Кооперація, перевірена часом
Розповідь про те, як працює і чим живе найстаріший в Україні сільськогосподарський обслуговуючий кооператив «Ратай».
Про труднощі сільськогосподарських кооперативів нині не каже тільки лінивий. Держава періодично обіцяє виділити для їхнього розвитку гроші, установити пільговий режим оподаткування, але кооперативний рух і донині майже в зародковому стані. В Україні за різними підрахунками діє 450–500 кооперативів. Статистика доволі сумна, особливо якщо порівняти її з довоєнною: лише на території довоєнної Галичини, яка на той час перебувала у складі Польщі, діяло 5 тис. кооперативів, до послуг яких було 13 друкованих видань. До того ж часто-густо середньостатистичний кооператив тримається на плаву два–три роки, далі — лише на папері. Однак є й щасливі винятки: перший в Україні обслуговуючий кооператив «Ратай», що в м. Заліщики Тернопільської області успішно працює 21 рік (!).
Початок
Це тепер на «озброєнні» в кооперативів є закон, державні програми цільової підтримки, досвід колег, а понад 20 років тому дев’ять фермерів Заліщицького та Борщівського районів, які вирішили об’єднатися для спільного господарювання, не мали під руками навіть довідкової літератури. Об’єднала ж їх ідея разом вирощувати насіння кукурудзи.
– Переважна більшість фермерів району були малоземельними: мали по 5–10 га землі, і лише декілька по 40–50 га, — розповів ініціатор створення кооперативу «Ратай» Йосип Децовський. — Об’єднавшись, їм легше було працювати, спеціалізуватися на вироблені певного виду продукції. Річ у тім, що на той час у нас виникла ідея вирощувати та продавати насіння гібридної кукурудзи, адже тоді воно дуже цінилося. Натомість поодинці робити це було важко — через специфіку його вирощування, зокрема способу висіву. От ми й подумали: а якщо створити кооператив, зробити спеціалізовану сівалку та користуватися нею спільно? Фермерові залишається підготувати ґрунт і вказати трактористу, де сіяти, звісно, заплативши йому за роботу. Надалі ж він мав забезпечувати технологічний догляд за рослинами: підживлення, міжрядний обробіток тощо — аж до збору врожаю. Де взяти посівний матеріал та куди збути зібраний урожай, голова фермеру також не боліла.
Відтак, 8 грудня 1989 року на установчих зборах селяни проголосили створення сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Ратай». Його основою стало опорне фермерське господарство «Данастра», яке очолював перший фермер у Заліщицькому районі Іван Томич. Контролювали процес вирощування кукурудзи на насіння технологи, яких керівництво кооперативу запрошувало з науково-дослідних інститутів Дніпропетровська та Кишенева. Вони й поставляли насіння батьківських форм.
Дуже швидко переваги колективної праці оцінив кожний фермер. Порівнювати було із чим: самотужки кожен міг виростити й запропонувати покупцеві щонайбільше 4–5 т зерна, усі ж разом — близько 100 т насіння гібридної кукурудзи, причому сертифікованого та гарантованої якості. Це вже була відчутна конкуренція закордонним фірмам. На той час прибутки кожного члена кооперативу сягали приблизно 1400–1600 дол. із гектара посіву.
Прозорість і відкритість в ухваленні рішень — ще один плюс кооперативного господарювання. Нині багато хто зі старих членів кооперативу згадує, як на підсумкових зборах розподіляли отримані прибутки від продажу зерна, як бухгалтер детально пояснював, куди було протягом року витрачено кошти й гуртом вирішували, що потрібно ще докупити — техніку, засоби захисту рослин абощо. До речі, на таких принципах робота кооперативу базується й досі.
Даєш прибуток!
Справи кооперативу йшли непогано, аж поки… Верховна Рада не ухвалила в 1997 році Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію». Норма закону: «кооператив не ставить перед собою отримання прибутку для себе» йшла в розріз із наявною на той час фіскальною практикою. Тому що згідно з Податковим Кодексом кожна організація повинна мати прибуток, який обов’язково оподатковується, а також сплачувати всі інші види податків. «Ратай» же працював на неприбутковій основі — він був лише інструментом для одержання прибутку учасниками кооперативу. Натомість така норма для податкових інспекторів була абсолютно незрозумілою. Мовляв, як можна працювати, якщо діяльність не приносить прибутку?
– По відношенню до «Ратаю» почали нараховувати штрафні санкції нібито за фінансові порушення, — згадує Йосип Йосипович. — До речі, проблеми виникли не лише в «Ратая»: коли я почав організовувати кооперативи в сусідніх районах, податкова інспекція навіть не хотіла їх реєструвати, поки в установчих документах не буде позиції про прибутковість. Нас переконували в тому, що кооператив, який не приносить прибуток державі, фактично не має права на існування.
Проблему вдалося розв’язати, коли новим головою кооперативу став колишній голова колгоспу із чималим досвідом Ігор Марусяк. Першим ділом новий керівник залагодив ситуацію з податковою, зареєструвавши кооператив «Ратай» як платника фіксованого податку.
– Так ми працювали кілька років, — згадує Ігор Марусяк. — Мали справу лише з рослинницькою продукцією, надавали на полі допомогу селянам і фермерам. Сьогодні ми є юридичною особою на єдиному податку й сплачуємо всі необхідні податки та збори відповідно до чинного законодавства.
Відрадно, що за 21 рік практично ніхто із членів кооперативу не полишив «Ратай», хіба що фермери з віддалених районів, які заснували власні кооперативи. Навпаки — «Ратай» розрісся до 246 членів. Нині до кооперативу входять шість фермерських господарств, чотири підприємці, 126 селянських господарств, які виробляють молоко, решта — селяни-одноосібники, які мають паї по 2–3 га.
Від оранки до продажу
Із часом значно розширився й спектр послуг, які можуть отримати члени кооперативу: від допомоги у вирощуванні сільгоспкультур до зберігання зерна, переробки продукції, виробництва комбікормів, тюкування соломи, а також закупівлі молока — усього 15 видів послуг. Кооператив має у своєму розпорядженні техніку, хоч і не дуже нову: трактори Т-150, ЮМЗ, МТЗ, сівалки, а також два складські приміщення, придбані на аукціоні. Важливо, що на 14 видів послуг тарифи в кооперативі нижчі, ніж у приватних підприємців.
– Сьогодні, щоб вирощувати, наприклад, зернові культури, послуги приватних механізаторів вартують селянинові до 5 тис. грн за гектар, — каже Ігор Марусяк. — Так, за дискування треба заплатити 600 грн, за оранку — 1200, за культивацію — 600, за хімічну обробку — 600, за роботу комбайна на обмолоті — 1300, тюкування соломи — 700 грн, а ще оплата насіння, добрив, гербіцидів. У результаті селянин отримує прямі збитки. Якщо фермер виростить 40 ц/га пшениці, то продасть її максимум за 6 тис. грн. Завважте, що 5 тис. грн йому треба віддати за обробіток поля та збирання врожаю. Натомість кооперативу він заплатить максимум 3 тис. грн за всі види послуг технологічного циклу.
Збут продукції без проблем — ще одна перевага кооперативного господарювання. Якось у «Ратаї» підрахували, що зерно набагато вигідніше продавати в уже переробленому вигляді. Тому спеціально для цього закупили вітчизняне технологічне обладнання. Тепер можуть отримувати та реалізовувати гречану, пшеничну, ячмінну, горохову та кукурудзяну крупи.
– Міркуйте самі: 1 кг зерна ячменю можна продати оптовикам по 1,60 грн, а ячмінна крупа коштує 3,70 грн за кілограм, — каже Ігор Марусяк. — Аналогічна ситуація й по інших культурах. Навіть якщо фермер заплатить кооперативу 20% за переробку, по грошах він виграє. Далі ми продаємо товар посередникам, які фасують крупи, або оптовим покупцям. Фермеру залишається привезти зерно на склад, звідки покупець забирає вже крупу. Окремо ж до кожного з них жоден оптовик не поїде.
До речі, склад, де можна одночасно зберігати понад 1200 т зерна, також завжди у повному розпорядженні фермерів. Цією безкоштовною послугою зазвичай користуються ті, кому вдома ніде тримати збіжжя. Тож одразу після обмолоту вони завозять зерно на кооперативний склад. Звісно, є точний облік: хто скільки привіз, яка його чистота й вологість.
Допомога і заможним, і бідним
Неабиякі перспективі в кооперативі «Ратай» має тваринницький напрям. Сьогодні чотири підприємці та два фермерські господарства утримують до 200 голів свиней. Господарі, співпрацюючи з кооперативом, можуть оперативно вирішувати питання кормів для тварин.
– Ми маємо міні-цех із виготовлення комбікорму, обладнання закупили за внески членів кооперативу, — розповідає голова. — Можемо робити комбікорм для молочного стада, свиноматок, маленьких поросят і відгодівлі свиней. До речі, маємо навіть комбікорм із білковими добавками — завдяки додаванню гороху та сої, які ми закуповуємо в нашого ж фермера. Система надання послуг у нас гнучка: будь-хто з членів кооперативу може виробити комбікорм зі свого зерна, лише заплативши за витрати — електроенергію та зарплату робітнику. Окрім того, особи, які не є членами кооперативу, можуть його в нас придбати. Для селян це велика підмога, адже нині вони тільки в нашому кооперативі можуть купити комбікорм. Більше ніхто в районі його не виготовляє. Для нас же це — додаткові кошти.
У цьому контексті показовим є приклад, наскільки діяльність кооперативу важлива для найбідніших селян.
– Якось до мене на склад привозить одинока 80-літня жінка на тачці мішок кукурудзи, — розповідає голова кооперативу. — Розповідає, що отримала зерно за пай, і просить: зробіть мені трошки гречаної крупи, пшеничної та ячмінної. На що я відповідаю: із кукурудзи я можу зробити лише кукурудзяну крупу. Проте розумію, що цій жінці треба допомогти. І вихід знайшли: від кожного фермера, який привіз нам зерно на переробку, виділили жінці по 5 кг потрібної їй крупи, віддавши їм кукурудзою — у відповідному грошовому еквіваленті. А якби не було такого кооперативу, що мала б та жінка робити? Холдинг, який розрахувався з нею за пай, так би їй не допоміг.
Піддослідний молоковоз
Черговий етап у розвитку «Ратаю» настав 2009 року, коли він почав надавати нову послугу — із приймання молока. Поштовхом до цього стала урядова ініціатива нагородити кооператив як найкращий в Україні імпортним молоковозом.
– На нараді в Кабміні я зачепив питання, що сьогодні заводи-переробники молока посилають молоковози лише туди, звідки без збитковості для себе можуть возити молоко на переробний пункт. Тобто вони охопили лише великі населені пункти, де можна взяти по дві й більше тонн молока, — згадує Ігор Марусяк. — Натомість у маленькі села, де люди також тримають одну, а то й дві-три корови, але більше 100–200 л на день не можуть здати, молокозаводи відмовляються направляти машини. Я тоді сказав, що кооператив міг би об’єднати цих людей як членів кооперативу саме на основі заготівлі, реалізації та переробки молока. Ця ідея сподобалася тодішньому керівництву уряду, який для її реалізації й виділив нам молоковоз.
Швидко кооператив за рахунок здавачів молока поповнився ще 126 членами. Куди звозити селянське молоко, довго шукати не довелося: територіально найближче до Заліщиків розташовані потужності ЗАТ «Галичина». Тож із пунктів приймання молоко, уже охолоджене, розвозили по переробних заводах — у Радехів і Кам’янець-Подільський.
– Люди задоволені, бо відтоді мають прибуток, — зазначає голова кооперативу. — От хоч би й минулого року ми заплатити їм за молоко 760 тис. грн. До того ж середня ціна за літр становила 2,20 грн. Звісно, залежно від сезону ціна коливається: узимку та навесні, коли молока менше, завод платив по 2,50 грн, а влітку платитиме по 2 грн і навіть по 1,80 грн за літр.
Утім, у цій справі була й ложка дьогтю: 2010 року «Ратай» продав на «Галичину» 70 т молока. Проте повернення людям грошей молокозавод затягував по 1,5–2 місяці. Півроку були винними виробничники й кооперативу: заборгували 66 тис. грн за послуги з перевезення молока. І лише втручання народного депутата Верховної Ради, який на прохання голови кооперативу звернувся з депутатським запитом до Генпрокурора з приводу цієї ситуації, допомогло позитивно вирішити справу.
– Ті півроку були складними для нас, — згадує Ігор Марусяк. — Кооперативу доводилося позичати гроші на купівлю пального для молоковоза, адже забирати молоко в людей треба було щодня, незважаючи ні на що, інакше воно пропаде.
Навчені гірким досвідом, наступного року кооператори уклали угоду з Городенківським сирзаводом, який входить у групу компаній «Молочний альянс».
– Тут зовсім інша ситуація, — каже Ігор Марусяк. — Розрахунки відбуваються вчасно, навіть більше: із нами, як із кооперативом, намагаються розрахуватися в першу чергу, особливо напередодні свят. Щоправда, для цього ми письмово звертаємося до керівництва заводу. Натомість ми, як можемо, сприяємо реалізації продукції заводу в районі.
Про те, що для селян бути членами кооперативу справді вигідно, свідчить такий факт: якщо раніше господарі мали переважно по одній корові, то тепер дедалі частіше у хліві з’являється ще одна. Ба більше — селяни всерйоз обговорюють перспективи збільшення поголів’я в оселі навіть до п’яти корів, але за умови, що кооператив допоможе розжитися на доїльний апарат. Щоправда, це далека перспектива, адже для цього треба не лише його купити й установити, а й облаштувати стайню. Натомість власних коштів кооператив на це не має, а ті гроші, що роздає селянам, ще й оподатковуються.
– Завод, наприклад, сьогодні платить селянам по 2,50 грн за літр молока, які я маю віддати кожному членові кооперативу. А податкова вимагає ще й оподаткувати 5% суми, яка надійшла за молоко. Як я можу це пояснити селянинові? Він же запитає: «Де мої гроші»? — роз’яснює Ігор Михайлович. — Тоді я перед заводом ставлю питання таким чином: хоч молоко здають члени кооперативу, але водночас вони є одноосібниками. Тому відомість по здаванню молока я пишу на кожного члена кооперативу — одноосібника. Відтак, завод розраховуються не з кооперативом, а з громадянами. Кооператив отримує гроші не через банк, а готівкою на заводі. Селянам їх видають лаборанти, які контролюють якість молока, або зливники, які є в кожному селі. Отже, селянин нічого не втрачає.
Кожному селу по філії
Подальший свій розвиток кооператори вбачають у створенні в кожному селі філій «Ратая». На кшталт діяльності пунктів приймання молока: там лаборант, який працює від кооперативу й отримує в ньому зарплату, не тільки перевіряє якість молока, а й веде бухгалтерську документацію. Аналогічним чином могли б працювати й керівники філій. До речі, така модель вже діє в окремих селах. Наприклад, таким чином селяни здають зерно для обмолоту.
– Схема проста, — каже Ігор Марусяк, — дзвонить до мене голова філії і замовляє на певну дату змолоти зерно. Напередодні він збирає його в селян сільським транспортом і завозить на склад. Одразу після переробки везе назад у село. Людям залишається лише забрати з машини свою крупу. Особливо такі філії потрібні в селах, що розташовані далеко від Заліщиків. Бо часом люди змушені автобусом везти 50 кг гречки в райцентр, щоб перемолоти її на крупу. Створювати ж кооператив у кожному селі — невигідно, бо треба вести облік, заводити бухгалтерію. Однак, щоб справа рухалася, на це ще потрібна воля сільських голів — організувати людей, вибрати голову філії.
Участь влади, на думку Ігоря Михайловича, у розвитку кооперативного руху має велике значення. І справа не лише в допомозі коштами. На місцях не менш важливою є організаційна допомога. Навіть така, здавалося б дрібниця, як висипати дорогу, щоб молоковоз міг проїхати до здавачів молока, без втручання сільського голови не обходиться.
– Або ж хоч би взяти нашу ідею організувати громадські пасовища для худоби, — наводить приклад Йосип Децовський. — Ми не можемо втілити її, бо сільський голова не зацікавлений у цьому — із нього ж начальство за це не питає. А без допомоги сільського голови нам ніяк — треба ж на пасовища землю відчужити, обгородити її, бур’яни потруїти, засіяти травою.
Сподіваються в «Ратаї» здійснити ще одну давню задумку: організувати в Заліщиках фермерсько-кооперативний оптовий ринок, щоб не шукати оптовиків для збуту своєї продукції, а здавати її на ринок, де б її реалізовував працівник кооперативу.
– Селянин міг би здавати продукцію за вищою ціною, ніж нині її забирають від нас оптовики, — розмірковує голова кооперативу. — Натомість реалізовувати її можна було б на 10–15% дешевше, ніж на звичайному ринку. Завдяки цьому ми б мали більше покупців. У 2009 році нам виділили кошти з держбюджету у вигляді безповоротної допомоги на цей проект, ми навіть ангар замовили на Могильов-Подільському заводі, щоб зробити відділи молока, м’яса, круп й овочів. Проте керівництво облуправління не згодилося на це і гроші повернули в держбюджет.
P.S.
На запитання, чому кооператив «Ратай», на відміну від інших, ось уже 21 рік тримається на плаву, його керівник відповідає так:
– Ми є багатофункціональний кооператив, а значить, надаючи послуги, наприклад, із рослинництва, маємо змогу диверсифікувати ризики: якщо програли на ячмені, то можемо виграти на пшениці або кукурудзі. Неабияке значення має і підтримка влади. Я, наприклад, маю добрі стосунки з усіма керівниками району починаючи від голів сільрад до очільників району. До речі, влада теж зацікавлена у співпраці з нами. Адже, хто як не кооператив своєю якісною дешевою продукцією представляє район на сільськогосподарських ярмарках в області. Найголовніше ж, думаю, у цій справі людський чинник. Треба любити своє діло й думати про людей.
Людмила Морозова
журнал The Ukrainian Farmer, травень 2014 року
The Ukrainian Farmer
