Уже три місяці знаний і шанований аграрною спільнотою народний депутат Іван Чайківський займається законотворчою діяльністю в парламенті. Як позафракційний мажоритарник, він увійшов у депутатську групу «За майбутнє». Секретарює в аграрному комітеті Верховної Ради. Під час голосування «земельного питання» утримався, хоча цілковито підтримує потребу легалізації нині «сірого» обігу сільгоспземель в контексті лібералізації економіки. «АгроМаркет» поспілкувався з народним депутатом про деталі й головне…
Про «земельні правки» й абсурдні норми
— До законопроєкту 2178-10 є аж понад 4 тис. (!) правок, — зауважує Іван Чайківський. — Аграрний комітет почне їх розглядати 11 грудня. Я навіть не уявляю, як швидко ми з цим впораємося, — можливо, зауваження й пропозиції якось систематизуватимуть і групуватимуть (бо серед них однозначно є багато схожих від різних політичних сил). Утім, на моє переконання, першочергового обговорення потребують два ключових питання: про обсяги концентрації сільгоспземель в одних руках і про допуск іноземних громадян до купівлі землі. Власне, це ті норми, до яких я маю застереження і як аграрій, і як громадянин. І саме вони спонукали мене утриматися від схвалення згаданого документа в першому читанні.
Автори законопроєкту пропонують встановити обмеження на рівні 0,5% сільгоспземель України — це орієнтовно 213 тис. (!) гектарів ріллі. Але ж цю абсурдну норму не сприймає ні суспільство, ні агросектор. Ми всі розуміємо, що на такий обсяг земельного банку в обробітку сьогодні може претендувати хіба що перша десятка ста найбільших агропідприємств. Усі решта набагато менші. І це, зауважу, орендована земля, а йдеться про перспективу придбати її у власність… Хто має право володіти українською землею — фізичні особи чи юридичні, яке громадянство повинні мати кінцеві бенефіціари, чи допустима змішана система? Моя позиція принципова: земля — це територія України, полита кров’ю наших братів і батьків, дідів і прадідів, єдиний ресурс, якого більше не буде. Нею мають володіти ТІЛЬКИ українські громадяни — ті, хто живе і працює на цій землі. Якщо іноземці хочуть тут займатися сільгоспвиробництвом, будь ласка: приходьте й орендуйте. Але володіти землею України — прерогатива українців. І все це має бути чітко прописано в законі. Ми маємо створити правила й інструменти захисту агросектору. До речі, це і є однією з причин, чому я йшов до парламенту.
Про гектари на корову і «сірий» ринок
— Люди бояться того поспіху, з яким нині намагаються відкрити земельний ринок. І це породжує сумніви, скепсис і песимізм. А коли народ «заряджений» не чути нікого, він нікого й не чує. Так сталося і на громадських слуханнях, що відбулися днями в парламенті. Як я бачу, сільгоспвиробники загалом не розуміють закон і не впевнені, що їх бізнес буде захищений. Тому більшість і налаштована проти. Я й сам вважаю, що в охопленій війною країні, яка має частину анексованих територій і цілу низку різноманітних проблем, особливо економічних, не можна поспішати. Втім, легалізувати «сірий» ринок, який давно вже у нас існує, таки доведеться. Та, передусім, законотворцям треба врахувати все, що вимагають аграрії. На моє переконання, слід відкривати ринок поетапно. На першому етапі — виключно для фізичних осіб, котрі є громадянами України, із чітко визначеною концентрацією гектарів (для прикладу, по 700 чи 800) в одних руках. Земля — це фундамент для тваринницьких підприємств. Тож моя законодавча пропозиція полягає в тому, щоб із першого дня обігу земель дати змогу підприємствам, які мають молочно-товарні ферми, купувати земельну ділянку понад встановленою нормою з розрахунку два гектари на кожну зареєстровану на початок року корову.
Аби вторинний ринок був захищений від спекуляцій, маємо ретельно пропрацювати умови обтяження на земельну ділянку під час її перепродажу та винятки, коли повторний продаж є необхідністю. І лише на другому етапі (умовно, через три роки, п’ять чи десять) доцільно відкривати ринок для юридичних осіб, щоб можна було вчасно втрутитися на законодавчому рівні, якщо раптом «вилізуть» якісь помилки. Власне, й багатьох помилок таким чином вдасться уникнути…
Про гроші на землю і державні гарантії
— На купівлю землі в аграріїв сьогодні грошей немає. Вони суттєво недобрали оборотних коштів (близько 40%) з падінням закупівельної ціни на агропродукцію та зі зниженням валютного курсу. Тож держава мала б перейматися тим, як залучити через банківську систему ресурс для аграрних підприємств під купівлю землі. Наразі на 2020 рік у держбюджеті закладено 4, 4 млрд гривень для компенсації відсоткової ставки (щоб із умовно 20% зменшити її до 5%). Щоправда, є велике «але»: йдеться про здешевлення позики на вартість відсотків, які не повинні перевищувати 5 млн гривень за рік в одні руки. Це «ніщо» і «ні про що» для господарства, що має в обробітку 5–7 тис. гектарів ріллі. Скільки землі воно зможе купити з такою держпідтримкою? А тим часом саме такі підприємства наповнюють фінансовою енергією українську економіку і створили майже 3 млн робочих місць, побудувавши в Україні молочнотоварні ферми, свинокомплекси, птахівничі господарства, елеватори. Модель аграрного бізнесу (нехай яка вона є, правильна чи неправильна, це вже восьме питання) в Україні сформувалася і цілком дієздатна. Маємо все це зберегти, а не руйнувати…
Нині дуже важливо знайти оптимальну модель підтримки цих виробників. Проте банківська система мовчить. І це дуже небезпечна ситуація на тлі нерівності кредитних можливостей національного й потенційного закордонного інвестора. Українського фермера потрібно підтримати. Він має розуміти, що за ним стоїть держава і дає йому гарантії.
Про законотворчу діяльність і корупцію
— За минулі десятиліття держава, на жаль, не показала себе ефективним власником (тому їй не варто давати право купляти у селян землю, аби знову потім її безплатно роздавати). Відтак і монобільшість, і Президент, і чинний уряд мають намір максимально спростити ті правила, що гальмують економіку. Зокрема, нині на часі лібералізація спиртової галузі. Так само багато ми сьогодні говоримо й про нашу аграрну науку. Треба, як мовиться, дякувати і закривати всі ці лазівки для корупції. Щоб Україну перестали сприймати як країну, яка заробляє на довідках…
От тільки законотворча діяльність, на відміну від бізнесової, не дає таких швидких результатів. Має бути вагома підготовка кожної ініціативи, та й будь-який закон починає працювати не одразу. Часом, буває, озираєшся на ці кілька місяців своєї роботи в парламенті й сам себе питаєш, чи не задурно хліб їси… Але хто казав, що буде легко? У нашій депутатській групі «За майбутнє» не один я з агробізнесу. Тож мої законодавчі ініціативи стосовно захисту агросектору знаходять підтримку.
Переконаний: суперечки мають залишитися за дужками, коли йдеться про Україну і її майбутнє. Із сировинної країни вона має стати виробником продукції з високою доданою вартістю, створювати нові робочі місця і не боятися ризикувати. А наше завдання полягає не тільки в тому, щоб закласти в програму певну кількість коштів. Ми маємо розробити й показати галузі реальну стратегію розвитку. Дуже сподіваюся, що питання ринку землі якоюсь мірою консолідують усіх гравців ринку: щоб відстояти свої позиції, вони мають згуртуватися. А профільний комітет має довести аграріям, що стоїть на захисті їхніх же інтересів.
газета “АгроМаркет”, грудень 2019 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті
“АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою
https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та
авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та
суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
