Окупація нових територій, мінування ріллі, обстріли, крадіжки техніки та зерна, руйнування господарських об’єктів — ось далеко не всі болісні проблеми, від яких нині потерпає український агросектор. А якою надалі буде ціна продовольчої безпеки України — залежатиме передусім від того, як посіємо і що, врешті, зберемо. Та хіба хтось казав, що буде легко? Ми поспілкувалися з українськими аграріями й з’ясували чимало звитяжних подробиць про їхні стратегії господарювання в умовах воєнного часу.
Нічого не оптимізуємо: робимо все, як планували, і навіть більше
Андрій КАПРІЦА, керівник ФГ «Флора А. А.» (Вінницька обл.):
— Сьогодні головною проблемою є збут торішнього врожаю. Ми продали цукор за хорошою довоєнною ціною, а на соняшник, ячмінь, пшеницю попиту практично немає. Вдалося реалізувати всього дві третини агропродукції. Що ж до стабільності операційної діяльності, то цей рік для нас практично нічим не відрізняється від інших. Більшу частину добрив і насіння привезли завчасно. ЗЗР я швидко придбав у перші дні війни, бо розумів, що буде дефіцит. Щодо замовлення запчастин, то все потрібне ми знайшли із затримкою в кілька днів. Крім того, до нас приїхали сервісні фахівці Frendt і встановили нові автопілоти. Дизельним пальним були забезпечені на 70% ще до війни. Потім потроху вирішували питання й сьогодні спокійно виходимо в поле та працюємо.
Взагалі цьогорічна сівба цукрового буряку була для нас під великим питанням. Та це той продукт, що нині активно продають і купують, на відміну від пшениці й кукурудзи, і я бачу в ньому перспективу. Тому я вдвічі збільшив заплановані посівні площі під цукровий буряк — до 120 га (10% нашого земельного банку). А як почав сіяти пізні культури, через затяжні дощі й низькі температури (коли якісь площі швидше сохнуть, якісь — довше) довелося постійно переходити із соняшнику на більш чутливу до строків сівби кукурудзу. Раніше в нас таке не практикувалося. Що ж до озимих, то вони в хорошому стані. На рекордні врожаї, на жаль, не розраховуємо, бо не було повноцінного весняного кущення, але, якщо надалі складуться сприятливі погодні умови, врожай отримаємо досить непоганий.
Загалом я вважаю, що сьогодні завданням тих господарств, у кого відносно тихо й не окуповані території, є не зменшення витрат, а забезпечення максимального результату на своїх землях. Нам потрібно компенсувати недобір врожаю в інших регіонах України, де неможливо виконувати будь-які операції. Треба давати максимум добрив, ЗЗР, застосовувати ефективні технології, щоб отримати якнайкращий результат. Тому наше господарство нічого не оптимізує: робимо все, як планували, та навіть більше (встановлення нового автопілоту, модернізація обприскувача, придбання сучасного трактора). Не збавляємо темпів точного землеробства. Будемо, як зазвичай, ставити досліди й навіть плануємо влітку провести День поля.
Увели у сівозміну культури, що потребують менше добрив
Іван ЯКУБ, голова ФГ «Соната» (Чернігівська обл.)
— Оскільки господарство розташовано в 30 км від українсько-білоруського кордону, ворог пройшов через наше село транзитом, і ми опинилися в окупації з першого дня війни. Добре хоч бойові дії поблизу не велися — вціліли і люди, і техніка (механізатори встигли поховати її по дворах). Тож коли ЗСУ зупинили й вигнали з Чернігівщини агресора, нарешті сіємо.
Структуру посівних площ довелося змінити. З ранніх культур встигли посіяти тільки горох. Увели його цьогоріч у сівозміну, бо він потребує менше міндобрив. Після кукурудзи й соняшнику маємо в планах посіяти й просо, технологія вирощування якого не вимагає великої кількості міндобрив. Загалом маємо на посівну всі ресурси: насіння й ЗЗР придбали ще до війни, а добрива, яких бракувало, докупили завдяки пільговому кредиту в рамках державної програми підтримки. Певний обсяг пального придбали раніше, тож нині за можливістю поповнюємо запаси.
Озимі, під якими у нас 40% площ, у задовільному стані, запас вологи великий. Утім, одне підживлення пропустили, тож навряд чи отримаємо заплановану врожайність. Та цьогоріч великий урожай може стати ще одним випробуванням для фермерів. Де зберігати збіжжя нового врожаю, якщо у сховищах залишки торішнього і їх неможливо вивезти? Звісно, все так не буде — зруйновані дороги та мости потроху починають відновлювати. Звісно, прибутків цього року годі й очікувати, та нині головне — протриматися й зберегти господарство.
Скооперуємося й будемо самі возити свою продукцію
Анатолій ГАЙВОРОНСЬКИЙ, СФГ «Гайворонський А. І.», очільник Асоціації фермерів та приватних землевласників Дніпропетровщини
— Польовий сезон у нас триває в штатному режимі. І хоча дизельне пальне дуже дороге і його не так просто дістати, але поки що є, тому сіємо. Оскільки цьогоріч така пізня затяжна весна й бракує тепла для кукурудзи, багато хто, можливо, перейде на соняшник і на пізні нішеві культури, можливо, на просо чи гречку…
Утім, чи не найбільша проблема, з якою зіткнулися практично всі сільгоспвиробники, — це збут. Маємо повні ангари збіжжя, а продати його нікому. Та ціна, яку пропонують, — це шлях у нікуди: так ми просто збанкрутуємо. Наша Асоціація фермерів і приватних землевласників сьогодні працює над тим, щоб налагодити прямі зв’язки із закордонними закупниками, переробниками, мельниками — з Прибалтики, Румунії, Польщі, Італії. Дивитимемося, на який продукт буде кращий попит — той і постачатимемо. Вони й кукурудзу беруть, і борошно їм потрібне, й соняшникова олія. На залізницю сьогодні не надто можна розраховувати. Лишається автомобільний транспорт. У нас є свої зерновози. Тож, сподіваюся, скооперуємося й будемо самі возити свою продукцію. Можливо, комусь таке логістичне плече видається надто дорогим. Але що робити, коли зерно сьогодні взагалі неможливо кудись вивезти? Треба шукати вихід із ситуації, що склалася…
Ситуація вимагає інвестувати у ВРХ або йти в переробку
Ігор ЗВАРИЧ, власник і директор ТОВ «Галицькі Аграрні Традиції» (Львівська обл.)
— Сіємо за планом, структура посівних площ — стала, бойовий дух — міцний. Головна проблема цьогорічної посівної для нас — брак обігових коштів. Якщо раніше великі світові корпорації, що роками заробляли на українському ринку величезні прибутки, давали аграріям у кредит насіння та ЗЗР, то під час війни — коли хлібороби найбільше потребують підтримки — вони перестали це робити. Відповідно, нині нам потрібно більше обігових коштів, і єдиною фінансовою підтримкою на сьогодні виявилася державна програма пільгового кредитування. Якби не ці гроші, хто знає, чи взагалі вдалося б посіяти.
Озимі дещо відстають у розвитку через холодну весну. Дві третини посівів ріпаку не перезимували й нині пересіваємо соєю. Запланованого врожаю пшениці найшвидше теж не буде. Затримка вегетації зумовлює менший коефіцієнт гілкування, а це безпосередньо впливає на врожайність. Нині сіємо кукурудзу та сою. Ранніх ярих у структурі посівів немає. Багато фермерів цього року відмовляються від кукурудзи через дорогу логістику й досушування, але ми поки що вирішили лишити її на торішньому рівні — 40% у структурі посівних площ. Ураховуючи, що кукурудзи цього року буде менше, розраховуємо продати її на внутрішньому ринку.
Кукурудза сама по собі — дешевий продукт, тому логістика відіграє вирішальну роль у прибутковості цієї культури. Крім того, велику частку прибутку «з’їдає» досушування. Якщо до війни ми планували ставити власну сушарку, щоб скоротити цю статтю витрат у вирощуванні кукурудзи, то нині ситуація вимагає глобально міняти підхід до бізнесу: інвестувати у біогаз чи ВРХ або йти в переробку, щоб скоротити логістичне плече, бо наразі нічого не вказує на те, що енергоресурси подешевшають. Швидше — навпаки. Утім, цього року ще працюємо за інерцією в штатному режимі. Дякувати, добрива, ЗЗР — все це є на ринку. Тож тримаємось і працюємо. Усе в нас іще буде!
Відновили виробництво й експортуємо до Європи
Петро МЕЛЬНИК, президент Українського Клубу аграрного бізнесу, співвласник і виконавчий директор Agricom Group
— На територіях, де велись бої, та які були окуповані російськими військами (Чернігівська та Луганська області), ще з початку війни Agricom Group втратив контроль над своїми активами.
У Чернігівському аграрному кластері протягом кількох днів по території МТП в селі Красне велись обстріли з боку окупантів. Після звільнення села на нашій базі було зруйновано склади, знищено техніку, частково знищено та розграбовано адмінбудівлю, пошкоджено посіви озимини. На частині полів Чернігівського кластера (15–20%) лишились снаряди, загроза мінувань, вирви. Тому там проводили, й триває нині, роботи з розмінування. Наразі територію Чернігівської області звільнили від окупації, і ми повернули контроль над нашими активами.
Щодо виробничих потужностей, то наш завод із виготовлення пластівців у смт Михайло-Коцюбинське Чернігівської області теж під час окупації був частково розграбований — викрали комп’ютерну техніку з адміністративної частини. Хороша новина в тому, що вціліло все інноваційне обладнання. Завод «Добродія» — це повністю автоматизоване надсучасне виробництво, яке запрацювало 2017 року й у який ми інвестували понад 11 млн доларів. Підприємство має дві виробничі лінії швейцарської компанії Buhler AG загальною потужністю 1200 тонн на місяць. Отож ми вже відновили виробництво й розпочали експорт до Європи. Тепер шукаємо партнерів для укладання нових контрактів щодо постачання продукції заводу.
Дякувати, держава нас підтримує
Анатолій КОВТУНЕНКО, власник і директор ФГ «Злагода-10» (Сумська обл.)
— Орки пройшли повз наше господарство. Дякувати Богові, не заїхали. Так що все у нас — порядок: сіємо. Цьогоріч і далі ведемо дослідження ефективності мікрогранули та рідких комплексних добрив. Утім, отримали далеко не все із замовленого обсягу: привозять із запізненням.
Воєнні реалії спонукали дещо скорегувати структуру посівних площ. Соняшнику додали, а кукурудзи зменшили удвічі (з 1200 до 600 га). Все тому, що склади (а їх вистачає десь на 7 тис. тонн збіжжя) наполовину заповнені. Куди закладати новий урожай? Наразі логістика не прораховується, нікому вона не цікава, а трейдери не їздять. Попиту на кукурудзу взагалі немає. Звісно, її можна ще рік у сховищі тримати. Але куди нову класти?.. Пшеницю, щоправда, купують, то намагатимемося бодай щось продати. Погоджуватимемося на ту ціну, що є. Спрацюємо в мінус — значить, спрацюємо в мінус. На Сході й Півдні сьогодні набагато тяжче, і люди якось виживають.
Дякувати, що держава нас підтримує. Після того як область вийшла з червоної зони, фермерам дають безвідсоткові кредити — для закупівлі ресурсів під посівну, виплати зарплатні. Проте придбати основні засоби, наприклад, власний зерновоз, на ці кошти ми не можемо. Тому спочатку треба виростити й успішно реалізувати врожай.
Диверсифікували ризики і працюємо безперервно
Гліб ЛУК’ЯНЕНКО, генеральний директор ПП «Агроекологія» (Полтавська обл.)
— Відколи почалася війна, робота підприємства не зупинялася ні на день. Найближчий до нас населений пункт, де були активні бойові дії, — це Охтирка, що приблизно у 80 км від господарства. У нас, на щастя, бойових дій не було. І хоч із Миргорода та з-під Гадяча добре було чути вибухи, ніхто з наших працівників не виїхав. Заробітну плату ми не зменшували, навпаки, шукаємо шляхи, як її підвищити.
На початку війни було порушено логістичні ланцюги, тому мали проблеми зі збутом молока. Тож ми знайшли переробників, які робили згущене молоко для армії, і віддавали їм сировину безплатно. З експортом продукції також були тимчасові труднощі, та ми запропонували оптимальні логістичні рішення партнерам і нині виконуємо експортні контракти.
Із зупинкою олійноекстракційних заводів виникли також труднощі із закупівлею макухи, а це концентрований білковий раціон для тварин. Утім, наша стратегія і в мирний час передбачала наявність запасів по різних категоріях, які не повинні опускатися нижче від конкретної позначки. Тобто завжди на підприємстві має бути певна мінімальна кількість пального, ветпрепаратів, кормів, біопрепаратів — і так по кожній позиції. Якщо якась із позицій досягла мінімальної позначки, запас потрібно поповнювати.
Зважаючи на новини й попередження, що буде війна, ми готувалися, і рівно за два тижні до війни накопичили запаси всього необхідного на два місяці безперебійної роботи підприємства, щоб протриматися певний час, навіть якщо логістика повністю зупиниться. Крім того, ми вже давно оптимізували структуру посівних площ і диверсифікували ризики. Умовно кажучи, якби ми не могли б продати зерно на експорт, ми б його згодували тваринам і продали б молочну продукцію. Можливо, ми б заробили менше, але не так критично, як нині в багатьох є проблеми зі збутом. Та ще й тваринництво — це гарантія власних добрив. А в період їх подорожчання й часткового дефіциту — це ідеальне рішення. Тому в нас проблем із цим немає.
Щоб завершити посівну вчасно, наша місцева військова адміністрація дозволила роботу вночі. У нас є спеціальний чат, де фермери пишуть, коли й де буде працювати техніка. І є люди, які за цим стежать, тому з цим усе нормально. Єдине — довелося перебудувати роботу на режим економії ресурсів і все оптимізувати, зокрема перевезення, щоб менше витрачати пального.
Зменшуємо кількість переїздів, перевезень, проходів техніки
Роман ВЕРПОВСЬКИЙ, головний агроном ПФГ «Колос» (Хмельницька обл.)
— Війна, звісно, скорегувала наші плани. Те, що задумували, поки що на паузі. Нині перейшли в режим економії й намагаємося оптимізувати витрати: зменшуємо кількість переїздів, перевезень, проходів техніки. Зокрема, для зручності об’єднали культури в масиви. А для економії пального лишаємо на ніч техніку в друзів, база яких розташована ближче, ніж наша.
Оскільки вночі ми тепер не працюємо, підвищуємо продуктивність роботи у світлу пору: те, що виконували за добу, тепер робимо за день. Якщо раніше навантажували одну машину добрив, то тепер — одразу дві, щоб не було простоїв. Удосконалюємо організацію процесів. Щоправда, понад 75% торішнього врожаю не реалізовано. Продали тільки трохи кукурудзи й ріпаку. Решта лежить на елеваторі — немає ні ціни, ні каналів збуту. Зважаючи на це, нинішнього року посіємо менше кукурудзи й більше ячменю. Кардинально змінити структуру посівних площ не було змоги, бо 95% насіння, ЗЗР й інших ресурсів придбали ще торік. Так само й дизельне пальне купили завчасно, а нещодавно придбали ще 25 т і тепер забезпечені навіть більше ніж на 100%.
Загалом під ярий клин — ячмінь, цукровий буряк і соняшник, кукурудзу та сою — у нас відведено 3150 га. Озимих маємо 1000 га. Їх розвиток цього року через затяжну весну затримався на 7–10 днів. Та я не думаю, що це негативно вплине на врожайність. Просто виконуємо всі операції пізніше й зменшуємо кількість обробок: замість двох проходів обприскувача робимо один, додавши в одну бакову суміш і регулятор росту, і фунгіцид, і гербіцид. А ось азотне живлення для всіх вирощуваних культур оптимізували ще до війни. Приміром, перейшли на аміачну воду (її теж закупили ще торік) і придбали культиватор для внесення таких добрив. Тож за один прохід вносимо азот й одночасно культивуємо.
Переймаємося збереженням ґрунтової вологи
Іван ГНАТИШИН, агроном ПП «Форватор» (Тернопільська обл.)
— Ми звісно, як і всі українські господарства, натрапили на проблему реалізації торішнього збіжжя. Але все ж частину врожаю продали й завдяки цьому придбали всі потрібні нам засоби.
Перед початком війни якраз встигли провести сервісне обслуговування агрегатів і закупити та завезти ЗЗР, тому нині всім забезпечені. Замовляли запчастини до дискової борони та підбарабання для комбайнів — усе надійшло вчасно.
Для дизелю придбали ще одну 10-кубову бочку й забезпечені пальним на всі весняно-польові роботи та навіть до осені. Ще якусь частину віддали нашим військовим. Разом із тим удосконалюємо логістику в межах нашого господарства для зниження витрат пального: плануємо роботу й розробляємо маршрути техніки таким чином, щоб виконувати на одній локації відразу кілька агрономічних операцій, не «перескакуючи» з поля на поле. Завдяки такій оптимізації мінімізуємо утворення підплужної підошви. Крім того, переймаємося збереженням ґрунтової вологи, що наразі дуже важливо. Бо в нашому районі практично немає опадів і посилився вітер. Через брак вологи бачимо, що запланованого врожаю озимої пшениці (8–9 т/га) не буде, в ліпшому разі отримаємо десь 6–7 т/га. Так само й по ріпаку — через посуху він не гілкується як слід, бутонів менше. Тому робимо ставку на кукурудзу. Її посіяли більше, ніж планували, — 850 га замість 650. Якщо в липні, коли формується зав’язь, підуть дощі, то кукурудза добре розвиватиметься й можна буде розраховувати на запланований врожай — 12 т/га. Наразі волога є критичним чинником. Більше ніяких змін у структурі посівних площ не робили. Зокрема, 422 га під соняшником, 1300 га — під соєю. В озимому клині маємо пшеницю (1044 га), ріпак (752 га) і ячмінь (289 га).
З аграріями спілкувалися Анжела Гаврилюк й Анастасія Коваленко
The Ukrainian Farmer
