В Україні щорічно висівають 15–16 млн гектарів зернових культур. Для сівби треба мати близько 2,3–2,5 млн тонн насіння нових високопродуктивних сортів і гібридів: 0,6–0,8 млн — ярих і 1,7–2 млн — насіння озимих зернових. З них до 2 млн тонн має бути сертифіковане насіння.
Виробництво кондиційного насіння щорічно становить близько 400 тис. тонн, з яких 80% — зернових культур, олійних — 72 тис. тонн, а решта — насіннєвої картоплі та насіння цукрового буряку.
Якщо на початку 2000-х років Україні питома вага насіння вітчизняної селекції у загальному насінництві становила 70–80% то зараз — лише 40%. Серед іноземного найбільше виробляється насіння кукурудзи, озимої пшениці, ярого та озимого ячменю. Насіння вітчизняної селекції становить 100% лише по чотирьох нішевих зернових культурах — гречка, просо, тритикале й овес. Водночас останніми роками помітно знизилось виробництво вітчизняного насіння гороху та ярої пшениці.
Пшеничні тенденції
У світі лідером за площами посіву та валових зборів є пшениця. В Україні обсяги експорту цієї культури невпинно збільшуються.
Характерною рисою 2021 року на ринку кондиційного насіння озимої пшениці в Україні були такі:
• підвищення попиту внаслідок збільшення його споживання холдингами, великими й середніми товаровиробниками;
• щорічна експансія іноземної селекції, а також низький рівень продажу кондиційного насіння, порівнюючи з країнами ЄС та іншими світовими лідерами.
Торік було вироблено й сертифіковано майже 121 тис. тонн насіння озимої м’якої та твердої пшениці, що на 14,5% менше від показника 2020 року. Вітчизняне насінництво становило 63% загальних обсягів виробництва, що на 3,2% менше проти 2020 року.
Для забезпечення посівних площ під виробничими посівами потрібно 1,5–1,6 млн тонн насіння озимої пшениці. Якщо взяти, що лише дві третини виробленого кондиційного насіння буде реалізовано (середній показник продажу насіння насіннєвими установами НААН), то це становитиме тільки 5,2% загальної потреби (середньоєвропейський показник — 50%).
Насіння озимої м’якої та твердої пшениці вітчизняної селекції представлено 269 сортами й 103 іноземними сортами. Останніми роками найпродуктивніші високоврожайні сорти озимої пшениці пропонують Інститут фізіології рослин і генетики та Селекційно-генетичний інститут — Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення. Їхні сорти — Богдана, Подолянка, Новосмуглянка, Астарта, Мудрість Одеська, Катруся Одеська, Оранта Одеська — уже давно перевищили показник у 10 т/га. Крім того, загальновідомі високоврожайні сорти озимої пшениці іноземних виробників — зокрема, компанії РАЖТ 2н та «Нікерсон Інтернешнл Рісьорч СНС» (Франція), «Заатен Уніон Румунія Срл.» (Румунія), «Сейєт Плантефоредлінг І/С» і «Нордік Сід А/С» (Данія), «Дойче Заатфеределунг АГ» (Німеччина) та «Заатцухт Донау Гес.м.б.Х. &КоКГ» (Австрія).
Власне насіння
Крім кондиційного також висівають насіння Farm Saved Seed — тобто власне насіння, для фермера. Воно не підлягає сплаті роялтних платежів. Утім, сплачують селекційні платежі, які не перевищують 50% сплати роялті. Це стосується не гібридів, а тільки сортів рослин — пшениці, ячменю, інших злакових зернових, сої, картоплі. Його частка в Україні досить значуща — близько 90% всього насіння, що призначене на сівбу.
Якщо враховувати забезпеченість насінням, то його достатньо для виробничих цілей по всіх сільгоспкультурах. Більшість насіння є із високими показниками схожості, сортової чистоти, типовості гібридів і генетичної однорідності. Але з тим на ринку є значуща частина несертифікованого насіння з ознаками підроблення, фальсифікації: тобто це некондиційне насіння, що зна чно знижує очікувану врожайність і якість збіжжя. Це наш додатковий резерв, який успішно використовують фермери в закордонних країнах і мають вищу середню врожайність основних зернових культур.
Хоча в Україні у цьому напрямі реалізують певні заходи державного значення, однак, порівнюючи зі світовою практикою, їх недостатньо. Унаслідок цього проблема розвитку вітчизняної насіннєвої галузі набуває особливої актуальності, особливо в частині боротьби з підробками насіння.
Динаміка цін
Протягом 2005–2020 років імпорт насіння зернових й олійних культур зростав. Однак зростали й ціни однієї тонни кукурудзи, соняшнику, пшениці та сої. Тобто якщо 2005 року ми придбавали насіння пшениці за 333 дол., то вже 2020-го ціна підвищилася до 1562 дол./т, або в 4,7 раза. Соя 2006 року коштувала 1000 дол., а у 2020-му — 1771 дол./т.
Ще більше злетіли ціни на гібридні кукурудзу та соняшник. У 2005 році ціна тонни гібридної кукурудзи становила 2192 дол., а у 2020-му її закуповували по 4496 дол. (у 2,1 раза дорожче). Гібридний соняшник здорожчав іще більше: 10703 дол./т у 2020 році, що у 1,7 раза більше, ніж у 2005-му.
Підвищення вартості імпорту відбувається також і внаслідок підвищення цін на імпортоване насіння, які й так у кілька разів вищі, ніж на вітчизняне насіння. Тож українським фермерам щорічно реалізовують 70–75 тис. тонн гібридного насіння іноземної кукурудзи, 27–30 тис. — соняшнику, 5–7 тис. — насіння ріпаку та 0,6–0,7 тис. тонн цукрового буряку.
Основні причини популярності гібридів іноземної селекції, як порівняти з вітчизняними гібридами, — це вища врожайність, вища якість насіння країн ЄС та США проти вітчизняного насіннєвого матеріалу, довіра до іноземного насіння через наявність фальсифікату на вітчизняному ринку, а також висока марка та бренд товару селекційних компаній країн ЄС та США.
На сьогодні в Україну щорічно ввозять насіння на 400–500 млн доларів. Окрім того, в межах держави триває виробництво кондиційного насіння іноземної селекції, яке фінансують закордонні компанії, майже на таку саму суму — близько 500 млн доларів. З часом така тенденція може призвести до повного витіснення вітчизняних сортових ресурсів із ринку насіння й садивного матеріалу і навіть загрожувати продовольчій безпеці України.
Чинники впливу
За останні 15 років витрати на насіння в рослинництві зросли з 1,7 до 40 млрд гривень. Цікаво, що частка насіння й садивного матеріалу в загальній сумі витрат лишається практично незмінною й становить близько 10% загальних витрат.
Витрати на насіння за аналізований період зростали під впливом різних чинників:
• по-перше, відбувався процес інтенсифікації галузі насінництва, в результаті якого одночасно зі збільшенням витрат на виробництво посівного матеріалу підвищувалась і його якість;
• по-друге, підвищилися ринкові ціни на всі засоби виробництва;
• по-третє, зросла питома вага більш вартісного купленого насіння, особливо іноземної селекції.
З тим у сільськогосподарських товаровиробників насіння власного виробництва враховується в калькуляції витрат на продукцію за собівартістю, тоді як куплене — за ціною придбання.
Нині залежність нашої держави від імпортного насіння особливо відчувається по цукрових буряках, озимому житу і ріпаку, гороху, соняшнику, сої та овочевих культурах. Це, свого роду, гачок, на якому підвішене національне сільське господарство. А отже, існує загроза припинення постачань в Україну насіння з-за кордону в разі настання якогось несприятливого сценарію — економічного, медичного (Covid-19) чи політичного.
Розрахунки, які провели науковці ННЦ «Інститут аграрної економіки», свідчать, що подорожчання газу навіть до 25–27 тис. грн/тис. м. (близько 900 дол.) призведе до подорожчання мінеральних добрив на 45–48 млрд гривень у 2022 році, якщо їх унесення буде на рівні 2020–2021 років. Це також призведе до збільшення виробничої собівартості насіння на 10–12%. Якщо врахувати також, що через подорожчання газу збільшаться витрати на електроенергію, пальне, інші прямі витрати та оплату послуг сторонніх організацій, які теж у собівартості своєї продукції мають споживання газу, то це ще додасть додатково 3–5% до виробничої собівартості насіння, тобто разом на 15%.
Насінництво в господарствах
Аналіз розвитку системи насінництва зернових культур засвідчує позитивні тенденції. Однією з таких тенденцій є певна стабілізація й поступове скорочення частки низькоконкурентних господарських одиниць у галузі насінництва всіх регіонів України. Ще починаючи з 2005 року, в Україні суттєво скоротилася кількість паспортизованих господарств із виробництва кондиційного насіння практично в усіх регіонах (було понад 2000 господарств). Це насамперед пов’язано з досить регламентованими вимогами щодо відповідності самих підприємств, які мають право вирощувати сертифіковане насіння.
Якщо порівняти кількість паспортизованих господарств за 2021 і 2012 роки, то їх чисельність зменшилася у 2,7 раза. Протягом минулого року насіння реалізовувало майже 550 паспортизованих суб’єктів, що на 63% менше проти 2012-го, коли в Україні налічувалось 1484 відповідних паспортизованих господарств із виробництва насіння зернових і зернобобових культур.
Для підвищення ефективності галузі насінництва зернових культур бажано, щоб у кожному регіоні (області) було створено регіональну систему насінництва. Цю систему слід зорієнтувати на вирішення потреб господарств і врахування очікуваних їх змін у перспективі. У зв’язку із зазначеним, уважаємо доцільно створити три організаційні елементи системи насінництва сільськогосподарських культур: селекційно-насінницький центр, насіннєвий завод і регіональне об’єднання виробників насіння.
The Ukrainian Farmer
