Сучасні рішення і технології дозволять урівняти вигоди обох найпоширеніших способів зберігання збіжжя.
У популярній останнім часом серед елеваторної спільноти дискусії: який зерновий склад кращий — старий чи новий — найчастіше порівнюють можливості сучасних підприємств силосного зберігання з можливостями традиційних підлогових сховищ. Чому традиційних? Ну, по-перше, в таких сховищах — коморах, стодолах, складах — українці зберігають зерно з давніх часів, тоді як навіть бетонні силоси з’явилися у нас тільки в другій половині минулого століття, а металеві — й взагалі, коли це століття вже добігало кінця. По-друге, незважаючи на бурхливе щорічне будівництво нових силосних елеваторів, понад 60% потужностей зберігання в нас представлені ще тими самими підлоговими складами. І можна бути впевненими, що остаточно вони нікуди не зникнуть, які б переваги не були на боці силосних елеваторів.
До речі, коли йдеться про переваги, то, як правило, порівнюють не самі способи зберігання, а технології, які за них застосовують. До того ж уважається, що на відміну від сучасних силосних елеваторів з їх практично повною механізацією й автоматизацією, підлоговий склад — це такий собі атавізм минулої епохи, неповороткий, повільний, що потребує великої кількості ручної праці й інших вартісних ресурсів. Про те, що такі склади теж можуть бути повністю механізованими й автоматизованими, чомусь найчастіше не говориться, і ми теж поговоримо за це згодом, бо спочатку — про ті переваги підлогових сховищ, які визнають беззаперечними й адепти сучасних силосних технологій.
Головна перевага «підлоговиків»
Головне, що вигідно відрізняє підлоговий склад від силоса — можливість окремого зберігання невеликих партій зерна. Силосну вежу не можна заповнити наполовину пшеницею, а наполовину ячменем, хоча непоодинокі випадки, коли на силосних елеваторах через неуважність оператора в одну місткість зсипають різні культури. Натомість підлоговий склад за допомогою мобільних або розбірних перегородок можна зонувати на кілька окремих відсіків, і в кожний із них завантажити зерно залежно від виду чи класу, без побоювань їх перемішати.
Така можливість підлогового сховища є незамінною для елеватора, який одночасно працює з багатьма видами культур у відносно невеликих обсягах. Коли в 50–70-х роках минулого століття будували більшість нинішніх лінійних елеваторів підлогового типу, перевагу окремого зберігання до уваги майже не брали, бо, як і на сучасних «лінійниках», на них планувалося працювати переважно з масовими культурами — ячменем, пшеницею, житом, кукурудзою, соняшником. Проте тепер зрідка який новий силосний елеватор може дозволити собі приймати просо, овес, сорго, сочевицю, інше нішеве зерно, хіба що він має підлогові сховища.
Коли йдеться про переваги, то, як правило, порівнюють не самі способи зберігання, а технології, які за них застосовують
До речі, чимало сучасних елеваторів, побудованих на місці старих, лишили на своїй території підлогові склади саме для того, щоб мати можливість працювати і з «малими» культурами, зберігати які у великих силосних місткостях нема жодного сенсу. На деяких таких підприємствах, наприклад, Закупнянському ХПП компанії «Епіцентр-Агро», блок підлогових сховищ інтегрували в загальну виробничу інфраструктуру, отримавши можливість подавати на склади зерно, прийняте, сепароване й висушене на потужностях силосного комплексу, і відвантажувати його звідти із загальних пунктів завантаження в автомобільний і залізничний транспорт.
Звісно, щоб отримати таку можливість, старі склади, побудовані на підприємстві ще на зламі ХХ ст., довелося модернізувати, підвести до них конвеєрний транспорт, що обійшлося досить недешево. З огляду на це повстає ще одно активно обговорюване в елеваторній спільноті питання: чи має економічний сенс модернізація старих підлогових сховищ або вигідніше на їх місці з нуля побудувати сучасні силоси з усією інфраструктурою приймання, доробки й відвантаження збіжжя?
Модернізувати не можна перебудувати
Відповісти на це запитання однозначно неможливо, тому що все залежить від типу елеватора, його стану, місця розташування, наявності й доступності комунікацій тощо. Наприклад, якщо йдеться про невеликий елеватор місткістю 3–8 тис. тонн, що належить фермеру чи малому сільгосппідприємству і призначений для тимчасового зберігання власного зерна, то влаштовувати його масштабну реконструкцію і модернізацію навряд чи доречно. Адже основною перевагою сучасного елеваторного підприємства є швидкість роботи, можливість робити кілька обертів обсягу зберігання за сезон. Якщо таке завдання перед елеватором не стоїть, то інвестувати чи не інвестувати кошти в його модернізацію — питання тільки наявності коштів у власника та його амбіцій.
Разом із тим непоодинокі випадки, коли великі сільгоспвиробники, трейдери купують занедбані підлогові елеватори й або повністю відбудовують, або будують на їх місці нові елеватори з нуля. Це має сенс, коли старі склади розташовано у «вигідному» місці — в районі з великим обсягом зерновиробництва, поруч із залізничною станцією, до того ж мають усі потрібні комунікації. Адже інколи розробити проєкту документацію, побудувати підводи, отримати дозволи на приєднання до електричних і газових мереж, прокласти залізничну гілку до нового об’єкта виявляється дорожче, ніж купити старий об’єкт, який уже має всі перелічені вигоди.
Звісно, наведені приклади є крайніми, але й у звичному житті модернізація й надання другого життя старим підлоговим сховищам теж є доволі частим явищем. Так, п’ять років тому агропромислова група «Агротрейд» на Водянському і Гадяцькому елеваторах, а також Коломацькому ХПП провела реконструкцію підлогових складів і встановила на них верхню механізацію. Для цього конструкцію дахів на складах укріпили додатковими підпорами, після чого на поздовжні балки встановили міст, на якому змонтували завантажувальні транспортери. Такий транспортер має каретку, що переміщається по транспортному мосту і перериває потік зерна, щоб він рівномірно заповнював усі сектори сховища. Це стало альтернативою мобільним транспортерам і пересувним бункерам, які зазвичай використовують для завантаження підлогових складів. У них під’їжджає авто чи трактор із причепом, висипає зерно, а далі за допомогою малої механізації воно розподіляється по секторах.
Головне, що вигідно відрізняє підлоговий склад від силоса, — можливість окремого зберігання невеликих партій зерна
Потрібно додати, що реконструйовані склади «Агротрейду» до цього давно не використовували для зберігання зерна. Щоправда, підприємство зберігає в них «легкі» культури, щоб запобігти зайвому тиску на стіни старих будівель.
Установлення верхнього завантажувального конвеєра в підлоговому сховищі найдоречніше за великої висоти внутрішніх складських приміщень — скажімо, 7–10 м. Для збільшення обсягів зберігання в такому складі слід прагнути максимального заповнення всього його корисного обсягу. Також, якщо за допомогою зернокидачів зазвичай можна сформувати бурт зерна заввишки до 3–5 м, то застосування верхнього завантажувального конвеєра дозволяє збільшити висоту насипу до 6–8 м. Таким чином, корисна місткість складу збільшується чи не вдвічі. Ще раціональнішому заповненню сховища слугує додатковий верхній вирівнювальний конвеєр, який являє собою підвісний міст на всю ширину прольоту складу. За його заповнення такий конвеєр пересувається від одного кінця приміщення до іншого і рівномірно розподіляє зерно по всій площі сховища.
Варіантів механізації — безліч
Облаштування нижнього конвеєра так само дозволяє механізувати процес вивантаження зерна з підлогового сховища. Щоправда, для такої модернізації потрібно перебудувати саму підлогу, роблячи по її центру заглиблення для монтажу конвеєра по всій довжині складу. Для полегшення вивантаження варто зробити підлогу похилою, тоді по ній зерно повільно зсуватиметься на конвеєр під власною вагою. Залежно від кута нахилу підлоги до конвеєра самопливом на нього вивантажується від половини до трьох чвертей обсягу зберігання зерна, а решта подається на транспортер за допомогою засобів малої механізації або старим перевіреним способом — вручну. Ця робота вже є набагато легшою, ніж ручне зачищення звичайного підлогового сховища.
Якщо на підлоговому сховищі встановлюється і завантажувальний, і вивантажувальний конвеєри, має сенс закільцювати їх у єдину транспортну систему. Тоді зерно з автомашини направляється в нижню гілку конвеєра, підіймається нагору й через вивантажувальні секції на верхній гілці надходить у склад. У разі вивантаження зі складу зерно так само потрапляє на нижню гілку конвеєра, далі переміщається по ньому нагору і зсипається на автотранспорт. Це найпростіша схема механізації складу підлогового зберігання, яку можна доповнювати й удосконалювати, наприклад, завантаженням і вивантаженням не на автотранспорт, а на загальну конвеєрну систему сховища.
За механізації завантаження і вивантаження відпадає потреба заїзду в підлоговий склад важкої техніки, завдяки чому в ньому можна обладнати системи автоматичної вентиляції зерна і контролю його температури. Оскільки про технології вентиляції складованого зерна через перфоровані повітряні канали в підлозі сховища, які в нас називають канадськими чи данськими, написано чимало, і багато хто про них знає, окремо зупинятися на них ми не будемо.
Загалом метою було розповісти про те, що сучасні рішення дозволяють модернізувати підлогові зернові сховища до того рівня механізації й автоматизації виробництва, цілком зіставного з рівнем сучасних силосних елеваторів. Таким чином, ці рішення роблять дискусію, який тип зберігання кращий, який елеватор — підлоговий чи силосний — має більше переваг, практично позбавленою сенсу.
Наостанок хотілося б зазначити, що завдяки новим технологіям будівництво підлогових сховищ не втрачає своєї актуальності. Так, на терміналі «Нептун» у порту ТІС позаторік побудований найбільший у Європі склад підлогового зберігання зерна місткістю 130 тис. тонн. Площа складу дорівнює двом футбольним полям. Витрати на 1 т зберігання становили 97 дол. Склад й очисне устаткування, плюс сушарка Bonfanti — все обійшлося близько 14 млн доларів. На цьому складі в зміну працюють всього дві особи. Все автоматизовано, швидкість відвантаження — 2000 т/год.
За оцінками УЗА, Україні потрібно ще 300–400 сучасних технологічних елеваторів. Загальний обсяг необхідних для інвестицій оцінюється в суму від 4,5 до 8 млрд доларів. Там, де є великі території, багато фахівців радять від початку будувати саме підлогові склади. Якщо замало наведених вище аргументів, можна додати ще один — на таких складах ніколи не впаде силос.
Марк Бєлявцев
журнал The Ukrainian Farmer, жовтень 2020 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі The Ukrainian Farmer та інтернет–сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
