Відсутність сховища у яблучному господарстві — не вирок: є ціла низка сортів, що чудово зберігаються у звичайному підвалі.
Україна, 1970-ті роки. За партійною рознарядкою у кожному колгоспі є величезний плодовий сад із сортами яблуні Пармен Зимовий Золотий, Пепінка Литовська, Буцьке, Сніжний Кальвіль. Холодильники для зберігання вирощеної продукції відсутні. Радянські громадяни позбавлені можливості споживати яблука в зимово-весняний період, оскільки після нетривалої реалізації плодів у вересні-жовтні основна маса врожаю ішла на сік або й просто згнивала.
Утім, український народ славиться не лише працелюбністю, а й кмітливістю. У цей час з’явився особливий прошарок садівників, які успішно використали ситуацію, запровадивши у вирощування сорти яблуні, у яких плоди не втрачають товарних якостей під час тривалого зберігання у примітивних підвальних приміщеннях — зокрема Айдаред, Старкрімсон і Мелроуз. Такі садівники намагалися не афішувати свою діяльність і тримали в таємниці технологію вирощування та зберігання яблук.
Але час Айдареда, Старкрімсона і Мелроуза минув, причини тому різні, а найголовніша — не надто високі смакові якості у плодів перших двох сортів і низька врожайність і малопривабливий вигляд плодів у третього.
Дійшло до того, що садівники, які вчасно не зорієнтувалися й не встигли запровадити у виробництво нові сорти яблуні з кращими товарними показниками, щоб хоч якось реалізувати врожай сорту Айдаред, дали йому нову назву — Малиновий Делішес. >>> продовження
Продовження статті ви може прочитати у друкованому примірнику журналу «Садівництво по-українськи».
Будь ласка, оформіть передплату в редакції, подзвонивши на номер телефону: (044) 287-88-30
Садівництво по-українськи
