Недосконалі технології, генофонд поганої якості, низька купівельна спроможність населення стримують розвиток промислового виробництва яловичини.
Галузь м’ясного скотарства в Україні переживає не найкращі часи. Нині аграрії більше воліють заробляти на рослинництві — ця галузь прибутковіша і менш затратна. Проте в Україні є чимало областей, де земля малопридатна для вирощування зернових культур: Полісся, передгірські райони Карпат — це ті регіони, де багато випасів та луків, що робить їх сприятливими для розведення м’ясної худоби.
Динаміка поголів’я
Упродовж кількох років спостерігається скорочення поголів’я ВРХ м’ясних порід. За статистикою, у секторі м’ясного скотарства й нині переважають господарства населення. Саме їм належить близько 76% виробництва яловичини. Частка агрохолдингів на ринку цієї продукції поступово зростає: 20 найбільших підприємств своїми обсягами виробництва м’яса ВРХ охоплюють близько 20% ринку. Ця тенденція до консолідації у виробництві яловичини триватиме й далі. Найбільшими в Україні підприємствами за обсягами виробництва м’ясної худоби є ТОВ «Дружба народів», ДП «Ілліч-Агро Донбас», ТОВ «Подільський господар-2004».
Водночас деякі підприємства вирощують худобу собі у збиток. Так, у ТОВ «Агросолюшнс» збиток за минулий рік становив 3 млн грн. Через від’ємну рентабельність у компанії було прийнято рішення скоротити поголів’я — з 7 тис. до 2 тис. голів.
У цілому ж, за відгуками гравців ринку, найкращими результатами 2012 року виявилася нульова рентабельність м’ясного скотарства. Тому в подальшому займатися цим бізнесом зможуть тільки ті підприємства, що мають доступ до дешевих кормів.
Проблемою українського ринку яловичини є те, що ціна на якісне м’ясо спеціалізованих порід ВРХ не відрізняється від ціни на м’ясо молочних порід. Та й вона за останні півроку знизилася. Станом на середину березня корів реалізували за 12—13 грн/кг живої ваги, бичків вагою понад 400 кг — 16—18 грн/кг (м’ясних і молочних порід). Тоді як навесні 2012 року ціна на бичків становила 20 грн/кг, а в деяких регіонах і більше, а вже в листопаді 2012 року вона впала до 15 грн/кг. При цьому мінімальна собівартість вирощування бичків коливається від 22 до 26 грн/кг. Тож і виходить, що виробники працюють собі у збиток.
Виробничі тенденції
Через стрімке скорочення поголів’я ВРХ у 2012 році промислове виробництво яловичини зменшилося. За даними Держстату, воно становило 55,1 тис. т, що на 2,1% менше обсягів 2011 року. Виробництво замороженої яловичини і телятини становило 14,3 тис. т, що на 9,7% менше, ніж 2011 року.
Найбільшими підприємствами з переробки яловичини є ВАТ «Козятинський м’ясокомбінат» та ЗАТ «Агропродукти».
Станом на середину березня охолоджену яловичину переробні підприємства реалізовували за такою ціною: бички вагою понад 95 кг — 29—31 грн/кг, корови понад 85 кг — 25—26 грн/кг; заморожені блоки вищого сорту — 50—54 грн/кг, першого сорту — 37—39 грн/кг, другого сорту — 26—29 грн/кг.
Експерти зазначають, що на ринку існує достатня пропозиція яловичини вітчизняного виробництва, але населення віддає перевагу дешевшим видам м’яса, таким як курятина. Зокрема, директор «Агрікор Холдинг» Сергій Петренко вважає, що низький попит на яловичину пов’язаний з тим, що українці ще не зовсім знайомі з таким продуктом, як якісна м’ясна яловичина: «Переважно на ринок надходить яловичина молочних або м’ясо-молочних порід, а це далеко не те відбірне м’ясо, що споживають європейці», — каже він. «Треба розуміти, — додає Олег Білозерський, голова асоціації «М’ясне скотарство», — що у цивілізованих державах для виробництва м’ясної продукції використовують 52—53% сировини від ВРХ м’ясних порід. А в таких державах, як Канада, США, Великобританія і Франція, цей відсоток значно більший. На жаль, цього не можна сказати про Україну».
У багатьох аграрних холдингах м’ясне скотарство функціонує як субсектор молочної галузі, де утримують бичків молочної або м’ясо-молочної порід.
Імпортні перешкоди
За 2012 рік охолодженої яловичини було ввезено в Україну 96 т, з яких 71,3% зі США, а 19,1% — з Австралії та Нової Зеландії. Імпорт мороженої яловичини становив 3,7 тис. т, з яких 93,2% з Бразилії та 3,7% з Угорщини.
За словами гравців ринку, за останні місяці проблема нелегального імпорту низькоякісної м’ясної сировини та субпродуктів стала особливо відчутною, оскільки цей імпорт спричинив зниження ціни на яловичину вітчизняного виробництва. Деякі виробники, в основному дрібні фермери, мали проблему з реалізацією відгодованої худоби, оскільки м’ясопереробні підприємства пропонувала за неї ціну, незіставну навіть з собівартістю виробництва. Доводилось або реалізувати бичків собі у збиток, або ж тримати їх у господарстві й далі, що призводило лише до нарощування збитків.
«Останнім часом проблема імпорту посилилася, — ділиться думками головний фахівець з тваринництва ПАТ «Миронівський хлібопродукт» Олександр Білоус. — Тільки за січень 2013 року м’яса імпортовано більше, ніж за весь 2011 рік. Середня ціна на бичків у цей період впала до близько 15 грн/кг живої ваги, тобто порівняно з осінніми цінами ціна майже на 4 грн/кг. Все це відбувається на фоні подорожчання кормів. Собівартість виробництва продукції зростає, а відпускна ціна, навпаки, падає».
Отже, поки м’ясопереробні підприємства мають змогу купувати дешевшу низькоякісну імпортну сировину, вітчизняні скотарі будуть у програшних умовах. Фермери наголошують, що полегшити реалізацію худоби та посприяти розвитку ринку м’ясного скотарства могло б зобов’язання державою м’ясокомбінатів виготовляти м’ясні вироби згідно з ГОСТом, де б вказувався відсоток яловичини у складі виробу, а також заборона на ввезення низькосортної імпортної сировини.
Державна підтримка
Дотація, виплачена на одну м’ясну корову в 2011 році усім без винятку фермерам, що подали відповідні заявки, сприяла нарощуванню виробництва у 2012 році, завдяки чому поголів’я на підприємствах збільшилося майже на 5,1%. На початок 2013 року воно становило близько 36 тис. корів при загальному поголів’ї в 85 тис. голів.
У 2011 році виплати отримали племзаводи за племінний молодняк у розмірі 1,9 тис. грн за одну утримувану голову корови, племрепродуктори — 1,6 тис. грн, товарні господарства, що утримували породи м’ясного напряму продуктивності — 600 грн. У такому ж розмірі були обіцяні виплати на 2012 та 2013 роки. Проте за минулий рік обіцяної дотації ніхто з виробників м’ясної худоби так і не дочекався.
Племінна справа
Хоча породи вітчизняної селекції фермери вважають непоганими, резистентними та пристосованими як до природно-кліматичних умов, так і до специфічних умов хазяйнування, але розвивати їх у чистоті все ж не рекомендують. Адже вони загалом поступаються породам європейської селекції, мають менші прирости на відгодівлі та більшу конверсію корму. До того ж в Україні багато стад, де є інбредне поголів’я. Тому фахівці радять покращувати вітчизняні породи шляхом схрещування з європейськими. Помісний молодняк має кращу збереженість та дає кращі результати на відгодівлі за рахунок свіжої генетики.
Нині більшість вітчизняних виробників яловичини вирощують породи вітчизняної селекції, бо їхній молодняк значно дешевший за європейський. Вартість вітчизняного ремонтного молодняку, залежно від віку та породи, коливається в межах 20—45 грн/кг. Ті компанії, що використовують помісний молодняк європейської та вітчизняної селекції, зазначають, що їм вдалося підвищити виробничі показники і зменшити собівартість виробництва кінцевої продукції. Так, в «Агрікор Холдингу» після поповнення стада 90 головами французької генетики виробничі показники суттєво покращилися. За підрахунками спеціалістів компанії, це дозволило збільшити рентабельність бізнесу на 8%. Це придбання обійшлося «Агрікор Холдингу» в 4,5 млн грн (з податками, розмитненням та іншими витратами).
Нині в Україні вирощуванням племінних тварин м’ясної худоби займається щонайменше 200 господарств. Але через відсутність інвестиційних проектів у цій галузі великого попиту на племінний молодняк не спостерігається. Тому реальність сьогоднішніх племінних ферм така, що велику частину племінного поголів’я вони змушені реалізувати м’ясокомбінатам по ціні товарної худоби.
Племінна продукція з України не експортується. Імпорт чистопородних племінних тварин у 2012 році становив 3450 шт., а це близько 0,7% обновлюваного стада молодняку. Тобто в цілому можна сказати, що вітчизняні виробники племінної продукції забезпечують потреби внутрішнього ринку.
Експорт яловичини
Фермери, які вирощують м’ясну худобу на відгодівлю, нарікають на те, що розвиток ринку обмежують вивізні мита на живу худобу. Бо обмеження, які начебто мали захищати внутрішній ринок, насправді знищують виробництво м’яса ВРХ в Україні. Стабільні експортні ринки забезпечили б виробникам ВРХ у живій вазі прогнозовану рентабельність бізнесу і зменшили б їхню залежність від переробних підприємств.
Експортом займаються переробні підприємства, поставляючи на зовнішні ринки напівтуші охолодженої або замороженої яловичини. Головними компаніями-експортерами сьогодні є ЗАТ «Агропродукт» (Тернопільська обл.) та ТЗОВ «ОПОС-торг» (Луцьк).
Загальний річний обсяг експорту яловичини становив торік 9 тис. т. Європейські ринки залишаються для нас закритими — Україна ще не має дозволу на експорт яловичини до країн ЄС. Найбільше цього продукту Україна поставляє до Російської Федерації — 76%, 18% — до Казахстану.
Експорт замороженої яловичини становив минулого року близько 54% загального обсягу її виробництва, або 7,8 тис. т.
У сегменті свіжої (охолодженої) яловичини експортується лише незначна частина виробленої продукції. У 2012 році обсяг такого експорту становив 9,6 т (0,2 %): майже все це м’ясо пішло до Росії.
Висновки
Найбільше стримує розвиток цієї галузі низька ціна на м’ясо ВРХ, а також генофонд невисокої якості, що робить рентабельність виробництва яловичини нижчою, ніж у країнах ЄС. У Європі фермери, що займаються м’ясним скотарством, отримують підтримку від держави, що дає їм змогу займатися сімейним бізнесом, дбати про його наступність і стабільність.
В асоціації «М’ясне скотарство» наголошують, що подальший розвиток м’ясного скотарства на Україні неможливий без дотацій, а відсутність стабільності у державній підтримці суттєво обмежує можливості інвестицій у галузь.
Надалі стабільна ціна і попит на м’ясну худобу буде можливий лише за наявності в господарстві (чи асоціації виробників) власних переробних потужностей. Додана вартість, яку можна отримати від забою і переробки худоби, дозволить вдосконалювати технології та нарощувати обсяги виробництва. Наявність власної переробки стає ключовою умовою для входження у м’ясне скотарство як бізнес. Вкладати кошти у виробництво, не маючи стабільного ринку збуту, занадто ризиковано.
Вікторія Дичаковська
журнал “The Ukrainian Farmer” квітень, 2013 року
Усі авторські права на інформацію розміщену в журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/magazines належать виключно видавничому дому АГП Медіа та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
При використання інформації з подальшим будь-яким відтворенням, републікацією, поширенням, переробкою, перекладом, включенням її частин до інших творів обов’язкове посилання на журнал “The Ukrainian Farmer” з гіперлінком https://agrotimes.ua/magazines . Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому “АГП Медіа” .
The Ukrainian Farmer
