Зроблено аналіз застосованого мінерального живлення озимої пшениці в господарствах західного регіону в сезоні-2018.
Завершилося цьогорічне збирання врожаю озимої пшениці в господарствах Західної України, і кожному агроному й фермеру важливо оцінити свої дії щодо удобрення цієї культури впродовж весняно-літньої вегетації, упевнитись у правильності кроків і зрозуміти, де були упущення, що негативно позначилися на врожайності зерна та його якості, та яких помилок не бажано припускатися в майбутньому. Наше оцінювання ґрунтується на тривалих дослідженнях і багаторічному досвіді впровадження їх результатів у господарствах цієї ґрунтово-кліматичної зони.
Погодні умови року виявилися далекими від оптимальних: запізніла весна, стрімке наростання температур і підсихання ґрунту, тривалий посушливий період і зливові опади в період жнив. У рослин відбувалося пришвидшене проходження фаз розвитку, тому так важливо було створити достатнє (і навіть із надлишком) їх живлення основними елементами, особливо азотом, щоб рослини «встигли» взяти для себе все необхідне для росту й розвитку.
Крім того, достатнє живлення рослин допомагає їм ощадливо (у кілька разів менше) використовувати наявну вологу, тобто протистояти посушливим умовам. Науковці встановили, що рослини не так потерпають від посушливих умов, як від голодування, до якого призводить посуха. Тому «нагодувати» рослини в таких екстремальних і стресових для них погодних умовах вкрай важливо.
Коли азот і фосфор у мінусі
У переважної більшості господарств Західної України застосовується мінеральна система удобрення. Не через те, що вона краща, а через відсутність або малу частку тваринництва в господарствах, що не дає можливості застосовувати достатньою мірою (хоча б 9–10 т/га) якісні органічні добрива. За мінеральної системи удобрення рослини уразливіші до несприятливих ґрунтових і погодних умов, потребують постійного контролю та втручання (коригування) впродовж вегетації щодо оптимізації живлення основними макро і мікроелементами. За таких систем удобрення з часом відбувається нагромадження низки небажаних явищ у фізико-хімічних, агрохімічних і мікробіологічних властивостях ґрунтів, що неминуче зменшує ефективність удобрення щодо врожаю та його якості.
Багаторічне ранньовесняне (до підживлення) обстеження ґрунтів під озимою пшеницею в лісостеповій зоні Рівненської області на вміст мінерального азоту в 0–60 см шарі виявило низку закономірностей. У господарствах із мінеральною системою удобрення навіть, здавалося б, за достатнього загального рівня застосування азотних добрив запаси під озимою пшеницею мінерального азоту, найдоступнішого для рослин (нітратний + амонійний), від року до року невпинно зменшуються. Якщо ще шість-вісім років тому вони досягали 100–130 і навіть 150 кг/га, то в останні роки перебувають переважно у межах 25–50 кг/га, а в 0–20 см шарі ґрунту, у якому розміщена основна маса коріння зернових, запаси мінерального азоту можуть становити лише 8–20 кг/га. До того ж суттєвого впливу бобових попередників не спостережено. Ґрунт зменшив продукування азоту для рослин. Причини цього лежать частково в несприятливих погодних умовах (посуха, промивний режим), але основні причини криються в іншому.
В одному з господарств Західного лісостепу (АФ «Камаз-Агро» Млинівського р-ну) ми детально прорахували баланс азоту, фосфору та калію, з додаванням до цього балансу всіх статей надходження та витрачання цих елементів. За високих урожаїв у цьому господарстві зернових, ріпаку, гороху, цукрових буряків і, здавалося б, достатнього внесення мінеральних добрив (у межах 330–340 кг/га NPK на гектар), інтенсивність балансу азоту становила 70%, а фосфору — 55%. Тобто щороку з ґрунту забиралось азоту й фосфору більше, ніж поверталося. Тривалий від’ємний баланс цих елементів рано чи пізно призводить до зменшення родючості ґрунту й поступового зменшення продуктивності сільськогосподарських культур.
Низькі ранньовесняні запаси мінерального азоту в ґрунті під озимою пшеницею свідчать про зменшення впливу «рухомої» частини гумусу та про знижену мікробіологічну активність за відсутності органічних добрив.
Нашими дослідженнями в стаціонарних дослідах встановлено, що тривале однобічне застосування підвищених доз мінеральних добрив супроводжується поступовим погіршенням мікробіологічних властивостей ґрунтів, особливо малогумусних: зменшується кількість корисної мікробіоти й збільшується кількість і частка грибів, серед яких починають переважати гриби роду Penicillium, зокрема види, що виділяють токсини. Все це негативно відбивається на можливостях ґрунту продукувати для рослин азот, фосфор, сірку й інші макрота мікроелементи.
Коли та скільки підживлювати
Весною 2018 року на час відновлення вегетації озимої пшениці запаси мінерального азоту в ґрунті були недостатніми для забезпечення потреб рослин у цьому важливому елементі живлення. Враховуючи це, а також запізнілий початок весни, дози добрив у перше підживлення мали бути підвищеними й становити 2/3 запланованих на два підживлення. Наприклад, якщо планувалось загалом унести за два підживлення 5 ц/га аміачної селітри, то в перше підживлення (в умовах цього року) доза мала становити близько 3,5 ц/га. Той, хто зробив навпаки, суттєво втратив в урожаях зерна.
Слід сказати, що ефективність другого підживлення в умовах посухи виявилася недостатньою й запізнілою, і воно суттєво не поліпшило живлення рослин азотом після внесення.
Однак навіть своєчасне внесення необхідної кількості азотних добрив не гарантує забезпечення потреб рослин в азоті. Твердження, що внесена сьогодні аміачна селітра вже завтра «закриє» питання щодо браку для рослин азоту, є лише надуманим бажанням. Час початку повноцінного надходження азоту добрив у рослини після поверхневого підживлення може розтягнутися на дні й навіть на десятки днів. Усе залежить насамперед від вологості ґрунту й контакту з ним добрива, температури повітря, опадів й інших умов. Недарма в минулі роки в технологіях вирощування озимих зернових було поширено боронування посівів одразу після розкидання аміачної селітри в підживлення.
В одному з господарств у 2017 році за сухої погоди була здійснена спроба поліпшити недостатнє азотне живлення рослин озимої пшениці азотом шляхом третього поверхневого підживлення аміачною селітрою. Контроль за рівнем азоту здійснювався через рослинну діагностику. Внесення на початку цвітіння культури 1 ц аміачної селітри через 10 днів не привело до будь-якого поліпшення живлення рослин азотом, і тільки через 20 днів від часу внесення добрива живлення азотом поліпшилося, хоча дефіцит так і не було ліквідовано.
Зі сказаного виникає запитання: можливо, підживлення варто здійснювати завчасно, на тиждень-два раніше? Класика навчає, що перше підживлення слід здійснювати тоді, коли середньодобова температура повітря стабільно вийде на +5 °С і вище, тобто тоді, коли рослини здатні засвоювати внесений азот. Унесення завчасне (особливо по снігу чи перезволоженому ґрунті) — це неминучі й суттєві втрати азоту добрив. У наших лізиметричних дослідженнях тільки від вимивання (низхідної міграції) втрати азоту з добрив і ґрунту досягали (залежно від рівня удобрення й опадів) від 16 до 30 кг на кожному гектарі.
Тож який вихід із ситуації? Він у суміщенні поверхневих і позакореневих підживлень озимини азотом, особливо за посушливих умов, незважаючи на проведення традиційних поверхневих підживлень аміачною селітрою (сульфатом амонію) — щоб не залишати рослини жодного дня в стані недостатнього азотного живлення. Це особливо важливо для господарств, де планують отримувати 80 ц/га зернових і більше. Високий рівень урожаїв можливий лише за безперебійного та достатнього рівня живлення азотом упродовж майже всієї весняно-літньої вегетації. Періоди недостатнього живлення цим елементом «саджають» урожай зерна на нижчий рівень.
…і мікроелементи на додачу
Наведене вище не слід трактувати як монопольний вплив азоту на врожай зерна та його якість. Поряд із контролем за живленням рослин азотом має стояти завдання оптимізації живлення їх щонайменше 12–13 макрой мікроелементами, але балансувати їх слід по азоту.
Автор цих рядків знає приклади минулих років, коли окремі господарства й навіть райони (наприклад, Луцький р-н) через однобічне підвищене азотне живлення рослин озимої пшениці мали в підсумку зерно шостого класу. Причиною було недостатнє живлення рослин фосфором, порушення оптимального співвідношення в рослинах між азотом і фосфором та ігнорування внесення мікроелементів. Тому додаткове внесення азоту через позакореневі підживлення слід поєднувати з унесенням комплексних (з макрой мікроелементами) добрив. У 2018 році 23% полів озимої пшениці, обстежених рослинною діагностикою в АФ «Камаз-Агро», потребували коригування живлення фосфором, 35% — магнієм і 32% — міддю, що було особливо важливо у весняний період. Протягом квітня-травня майже половина полів потребувала додаткового внесення кобальту, 38% — молібдену, важливого елемента як для врожаю зерна, так і його якості.
Однак найпроблемнішим у живленні рослин озимої пшениці цього року (як і минулого) був азот. Так, кількість полів, що потребували у травні додаткового азотного живлення (це, зважте, після проведення дворазового підживлення озимої пшениці аміачною селітрою) сягала 100% (рис.).
|
| Рис. Частка полів озимої пшениці в АФ «Камаз-Агро», що потребували додаткового живлення азотом за результатами рослинної діагностики, % |
Не гаяти часу
Таким чином, позакореневі підживлення рослин озимої пшениці азотом упродовж вегетації є незаперечним й обов’язковим технологічним заходом, який дозволяє підтримувати рівень живлення рослин цим важливим елементом із подальшим виходом на високий урожай зерна. Рівень (дози) та час застосування цього додаткового живлення найкраще встановлювати за допомогою рослинної діагностики. Додатковий азот позакоренево найліпше вносити у поєднанні з комплексними добривами, які для цього й передбачено. Форми азотних добрив для позакореневого підживлення: традиційний карбамід (сечовина) — у наших дослідах посіви озимої пшениці витримували введення у розчин до 15–20 кг/га фізичного добрива за умови, що вміст шкідливого для рослин біурету в ньому не перевищує допустимої межі — 0,9%; суперазот — забезпечує кращу ефективність за менших, порівнюючи з карбамідом, доз і містить у собі сірку, потреба у якій у травні різко зростає, тощо.
В усіх випадках позакореневі підживлення доцільно суміщати з унесенням засобів захисту рослин, що заощаджує кошти на внесення. Однак за гострого дефіциту тих чи інших елементів живлення недоцільно очікувати часу внесення засобів захисту на шкоду майбутньому врожаю й підживлювати рослини слід не відкладаючи.
Броніслав Котвицький, кандидат с.-г. наук, експерт-дорадник з агрохімії
журнал “The Ukrainian Farmer”, вересень 2018 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
