберігання зерна — 50–80 грн/місяць/т;

• відвантаження зерна — 120–150 грн/т.

 

Вартість послуг для олійних культур на 10–15% вища, ніж для зернових. Щороку відбувається зростання вартості елеваторних послуг на 5–10% — їхня фактична собівартість, як правило, нижча за вказану в прейскурантах. Давайте на конкретному прикладі розглянемо підсумкові витрати, які зазнає виробник у разі завезення на елеватор 100 т соняшнику (вхідні показники якості: вологість — 9%; смітна домішка — 5%) за типової вартості послуг елеватора. Отже, приймання — 28 грн/т, очищення до базису 3% — 60 грн/т (30 грн помножене на 2 тонновідсотки), сушіння до базису 8% — 60 грн/т (1 тонно-відсоток), оформлення складських документів, сертифікація за показниками безпеки — 3–5 грн/т. Отже, загальні витрати становитимуть 150 грн/т, або загалом 15 тис. гривень, або близько 530 доларів.

 

Припустимо, ці 100 т соняшнику зі вже доведеними до нормативів показниками якості на елеваторі придбав трейдер, зберігав їх там протягом 4,5 місяця, після чого всю партію йому відвантажили на залізничний транспорт. Витрати трейдера становитимуть: зберігання — 292,5 грн/т (65 грн/т помножене на 4,5 міс.), відвантаження — 135 грн/т. Разом це 427,5 грн/т, або 42,75 тис. гривень, або близько 1,53 тис. доларів. Загальні витрати виробника й трейдера за елеваторні послуги щодо 100 т соняшнику дорівнюватимуть 57,75 тис. гривень, або понад 2 тис. доларів.

 

Це однозначно великі витрати, а якщо до цього додати втрати маси насіння під час перебування на елеваторі (через її зменшення після видалення сміттєвої домішки та зниження вологості, а також норми природних втрат зерна впродовж зберігання), то картина стає ще похмурішою.

 

Елеватори часто перерозподіляють витрати з власників зерна на його покупців, торговельні компанії. Наприклад, для елеватора собівартість операції з приймання зерна приблизно дорівнює собівартості операції з його відвантаження й становить 30–60 грн/т, але він установлює вартість приймання на рівні 28 грн/т, а вартість відвантаження — вже 135 грн/т. Ця маніпуляція збільшує витрати торговельних компаній, але стимулює аграріїв до завезення сільгосппродукції на елеватори.

 

Коли вода — замість зерна

 

Тепер про втрати на прийманні й відвантаженні зерна з елеваторів через розбіжності у якісних показниках зерна, спричинених умисними діями персоналу. Нормативні втрати зерна під час транспортування — це такі втрати, за які ані вантажовідправник, ані вантажоотримувач, ані перевізник не несуть жодної відповідальності, і вони в повному обсязі лягають на власника вантажу. Нормативні втрати ділять на дві групи: за кількістю та за якістю. Звідки вони фактично беруться і хто в них зацікавлений?

 

На моє особисте переконання, нормативні втрати (розбіжності) за якістю зерна — це більшою мірою наслідки умисних дій як персоналу лабораторій елеватора-вантажовідправника, так і персоналу лабораторій терміналу-вантажоотримувача. Працівники лабораторій навмисне фальсифікують якісні показники зерна в межах припустимої похибки. Це відбувається так:

• під час відвантаження зерна з елеватора працівники лабораторії занижують фактичні показники вологості та смітної домішки в рамках допустимої похибки, через що власнику вантажу замість зерна частково відвантажують воду й сміття;
• під час приймання зерна на терміналі або елеваторі працівники лабораторій, навпаки, завищують показники вологості та смітної домішки, тим самим кваліфікують частину партії, що надійшла, як воду й сміття.

 

В обидвох випадках лабораторії стежать за тим, щоб не вийти за рамки припустимої похибки, адже в іншому разі вони будуть змушені провести комісійне визначення якості. Таким нехитрим способом на елеваторах і терміналах створюється надлишок у розмірі 1–2% річного обороту зерна. Це величезні гроші, які зернові склади отримують від маніпуляції з якісними показниками зерна.

 

Насамкінець слід зазначити відсутність гнучкого графіка роботи елеваторів під час відвантаження зерна, особливо в разі відвантаження залізничним транспортом. Через проблеми на «Укрзалізниці» (дефіцит локомотивної тяги; вагони подають непрогнозовано) для власників зерна гостро постало питання цілодобового відвантаження зерна та відвантаження у вихідні дні. Проте на сьогодні більшість елеваторів неохоче йдуть на позаурочні роботи, утримуючи вартість послуг у подвійному розмірі.

 

Таку позицію елеваторів треба змінювати, бо проблеми з відвантаженням зерна у вагони стосуються й самих елеваторів. Якщо елеватори активно не відвантажуватимуть на залізничний транспорт, станція, що їх обслуговує, ймовірно потрапить у розряд малодіяльних і буде закрита для вантажних операцій із зерном. А без можливості елеватора відвантажувати зерно залізницею учасники зернового ринку припинять закуповувати на ньому зерно. Отже, закликаю всіх учасників зернового ринку спільно шукати шляхи розв’язання озвучених проблем.

 

Валерій Ткачов, заступник директора компанії «Делта Вілмар»

журнал “The Ukrainian Farmer”, жовтень 2018 року

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».

Інші статті в цьому журналі

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ

Журнали