Плюси і мінуси кооперації українські сільгоспвиробники відчули на власному досвіді. «АгроМаркет» з’ясовував подробиці.
Про чесноти сільськогосподарської кооперації зазвичай говорить кожен чиновник чи політик, котрому доводиться виступати перед аудиторією «малих» і «середніх». І дійсно: таке об’єднання могло б захистити аграріїв від недобросовісних посередників чи рейдерів. А втім, щодо українських перспектив кооперації в агросекторі сільгоспвиробники налаштовані скептично.
«Ні плановості, ні швидкої віддачі»
Віктор Боровик, консультант ГС «Аграрний союз України»:
Пропрацювавши кілька років на посаді директора кооперативу «Козацький зерновий союз», можу проаналізувати як плюси, так і мінуси кооперації. Серед позитивів — кращі закупівельні ціни на ЗЗР, добрива та пальне (звісно ж, за умови формування попередніх заявок). Також гуртом учасники кооперативу легко можуть дати відсіч рейдерам, вистояти у пресингу з боку державних органів, а крім того – утримувати ціну, наприклад, на сировину для переробних підприємств. Утім, не кожен учасник такої кооперації розуміє її кінцеву мету (але отримати швидку віддачу неможливо!). Також на заваді ефективної діяльності кооперативної спільноти може послужити географічне віддалення її учасників (виникнуть складнощі з оптимальною організацією логістики). Нам доводилося стикатися і з іншими проблемами, як, наприклад, налагодження комунікації між учасниками. Аби формувати гуртові закупівельні партії МТЗ, ми розробили свою систему, активно користувалися e-mail і смс-розсилками. Проте основною проблемою я б назвав відсутність плановості. Наприклад, є багато програмних продуктів, які дозволяють планувати діяльність як окремого господарства, так і кооперативу загалом — починаючи від 1С і закінчуючи АгроOnline. Та, на жаль, переважна більшість українських господарств тільки починає переходити на планове виробництво, тож і програми ці тільки починає опановувати. На моє переконання, кооперація має великі перспективи, які будуть неодмінно реалізовані більшою чи меншою мірою. А якою саме – вибирати сільгоспвиробникам.
«Треба налагодити інфраструктуру»
Степан Чабан, Волинська обл., Ковельський р-н, с. Шкурат, хутір Ставеччина
— Про кооперацію я дізнався ще в 1990-х роках від американців. Тоді я був малим фермером, мав в обробітку 30 гектарів землі, з яких — 14 га орної, а решта — сінокіс і пасовища. Проте господарство моє було абсолютно відокремлене: за хутірською системою — це було класно! Та коли дізнався про те, як кооперуються в Америці, збагнув — це саме те, про що я думав ще з радянських часів. Як на мене, успішна кооперація — це коли для формування товарної партії (і, відповідно, кращого заробітку) об’єднуються виробники з сусідніх сіл і хуторів. Звісно, треба налагодити ще й інфраструктуру кооперативу. Скажімо, в нас є молочний кооператив у Шацькому районі. Дівчина там «бовтається» із цим молоком близько 10 років, але нічого з цього не має — просто заготовляє молоко для інших. Це те саме, що в селі збирати молоко для молокозаводів за 300 кілометрів. Потрібно, щоб наша продукція йшла напряму до споживача! От тоді — це кооператив.
У 2009 році я взяв позику й створив кооператив, а згодом очолив весь кооперативний рух області. Після першого ж траншу змінився уряд, і грошей на цю справу більше не давали. Проте, оскільки перші кроки було зроблено, я зі своїми колегами звертався до адміністрації з проханням надати нам якесь місце, щоб ми могли становитись як структура. Ми торгуємо «на вулицях», на базар нас навіть не пускають. Сьогодні в Луцьку фермери й приватні землевласники торгують на вулиці з машини. Тодішній голова обладміністрації погодився виділити нам маленьку ділянку в Луцьку, й ми почали розробляти під неї проект дрібнооптової бази екологічно чистих сільгосппродуктів. Та зі зміною обласного керівництва змінилися й плани на цю землю. Питання не вирішене й до сьогодні…
«Потрібна підтримка місцевої влади»
Анатолій Ольчедаївський, Вінницька обл., Чернівецький р-н, с. Гонтівка
— Хороші приклади були в нас, коли Кабмін виділив 90 мільйонів для підтримки обслуговуючої кооперації. Коли багато сільськогосподарських кооперативів отримали молоковози, та ще й трактори на кожну область. Я — фермер із 1991 року. Ми покладали великі сподівання на розвиток фермерства й кооперації, разом із 18-ма іншими моїми колегами створили асоціацію фермерів Вінницької області. Та, схоже, без державної підтримки справа не просувається. Останні 5–6 років абсолютно немає фінансування обслуговуючих кооперативів. Ми говоримо про те, що це мають бути неприбуткові організації, а податкова навіть не знає, що це таке. Натомість має бути серйозна державна програма й підтримка. Люди зневірилися. Я вже старий фермер, який пройшов довгий шлях. Ще п’ять-десять років тому в області працювало 92 кооперативи. Більшість із них були багатофункціональними, вирощували фрукти, овочі, дехто — займався молоком чи надавав послуги з обробітку землі. Учасники кооперативного руху дуже сподівалися на те, що й інші села області підхоплять ініціативу. Ми провели всеукраїнський семінар. Але на тому успіхи закінчилися. Особисто в мене склалося враження, що нас чекає доля корінного населення Америки, коли кожне село й хутір — це резервація, що вимирає.
Престарілий фермер Ольчедаївський, який справді повірив в обслуговуючу кооперацію й прикладав багато зусиль для її розбудови, зіткнувся з тим, що люди нікому не вірять і не хочуть об’єднуватися. Доки молоді здорові господарі, які мають по два, по три, по десять гектарів, вони ще один одному допомагають. А тим, хто має понад 300–500 гектарів, ця кооперація абсолютно не потрібна. Близько 90% м’яса і 80% молока виробляють у приватному секторі. То за допомогою кооперації ми можемо дати сільгоспвиробникам хорошу ціну за їхню продукцію. Та щоб створити достойний обслуговуючий кооператив, потрібна підтримка місцевих рад.
«Працюємо вже 28 років»
Ігор Марусяк, Тернопільська обл., м. Заліщики
— У нас в Галичині до 1939-го року нараховувалося 5000 кооперативів, які надавали послуги селянам. А нині по всій Україні – до 500. Деякі два-три роки попрацюють і, зіткнувшись із труднощами, завершують роботу.
Наш кооператив (один із перших в Україні) розпочав свою роботу в 1989 році. До нього ввійшли кілька господарств Заліщицького й Борщівського районів. В той час було престижно вирощувати гібриди насіння кукурудзи, і ми почали працювати. Продавали продукцію навіть за кордон і мали непоганий прибуток.
В 1997 році після виходу закону про кооперацію кооперативи почали обкладати податками, через що нівелювалася їх діяльність. На той час неможливо було зареєструвати кооператив як неприбутковий, тому в мене, як керівника, не було іншого виходу, як стати платником єдиного податку. З розширенням нашої діяльності ми почали надавати послуги з обробітку землі. Це сталося саме в той час, коли розформували колгоспи, а сільгосптехніку порозпродували й порозтягали. Силами членів кооперативу ми зібрали техніку: в кого плуг, в кого трактор, в кого культиватор із сівалкою — так і стартували. Потрохи почали додавати послуги, нині їх уже близько 14 видів. Крім обробітку ґрунту й вирощування врожаю ми купили великий склад колишнього комбікормового заводу, щоб зберігати зерно. Інший склад обладнали для переробки сільськогосподарських культур: озимої пшениці, ячменю, кукурудзи й гороху. Ми дійшли висновку, що вигідніше продавати зерно, перероблене на крупу. Реалізовуємо крупи в будь-яких кількостях як на ринках, так і всім, хто захоче купити, адже наші ціни на 20% дешевші, ніж деінде. Також кооператив допомагає селянам реалізовувати пшеницю і безплатно приймає її на зберігання.
Підготувала Дарія Білокобильська
газета “АгроМаркет”, травень 2017 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
