Завершується 2024/25 маркетинговий рік. Загалом для аграріїв сезон був вдалим. Адже на тлі мінімального збільшення виробничих витрат і невисоких цін на логістику вартість сільгосппродукції дала аграріям можливість заробити.
Пшениця в зоні комфорту
Станом на кінець травня загальний експорт української пшениці становив майже 15 млн тонн. Ураховуючи те, що згідно з Меморандумом між МінАПК й учасниками агроринку граничний обсяг експорту зернової у 2024/25 МР встановили на рівні 16,2 млн тонн, фактично цю квоту вичерпано. Тож в останній місяць маркетингового року треба буде вивезти за кордон близько 1 млн тонн.
Наразі ринок пшениці вже налаштовується на новий сезон. І хоч на старий урожай поки що є певна премія, проте ринки збуту станом на кінець травня були доволі кволими. До речі, більшість трейдерів, які не мають власних завчасних продажів, намагаються уникати ринок пшениці саме у цей період, набираючись упевненості з наближенням сезону.
Старий урожай торгується на доволі високих рівнях, зокрема на продовольчу пшеницю дають по 220–230 дол./т. Водночас фураж пропонують 216– 218 дол./т. Відповідно різниця становить 10–12 дол./т. Натомість новий урожай торгується на рівні 210 дол./т за продовольчу і 202 дол./т за фураж.
Тобто різниця між продовольчою та фуражною пшеницею майже зберігається за переходу на новий урожай, але водночас усі індикації нижчі, як порівняти зі старим урожаєм. Це мало б стимулювати виробників активніше продавати залишки. Проте побоювання щодо перспектив нового врожаю стримує їх від укладання контрактів як на старий урожай, так і новий. Ураховуючи те, що багато аграріїв подбали про зменшення собівартості виробництва шляхом зниження технологічних витрат, вони доволі комфортно почуваються з певними залишками, вступаючи у 2025/26 МР. Також вони можуть собі дозволити відкласти продаж нового врожаю до набуття впевненості щодо потенціалу виробництва.
Варто зазначити, що переробні заводи також перебувають у зоні комфорту. На відміну від попередніх років, коли у цей період спостерігались ажіотаж, певні панічні настрої й навіть маніпуляції з боку борошномелів щодо пшениці, бачимо, що ринок прекрасно себе врегульовує. Він великий, комфортний, тож немає жодних підстав для переживань щодо внутрішньої продовольчої безпеки.
Кукурудзяний пік
Кукурудза стала фавориткою нинішнього сезону. На кінець травня експорт зернової становив близько 18 млн тонн відносно річного очікуваного показника 21 млн тонн. Тож фактично до нового врожаю, який почнуть збирати у вересні, можна доволі комфортно розподілити для експорту близько 3 млн тонн. Проте варто спостерігати, як буде формуватися кон’юнктура кукурудзяного ринку в період виробничих ризиків і формування потенціалу нового врожаю в глобальних світових лідерів. Адже, для прикладу, залежно від обсягів виробництва кукурудзи нового врожаю на американському континенті може змінитися експортна активність щодо старого врожаю з відповідним корегуванням її вартості.
В Україні історично завжди є хороший потенціал до підвищення ціни від січня. Залежно від року він вичерпується у лютому-квітні. Нинішній рік був нетиповим, тож жорстке корегування цін на старий урожай відбулось у травні.
На початку місяця вартість кукурудзи доходила до 245 дол./т на умовах СРТ з доставкою в порт. Водночас пшениця торгувалась на 10–15 дол./т нижче. Проте буквально в останні кілька тижнів вартість кукурудзи різко впала на 20 дол./т, що фактично охолодило український ринок. Адже за такою ціною агровиробники не готові продавати зернову, пам’ятаючи попередні ціни. А щоб відновити закупівлі, їм потрібен час на адаптацію до нових умов. Проте вже у першій декаді червня продажі кукурудзи поступово відновляться й, порівнюючи із залишками пшениці, торгуватимуться активніше. Це пояснюється, зокрема, більшою різницею у вартості кукурудзи старого й нового врожаїв, яка становить близько 30 дол./т. Тож червень буде доволі кволим у продажах пшениці, натомість кукурудза торгуватиметься активніше.
Ріпакове роздоріжжя
В Україні майже завершилась експортна програма по ріпаку. Проте головною подією є те, що Україна втратила свої лідерські позиції в країнах Європи, віддавши перше місце експортера Австралії. І хоч наш ріпак у 2025-му обіймає в структурі імпорту Євросоюзу 38%, проте у попередні роки наша частка доходила до 50%.
Станом на 18 травня ця країна поставила на європейський ринок 2,8 млн тонн олійної, водночас Україна імпортувала 2,4 млн тонн.
Українські виробники стали заручниками особливості ринку, коли більшість продукції реалізується на споті.
Спотова кон’юнктура вводить в оману технічним зростанням, девальвацією, внаслідок чого підвищується вартість продукції в гривні. Також даються взнаки коливання курсу євро й долара, які впливали на ціну в американській валюті, хоча насправді вона лишалась у євро. Тож український виробник у певні моменти ухвалював рішення продати ріпак на внутрішньому ринку як переробникам, так і трейдерам / експортерам, ніж везти його за кордон самотужки.
Натомість європейські покупці налаштовані на планові системні постачання. Якщо ж немає системності, ЄС шукає альтернативу й забезпечує себе безперебійним постачанням сировини в інших країнах. Зокрема з Австралії, де ріпак торгується корабельними партіями по 50–60 тис. тонн.
Наразі ріпак у Європі вже торгується на січень-березень 2026 року, зокрема активно контрактується канадська канола. Водночас в Україні активність по олійній дуже низька внаслідок зимово-весняних ризиків, які вплинули на потенціал виробництва. Тож наступного року ми матимемо меншу частку в імпорті ріпаку у ЄС внаслідок меншого врожаю й меншої активності по форвардах. Хоча стратегічно нам варто було б тримати ринок Європи, адже альтернативи ЄС майже немає.
Конкуренція за соняшник
Ця культура так вписалась у формат ринку, що частину торішніх площ під ріпаком і соєю віддадуть саме під соняшник. Тож за сприятливих погодних умов можемо отримати врожай на рівні 13–14 млн тонн.
Наразі виробники доволі впевнено продають новий урожай: форварди торгуються на рівні 540–560 дол./т із ПДВ. Упевненості додає й те, що зазвичай аграрії контрактуються в доларовому еквіваленті в перерахунку на гривню перед поставкою. Це нормальна практика, яка нівелює ризики девальвації на періоді від моменту контрактації до моменту поставки.
Водночас переробники не особливо проявляють активність. Зазвичай вони намагаються відтермінувати закупівлі нового врожаю, розраховуючи на добрі врожаї соняшнику, що безумовно вплине на ціну.
Ба більше, поточного сезону в конкуренції за соняшник ціни на олійну були на високому рівні, і маржа переробників наближувалась до нуля. Тож відтермінування закупівель нового врожаю з боку ОЕЗ і їх інертність частково пов’язано з намаганням підвищити маржинальність виробничого процесу. Адже якщо соняшник поточного врожаю торгується з нульовою прибутковістю переробки, новий сезон переробники маржують на рівні 20–40 дол. Тож виробник, який ухвалює рішення продати соняшник зараз, може покращити рівень маржинальності переробки для себе й законтрактувавши його зараз, отримати доволі гарний бонус. Адже ціни на соняшник у сезоні 2025/26 МР вже можуть не бути такими високими, як тепер. Принаймні на початку сезону.
Соєві перспективи
Експорт сої в сезоні-2024/25 становив 3,2 млн тонн, до того ж внутрішня переробка наблизилась до 2 млн тонн.
Найсприятливішим періодом для продажів бобових став серпень-вересень. Проте станом на сьогодні ціни на сою доволі сумні, й немає жодних передумов для їх підвищення. Наразі не ГМ-соя не перевищує 440 євро/т з доставкою до північної Італії, а спред між старим і новим урожаєм становить 10 євро/т на користь старого врожаю.
Попри це українські агровиробники активно вкладаються в посіви сої. І згідно з прогнозами USDA, очікуваний урожай сої наступного сезону в Україні становить близько 6,8 млн тонн.
Норми Регламенту (EU) 2023/1115, спрямованого на запобігання імпорту продукції, пов’язаної зі знелісненням і деградацією ґрунтів, остаточно набувають чинності з 1 січня 2026 року.
Запровадження ЄС цих регуляторних вимог щодо простежуваності сої мало відбутися ще торік, і вже тоді ця новина вплинула на конструкцію європейського ринку. Адже багато трейдерів 2024 року укладали безліч контрактів й імпортували сою у ЄС до нововведення, що призвело до перенасичення ринку. Як наслідок, у другій половині маркетингового року ціни на бобову були майже незмінними.
2026 року відтермінувань щодо дії Регламенту вже не буде. Проте є і добра новина: Єврокомісія віднесла США та Україну до категорії низького ризику у виробництві сої в прив’язці до чинників знеліснення. Це означає для нас менші технічні бар’єри щодо належної перевірки й, власне, менший обсяг перевірок і надання документальних доказів. Можна частково покладатися навіть на інформацію із системи ризику оцінювання самого Європейського Союзу. Тож для України це доволі позитивний сигнал із боку Європи, що має простимулювати наших виробників до збільшення обсягів вивезення сої саме в країни ЄС.
До того ж з урахуванням європейського курсу на збільшення використання неГМ сої для української продукції це також додатковий стимул і бонус.
Нові правила гри
Під час повномасштабної війни Україна суттєво наростила експорт агропродукції в країни ЄС. Завдяки дії автономних торгівельних заходів (АТЗ) наші виробники могли ввозити в країни Співдружності товари без мит і квот. Покращенню позицій української продукції, насамперед пшениці, на європейському ринку сприяло й обмеження з боку Євросоюзу ввезення товарів російського та білоруського походження.
Проте вже з 6 червня Європейський Союз припиняє дію АТЗ, натомість запроваджує перехідні умови, які передбачають повернення квот на імпорт сільськогосподарських товарів з України, що були скасовані на початку повномасштабного вторгнення, на рівні 7/12 від звичайних річних обсягів. Такі перехідні норми дозволять підтримати український агроекспорт і водночас далі вести переговори про внесення змін до ст. 29 угоди України та Європейського Союзу про поглиблену і всеохопну зону вільної торгівлі (ПВЗВТ, DCFTA).
Проте зміни цих правил найбільше вдарять по пшениці. Адже ця культура потрапила, по суті, у теплу ванну європейського ринку, маючи коротке логістичне плече й відсутність конкуренції з боку рф. Тож, зосередившись у попередні роки на європейському ринку, українська пшениця водночас втратила свої позиції на Близькому Сході та в країнах Азії, де наразі активізувалась росія. Відповідно, одним з основних викликів стане пошук альтернативних Європі ринків, що не додає оптимізму щодо цін на пшеницю протягом пів року.
Кукурудза на такі ризики не натрапить, адже для неї ЄС застосовує нульову квоту. Соняшник також не постраждає, бо має розгалужені ринки збуту. Так само не буде проблем із запровадженням нових правил торгівлі для ріпаку та сої.
Проте проблеми зі збутом пшениці можуть вплинути на вартість інших зернових. Адже на певних ринках її змусять продавати за дешевшою ціною, що триматиме під тиском інші фуражні групи, зокрема кукурудзи та ячменю.
Логістичний вузол
Нинішнього сезону логістика була дешевшою, ніж торік. Якщо експортувати пшеницю з Центральної України в Італію хендісайзом, логістика коштуватиме близько 40 дол. З них близько 15 дол./т — це витрати на внутрішні перевезення, 8 дол./т — вартість перевалювання й 17 дол./т — фрахт судна.
Проте витрати на логістику нового сезону можуть зрости зі старту сезону, і цьому сприяє контрактування нового врожаю.
Ціни нового врожаю стартують із непоганих рівнів відносно старту попередніх років, але вартість старого врожаю відіграє певний злий жарт, оскільки у пам’яті фермера ще лишилась дуже велика різниця між старим і новим урожаєм, що стримує продажі.
Проте транспортна премія буде поступово зменшуватися залежно від того, як активно відбуватиметься експорт. Найшвидше, вартість логістики може скорегуватись восени або на початку року.
Маячки ціноутворення
Традиційним маркером, що впливає на ціноутворення, є погода й стан посівів.
Варто зауважити, що нинішнього сезону співвідношення перехідних залишків до споживання кукурудзи й пшениці є найнижчим у світі за останні 10 років. Тож основні експортери будуть, так би мовити, на обмілівших берегах. І це не зовсім комфортно для початку сезону, якщо стануться якісь погодні катаклізми, що вплинуть на рівень урожаїв.
Проте є безліч інших чинників, від яких залежатиме вартість агропродукції. Зокрема, ми досі перебуваємо в періоді геополітичної турбулентності, що має відображення в економічних процесах.
Так, сьогодні ми перебуваємо в контексті девальвації долара, який спричиняє підтримку цін, що номінуються й торгуються в американській національній валюті.
Ослаблення долара до інших валют сприятиме тому, що імпортери зможуть собі дозволити потенційно більше та правильніше купувати сільськогосподарську продукцію.
На тлі здешевлення долара варто також придивлятися до відносин між США та великими країнами — імпортерами американської продукції. Ідеться про Європу, Південну Корею, Японію, Мексику й ін. Адже ці країни точно будуть класти на стіл переговорів додаткові обсяги закупівлі сільгосппродукції.
На тлі дешевого долара анонсування великих обсягів збіжжя ринок може сприйняти як упевненість в експорті американської продукції. Це може суттєво підтримувати котирування й розігнати ціни на агропродукцію на біржах до вищих рівнів.
На сьогодні фонди, які в переважній більшості торгують на біржі, перебувають у коротких позиціях на зернових. Таким чином, вони роблять ставку на погіршення ситуації з експортом на тлі збільшення обсягів виробництва агропродукції. Щоправда, фонди, присутність на біржах яких у сім разів більша, ніж експортерів і хейджерів, доволі часто помиляються.
Тож якщо на ринку з’явиться позитивна новина щодо торгових угод, які гарантуватимуть стабільність експорту з боку США, це може дуже непогано розігнати ціну на агропродукцію.
Також цікавим аспектом буде внутрішня переробка, яка нинішнього сезону активно конкурувала за сировину й підштовхувала ціни до підвищення. Тож що більше в Україні збільшуватиметься виробництво продукції з доданою вартістю, то більше з експортного ринку відтягуватимуться обсяги сировини.
The Ukrainian Farmer
