Агромаркет

Примара земельного ринку

Примара земельного ринку

В Україні знову актуалізується важливе і водночас дражливе земельне питання — запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення.

  

Поточна ситуація із ринком земель сільгосппризначення в Україні, якщо говорити коротко, визначається рядком Земельного кодексу: купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, — визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.

Однак можна цю ситуацію проаналізувати і більш розгорнуто. Ще з моменту прийняття Земельного кодексу у 2001 році в яких тільки робочих групах з розробки законопроектів мені не доводилося брати участь: при Президенті України, Кабінеті Міністрів, Верховній Раді, Мінагрополітики, Держкомземі, громадських організаціях і проектах міжнародної технічної допомоги. А віз і нині там. Чому? Як правило, експерти говорять про відсутність політичної волі. Ще про відсутність бачення перспективи, відсутність стратегії розвитку не так ринку сільгоспземель, як стратегії розвитку самого сільського господарства. Доводиться чути й таке: «Проблема в тому, що земельну реформу робили землеміри, а не економісти. От вам і наслідки — процедури переважають над здоровим глуздом. Простому смертному без хабара щось вирішити неможливо. Забезпечили себе землевпорядники роботою на віки. І більшість норм, виходячи із своєї землемірної позиції, намагалися закріпити у законопроектах».

Чи не тому такий авторитет економічної науки, як академік НАН України Валерій Геєць, сказав: «Безперечно, продаж землі треба дозволити. Але якщо закон (про ринок земель) буде прийнято в нинішньому вигляді, то він легалізує ситуацію, що існує на ринку землі. У такому разі краще б його взагалі не приймали». Свою категоричність науковець пояснює так: в Україні формуються земельні латифундії в руках обмеженої кількості людей. Схожою є ситуація у країнах третього світу. Зі зняттям мораторію ситуація легалізується й у нас.

Отже, науковці застерігають: ринок земель сільськогосподарського призначення потрібен, але він мусить бути соціально орієнтованим.

 

Проти чого фермери?

 

На початку цього тисячоліття фермери під керівництвом тодішнього фермерського президента Івана Томича приїжджали на своїх тракторах під стіни Верховної Ради, щоб підтримати прийняття Земельного кодексу України. Як тільки не називали тоді цей документ, а найчастіше — доленосний, аграрна Конституція, селянська Біблія…

А 2010 року президент АФЗУ Микола Миркевич говорить про те, що «в жодному разі не можна починати вводити ринок землі». Чому змінилася позиція фермерів? На чому вони тепер акцентують увагу?

На тому, що значна концентрація земельних ресурсів в одних руках сприятиме зародженню монополізму на ринку сільгосппродукції; один агрохолдинг, контролюючи сотні тисяч гектарів землі, загрожує конкуренції, пригнічує розвиток середніх і малих сільгосппідприємств, фермерів.

На тому, що тіньовий ринок земель сільськогосподарського призначення спотворює економічні відносини, негативно впливає не тільки на аграрну економіку, а й на екологію: скоропадьки, дбаючи тільки про сьогоднішню вигоду, знищують українські чорноземи хижацьким ставленням до неї.

На тому, що підтримка державою агрохолдингів — це шлях в нікуди, стимулювання розвитку фермерства — за цим майбутнє. І це підтверджено світовим досвідом.

На тому, що майбутнє українського села неможливе без молоді, тому слід подбати про заохочення молоді до ведення сільськогосподарського виробництва через вмонтування в аграрну політику пріоритету забезпечення приватної ініціативи сільських жителів молодого віку через механізми земельного ринку.

На тому, що потрібне завершення формування правового поля у цій сфері, оскільки протягом двох десятків років влада не робила рішучих кроків щодо розвитку земельних відносин.

На тому, що законодавча модель регулювання земельних відносин у цілому та умов ринкового обороту об’єктів земельної власності зокрема переважно базується на визначенні підстав втручання органів влади у здійснення власниками повноважень щодо володіння, використання та розпорядження об’єктами земельної власності. Норми законодавства, які покликані забезпечити адекватну роль держави в частині реалізації приватного права власності на землю, не розвинуті та підміняються адмініструванням органів влади у сфері земельних відносин. А розвитку таких регуляторнихмеханізмів, як реєстрація (визнання факту набуття власності державою) та нотаріальне посвідчення (підтвердження правомочності та повноважень сторін), держава приділяє значно менше уваги, ніж структуруванню переважно адміністративноговітчизняного варіанта земельного права.

На тому, що ефективною слід визнати таку систему державного регулювання земельних відносин, яка б стимулювала економічну активність власників землі та землекористувачів і, відповідно, базувалася на застосуванні державою переважно економічних механізмів впливу на мотиви їх поведінки на ринку землі.

На тому, що тільки з такими підходами можна забезпечити ефективність використання землі за цільовим призначенням і вирішення соціальних проблем села.

Що ж, виходить: не такі вже й ретрогради фермери — вони просто бояться бути знищеними латифундіями. І мають для цього підстави.

 

Аргументи прихильників мораторію

 

Головним аргументом на захист мораторію його прихильники називають те, що він не дасть «грошовим мішкам» скупити землю у незаможних селян за безцінь. Крім того, вони висувають такі аргументи:

 

  • він є перешкодою надмірній концентрації землі та, відповідно, створенню латифундій;
  • мораторій завадить проведенню спекулятивних операцій із землею;
  • мораторій запобігає стихійному переведенню сільгоспземель у землі несільськогосподарського використання;
  • за відсутності відповідного правового поля та інфраструктури скасування мораторію матиме негативні соціально-економічні наслідки для села;
  • неможливість залучити гроші в агросектор від продажу землі можна компенсувати вдосконаленням її оренди.

Тобто загалом прихильники мораторію керуються начебто захистом прав та інтересів простих землевласників — селян-одноосібників.

  

Контраргументи для прихильників мораторію

 

 Прихильники ринку землі вважають, що саме відсутність такого ринку, з матеріального погляду, є невигідною для дрібних землевласників. І як аргумент викладають такі розрахунки. Більша частина власників земельних паїв — це колишні колгоспники, які вже давно досягли пенсійного віку і не можуть самі працювати на землі, а отже, змушені віддавати її в оренду. При цьому розмір орендної плати встановлює не землевласник, а орендатор. Сьогодні річна плата за оренду одного паю коливається в межах 1—2 тисячі гривень за рік (наприклад, середній розмір орендної плати 2010 року у Сумській області, за даними обласного управління Держкомзему, становив 223,4 грн/га). До того ж оплату селяни отримують часто не грошима, а сільгосптоваром, не завжди потрібним орендодавцю. Найчастіше — зерном.

Якби ж відповідно до Перехідних положень Земельного кодексу земельний мораторій був скасований, поступово б сформувався ринок землі і ціна паю стала б значно вищою. Науковці говорять про 1—2 тисячі доларів США за гектар. Тоді б ті землевласники, які не можуть чи не хочуть обробляти землю, її продали. Поклавши отримані від продажу кошти на депозитний рахунок, скажімо, під 15% річних, вони б щороку отримували в кілька разів більшу суму, ніж та, яку сьогодні мають за оренду.

Якщо нинішній стан речей прихильники земельного мораторію називають захистом простих селян, то їхнє твердження — лукаве, а справжні причини їхньої позиції заховані значно глибше. У такому разі простих землевласників треба рятувати від таких захисників.

 

Земля таки обертається

 

Пікантність ситуації щодо ринку сільгоспземель в Україні полягає в тому, що він таки існує. Правда, поки що — нелегально. В умовах законодавчого мораторію спрацювала давня українська приказка: якось воно та буде, бо ще ніколи так не було, щоб ніяк не було.

І справді, спритні ділки спільно із не менш спритними чиновниками створили ефективні механізми, що активно використовуються на нелегальному ринку землі. Таким чином, завдяки мораторію замість легального земельного ринку в Україні процвітає тіньовий. Це, зрештою, й не дивно, бо, як кажуть, святе місце порожнє не буде. Але в умовах мораторію ціна землі апріорі не може бути не те що високою, а й адекватною. Адже ця земля не є об’єктом прозорої конкуренції між товаровиробниками, як і засобом інвестування галузі, що суттєво знижує її вартість.

Отже, мораторій на продаж землі не має жодного відношення до вирішення зазначених вище проблем. Він лише затягує прийняття потрібних та корисних для простих землевласників рішень. Домінування адміністративних методів управління у земельній сфері дає змогу владі не лише контролювати рух земельних ресурсів, а й безпосередньо втручатися у прийняття рішень власниками землі й землекористувачами щодо використання ними їхньої ж власності.

 

Кому вигідно

 

Мабуть, наївно вважати, що в існуванні тіньового ринку сільгоспземель ніхто не зацікавлений і що затягування його легалізації відбувається саме по собі. Навряд чи наділена всіма потрібними повноваженнями і можливостями влада впродовж багатьох років, що минули від прийняття Земельного кодексу, не могла вирішити цього питання. Кому ж невигідне введення прозорого ринку?

Тільки не простим землевласникам. Дрібні фермери та селяни-одноосібники зацікавлені в прозорому ринку та в правових відносинах. Чому? Та тому, що вони самі працюють прозоро. Не маючи ніяких «дахів» і «прикриттів» та не будучи пов’язаними різноманітними тіньовими схемами з недоброчесними представниками влади, вони зацікавлені в легальному ринку та у правових відносинах. Вони не хочуть брати участі у сірих схемах придбання чи оренди землі. Це та категорія сільгосппідприємців, яка хоче прозоро реалізовувати своє право на роботу й розвиток. Вони зацікавлені в поступовому розширенні свого виробництва шляхом законної купівлі невеликих земельних ділянок.

Для селян-одноосібників, які становлять більшість українських землевласників, легальний ринок цікавий можливістю продати землю на конкурентних засадах, тобто за вищу ціну.

А ось великий сільськогосподарський бізнес в Україні донедавна був не зацікавлений у легалізації ринку сільгоспземель. Для великих орендарів (в тому числі фермерів), які мають в оренді по кілька тисяч (а то й сотень тисяч) гектарів землі і які є в своїх регіонах місцевими князьками, прозорий ринок невигідний. Адже тоді вони стануть заручниками дрібних землевласників (власників паїв), у яких орендують землю. В умовах ринку в землевласників з’являється можливість продати свої земельні паї чи передати в оренду іншому орендареві, який може з’явитись у регіоні в результаті виникнення ринку. Коли великі фермери орендують земельні території площею з район, то зрозуміло, що вони є місцевими земельними монополістами зі всіма перевагами, що надає цей статус: вони ніколи не пустять на цей ринок жодного іншого орендаря, який загрожуватиме їм конкуренцією. Їм потрібен не прозорий ринок землі, а зв’язки з місцевою владою й інші подібні засоби: лише так вони зможуть відстояти свої інтереси і нав’язувати селянам низькі ціни на оренду землі, а інколи й користуватись нею майже безкоштовно.

Інтереси дрібних землевласників та великих землекористувачів щодо земельного ринку цілком діаметральні. До того ж не секрет, що у нас політики та чиновники високого рівня часто представляють та лобіюють інтереси великого бізнесу. Тому й не дивно, що політичні та владні структури не ініціюють введення ринку земель сільськогосподарського призначення.

Але в останні рік-два ситуація різко змінилася: промислові ринки надто нестабільні, особливо для підприємств із технологіями минулого століття, а світова продовольча криза стимулює капіталовкладення в сільське господарство. Вітчизняний промисловий капітал, набувши досвіду ведення бізнесу за кордоном, розуміє, що найкраще працювати на тій землі, яка належить тобі за законом. Особливо в нашому нестабільному політичному середовищі. Саме тому, на думку деяких експертів, цей капітал, маючи добре лобі у владі, почав ініціювати прискорення знаття мораторію на обіг земель сільськогосподарського призначення.

Можна припустити, що вплинути на розблокування ринку зможуть і зовнішні чинники. Наприклад, позиція МВФ щодо надання позики лише за умови запровадження земельного ринку.

  

Ринок земемль та Економічна криза

 

«Впровадити зараз ринок земель означає вбити майбутнє країни, — переконаний голова Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони Анатолій Гриценко. — Цього категорично не можна робити, допоки не завершиться фінансово-економічна криза. Інакше замість очікуваного притоку інвестицій, розвитку українського села та його інфраструктури селяни отримають мільярди пустих папірців під назвою «долар», «євро», «фунт», «юань» чи «рубль», не підкріплених реальними матеріальними ресурсами. Адже сьогодні усі країни без винятку, рятуючи власні економіки та робочі місця, щодня друкують мільярди нічим не підкріплених грошей, що розходяться по всьому світу».

А в одному із інтерв’ю 2009 року тоді голова Комітету ВРУ з питань аграрної політики та земельних відносин Микола Присяжнюк (нині міністр аграрної політики) говорив: «Ще напередодні визнання неминучості світової фінансової кризи комітет і я особисто дотримувались позиції, що потрібно негайно вводити в дію закон про ринок землі, тому що привабливість землі була достатньо високою, а без законодавчої бази ринок землі перебуває в тіні. Проте сьогодні я буду наполягати на тому, що ринок сільгоспземель у період кризи вводити не можна. …Економічна криза охопила і банківську сферу. …При отриманні кредитів аграрії віддали під заставу більшість свого майна. Ринок землі з 1 січня обернеться тим, що за відсутності іншого майна, господарства змушені будуть брати кредити під заставу землі. Може статися перерозподіл, коли впродовж року земля опиниться в руках латифундистів». Заборгованість аграріїв перед банками 2010 року дещо зменшилася, але проблеми ті самі.

  

Парламентські перспективи

 

Відповідно до доручення Президента України від 22 грудня 2010 року Кабмін повинен до кінця січня 2011 року розробити та подати до Адміністрації Президента проект Закону «Про ринок землі», а також забезпечити доопрацювання та супроводження у Верховній Раді проекту Закону «Про державний земельний кадастр» (реєстраційний номер 6090) до його прийняття.

Доцільно розглянути позиції щодо земельного ринку тих політичних сил, які нині засідають у Верховній Раді. Адже остаточно питання вирішуватиметься там. Почнімо з тих, із ким, так би мовити, все зрозуміло — із противників земельного ринку. До цієї когорти належать комуністи та… Народна партія.

Перші є традиційними противниками ринку сільгоспземель. Вони завжди декларували цю позицію, граючи на своєму електоральному полі. Адже традиційні виборці комуністів апріорі не сприймають ні ринку землі зокрема, ні ринку як такого взагалі. Так було і так буде, поки існуватиме ця політична сила.

Народна партія, яку очолює Голова ВРУ Володимир Литвин, сьогодні підтримує мораторій всупереч своїм колишнім поглядам. У її чинній програмі зафіксовано неприпустимість торгівлі найбільшим багатством України — землею. А ще 2003 року ця партія (тоді вона називалась Аграрна партія України) стояла на чітких позиціях створення земельного ринку. Саме це, на думку тодішніх партійних лідерів, відповідало інтересам сільгоспвиробників. З часом змінилася не тільки назва партії, а й політичний курс явно хитнувся в лівий бік, оскільки неприйняття ринку землі було задекларовано на білбордах під час президентської передвиборної кампанії лідера Народної партії: землю і душу не продають.

Фракція НУНС була чи не найпослідовнішим прихильником введення земельного ринку в часи президентства Віктора Ющенка. Принаймні на словах. Але за сьогоднішніх обставин вона навряд чи зможе більш-менш істотно вплинути на вирішення цього питання. Є певна інтрига. З одного боку, опозиційний статус навряд чи дозволить членам НУНС голосувати за введення ринку землі за чинної влади. З іншого, у фракції є своя позиція. Що переважить: позиція чи опозиційність? Питання відкрите.

Будучи складеним із різноманітних політичних сил, БЮТ так і не викристалізував конкретної програмної позиції щодо ринку землі. До того ж частина представників Блоку теж перейшла на бік політичних опонентів. Та ж, що залишилася, найймовірніше, не голосуватиме за «земельні» законопроекти.

Сьогодні вирішення питання залежить від позиції Партія регіонів. У своїй програмі ПР виступає за ринок землі. Але водночас застерігає, що перед його введенням слід створити відповідні правила гри — зокрема, вдосконалити законодавство, щоб захистити дрібного землевласника. Водночас дуже велику вагу матиме слово лідера партії — президента України.

А ще є велика кількість позафракційних депутатів, з якими будуть «працювати» члени ПР.

Зважаючи на процеси у парламенті, можна прогнозувати, що Партії регіонів вдасться прийняти потрібні для скасування мораторію закони (і без підтримки однопартійців Литвина та Симоненка). Єдине застереження: чи не призведе це до парламентської кризи через можливий демарш останніх? І чи потрібно ПР у цій ситуації бути ініціатором зняття оцього самого мораторію?

 

Чи буде дискусія?

 

Кожен народ має те, на що заслуговує. Чого ж заслуговуємо ми? Хочемо як краще — дай Бог, щоб не вийшло як завжди. Тому саме час широкої дискусії. Щоб не було пізно. Щоб не перетворилася примара на жорстокого монстра.

 

 

Роман Корінець

журнал “The Ukrainian Farmer”, лютий 2011 року 

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі The Ukrainian Farmer та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 

 

Інші статті в цьому журналі

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ