Сільгоспвиробники іноді вдаються до весняного внесення фосфорних і калійних добрив. Наскільки виправданий цей прийом?
Визначаючи систему удобрення, починати треба з детального агрохімічного обстеження полів на вміст рухомих фосфатів і обмінного калію в ґрунті, оскільки економічний ефект від застосування будь-яких добрив можливий тільки за умови недостатнього вмісту поживних речовин. Кожне поле має отримувати лише потрібну дозу добрив у потрібному співвідношенні і в оптимальні строки.
Під час розробки системи удобрення слід врахувати умови, які впливають на ефективність добрив, у т.ч. способи їх застосування, особливості живлення окремих культур, ґрунтово-кліматичні умови, чергування культур, їх агротехніку, властивості (форми) добрив, економічні умови господарства.
Для якісного агрохімічного обстеження потрібний правильний відбір зразків ґрунту залежно від строкатості ґрунтового покриву, що особливо важливо у зоні Полісся і Північного Лісостепу України. Неправильний їх відбір знецінює всі наступні роботи і розроблювані рекомендації, призводить до матеріальних збитків. Сьогодні таку роботу успішно виконують обласні проектно-технологічні центри «Центрдержродючість» або науково-дослідні установи мережі НААНУ, які є в кожній області.
За результатами агрохімічного аналізу встановлюють групу (клас) ґрунту і оформляють агрохімічні картограми і паспорти полів, на підставі яких приймають рішення про застосування певних заходів для поліпшення фізико-хімічних (вапнування, гіпсування) та агрохімічних властивостей ґрунту для досягнення запланованого врожаю (табл. 1).
Таблиця 1. Класифікація ґрунтів за вмістом рухомих Р2О5 та обмінного К2О
|
Групи ґрунтів |
Р2О5 мг/кг ґрунту |
К2О мг/кг ґрунту |
||||
|
Метод визначення* |
Метод визначення* |
|||||
|
за Кірсановим |
за Чириковим |
за Мачигіним |
за Кірсановим |
за Чириковим |
за Мачигіним |
|
|
1 |
< 25 |
< 20 |
< 10 |
< 40 |
< 20 |
< 100 |
|
2 |
25—50 |
20—50 |
10—15 |
40—80 |
20—40 |
100—200 |
|
3 |
50—100 |
50—100 |
15—30 |
80—120 |
40—80 |
200—300 |
|
4 |
10—150 |
100—150 |
30—45 |
120—170 |
80—120 |
300—400 |
|
5 |
150—250 |
150—200 |
45—60 |
170—250 |
120—180 |
400—600 |
|
6 |
> 250 |
> 200 |
> 60 |
> 250 |
> 180 |
> 600 |
* Рухомі фосфати та обмінний калій у дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах визначають методом Кірсанова, у темно-сірих опідзолених і чорноземах — за Чириковим, у карбонатних ґрунтах застосовують метод Мачигіна.
Таблиця 2. Забезпеченість різних культур поживними елементами залежно від групи ґрунту
|
Групи ґрунтів |
Зернові та зернобобові |
Просапні |
Овочеві |
|
1 |
Дуже низька |
– |
– |
|
2 |
Низька |
Дуже низька |
– |
|
3 |
Середня |
Низька |
Дуже низька |
|
4 |
Підвищена |
Середня |
Низька |
|
5 |
Висока |
Підвищена |
Середня |
|
6 |
Дуже висока |
Висока |
Підвищена |
Залежно від групи (класу) ґрунту різні сільськогосподарські культури мають різну забезпеченість поживними елементами (табл. 2). Середній рівень забезпеченості для зернових, зернобобових культур і трав характеризують показники третьої групи, для вимогливіших просапних культур (кормові і цукрові буряки, картопля, кукурудза, соя, ріпак) — четвертої групи, а для рослин із дуже високим виносом поживних елементів з ґрунту (овочеві, технічні, виноград) — показники п’ятої групи.
Дані про вміст рухомих форм поживних елементів дозволяють робити висновки про потребу в добривах, а також дають змогу коригувати рекомендовані дози добрив під окремі культури. Орієнтовно, за різниці в ступені забезпеченості на один клас проти середньої, дози змінюють у 1,25—1,4, на два класи — в 2 рази.
Слід розуміти, що доступні поживні речовини, які містяться в ґрунті, є основним джерелом для живлення рослин, а мінеральні добрива лише доповнюють їх нестачу в найважливіші етапи органогенезу культур. Між рівнями забезпеченості ґрунтів певними поживними речовинами і дією такого ж виду добрив існує протилежна залежність: чим більший вміст в орному шарі ґрунту, наприклад, рухомого фосфору, тим менша окупність приростом врожаю на цьому полі фосфорних добрив. Так, у дослідах ННЦ «Інститут землеробства» НААНУ окупність фосфорних добрив приростами врожаю пшениці озимої по непарових попередниках на чорноземах типових становила при вмісті рухомих фосфатів 8,0—8,7 мг Р2О5 на 100 г ґрунту 6,3 кг, при 12,1—13,6 мг Р2О5 — 3,0 кг і при 18,6—21,5 мг Р2О5 (оптимальний вміст) — 2 кг зерна на 1 кг добрив(Дегодюк Е. Г., 2004). У дослідах лабораторії агроґрунтознавства на сірому лісовому крупнопилувато-легкосуглинковому ґрунті у варіантах, де вносили підвищені дози мінеральних добрив, спостерігалося явище зафосфачення ґрунту: вміст Р2О5 становив більш як 30 мг на 100 г ґрунту, а прирости урожаю за внесення на цих ділянках високих доз добрив значно поступалися приростам урожаю за внесення помірних доз (до 2—3 ц/га).
Річну дозу добрив під окремі культури можна вносити у різні строки і різними способами. Ці строки і способи повинні забезпечувати найкращі умови живлення рослин протягом всієї вегетації і отримання найбільшої окупності поживних елементів урожаєм. Розрізняють три способи внесення добрив: допосівне (основне), припосівне (в рядки, лунки) і післяпосівне (підживлення у період вегетації).
Фосфорні й калійні добриванайвищою ефективністю відзначаються за внесення їх з осені під основний обробіток ґрунту або в передпосівну культивацію. У цьому разі пожива потрапляє у вологіший і менше пересихаючий шар ґрунту, де розвивається основна маса діяльних коренів. За умови глибокого загортання елементи живлення краще використовуються рослинами і дають більший ефект. Особливе значення має глибоке загортання допосівного фосфорного добрива, оскільки фосфор у ґрунті внаслідок хімічного зв’язування практично не пересувається. На ґрунтах з підвищеною кислотністю можна використовувати важкорозчинні фосфорні добрива (фосфоритне борошно і фосфатшлак), які тут не поступаються суперфосфату. На чорноземах кращі результати отримують від внесення суперфосфату, амофосу, діамофосу і карбоамофосу.
Підживлення фосфорними добривами малоефективне, оскільки сполуки фосфору в ґрунті малорухомі. Так, озимі зернові споживають значну кількість фосфору на ранніх стадіях свого розвитку (до настання зими їхня коренева система досягає 100 см).
За щорічного застосування калійних добрив їх також краще вносити з осені під основний обробіток (з огляду на негативний вплив хлору, що у великих кількостях міститься в добривах, які надходять на ринок України). Краще застосовувати калійні добрива із вмістом магнію, який перебуває в дефіциті в більшості ґрунтів; такі форми добрив не містять шкідливого для рослин надмірного хлору (випускаються промисловістю у формі калімагнезії або калійно-магнезіального концентрату).
Невнесення фосфорних і калійних добрив під основний осінній обробіток ґрунту не можна замінити підживленнями вегетуючих рослині ні пізніше восени, ні тим більше навесні.
Щоб запобігти втратам поживних речовин й забрудненню довкілля через змив та вимивання поживних речовин у нижні шари ґрунту, добрива на схилах, піщаних та еродованих ґрунтах, як правило, слід вносити локальним внутрішньоґрунтовим способом, а за поверхневого їх розкидання — негайно загортати. Весняне внесення фосфорних і калійних добрив можна рекомендувати в разі виникнення такої проблеми лише під весняний основний обробіток ґрунту під просапні культури. У такому разі вони будуть частково використані рослинами і перейдуть «запасним фондом» під наступну культуру сівозміни.
Микола Ткаченко, канд. с.-г. наук, провідний науковий співробітник
ННЦ «Інститут землеробства» НААНУ
журнал “The Ukrainian Farmer”, січень 2011 року
The Ukrainian Farmer
