На агропереробних підприємствах підлога щодня контактує не тільки з водою. На неї впливають гарячі й холодні потоки, лужні та кислотні мийні засоби, жири, навантаження від візків. Якщо підлога не відповідає реальним умовам експлуатації, з часом навіть якісне покриття може руйнуватись.
Чинники навантаження
На багатьох підприємствах обладнання та підлогу миють гарячою водою, після чого поверхня швидко охолоджується. У холодильних, молочних, м’ясопереробних та інших виробничих зонах перепади температур можуть бути особливо значущими.
Бетонна основа і фінішне покриття за нагрівання й охолодження змінюють свої розміри. Якщо матеріали мають різні характеристики розширення або покриття не розраховано на температурний шок, між шарами виникає напруження. Наслідками стають мікротріщини, здуття та відшарування.
Додатковим випробуванням стійкості підлоги є лужні, кислотні й інші сполуки, які застосовують для очищення виробничих приміщень. Вони ефективно видаляють жир, білкові відкладення й мінеральний наліт, але є агресивними до бетону, швів і деяких полімерних матеріалів.
Якщо хімічна стійкість покриття не відповідає концентрації засобів, температурі розчину й тривалості контакту, поверхня поступово втрачає міцність. Вона може змінювати колір, ставати шорсткою, розм’якшуватися або відшаровуватися.
Навіть невелика тріщина або пошкоджене примикання створюють шлях для проникнення води під покриття. Разом із нею всередину потрапляють мийна хімія, жири й органічні забруднення.
Волога послаблює основу, а під покриттям формуються зони відшарування. Під час руху техніки краї пошкодженої ділянки руйнуються, і дефект поступово перетворюється на вибоїну.
Найуразливіші місця
Руйнування не часто починаються на відкритій ділянці підприємства. Переважно проблеми виникають у вузлах з’єднання різних матеріалів або концентрації навантаження.
До таких зон належать примикання підлоги до стін і колон, ділянки навколо трапів та лотків, деформаційні й технологічні шви, проходи труб і комунікацій, місця під важким обладнанням, маршрути руху навантажувачів і візків, зони вивантаження та падіння продукції, ділянки біля холодильного або нагрівального обладнання.
Якщо ці вузли виконано неправильно, навіть стійке фінішне покриття не захистить підлогу від передчасного руйнування.
Оптимальна підлога для інтенсивного миття
Універсального покриття для всіх приміщень агропереробного підприємства не існує. Систему потрібно підбирати з урахуванням реальних умов кожної виробничої зони.
Для зон із гарячим миттям, різкими перепадами температур або впливом хімічних речовин застосовують матеріали, що здатні витримувати термічні й хімічні навантаження.
У багатьох випадках для таких приміщень застосовують поліуретан-цементні покриття. Вони мають високу механічну й хімічну стійкість і краще витримують температурні перепади. Для окремих зон із високим хімічним навантаженням доцільна хімстійка (кислототривка) плитка.
У мокрих зонах підлога має бути безпечною для персоналу. Рівень шорсткості потрібно обирати як баланс між антиковзкими властивостями та можливістю повноцінного санітарного очищення. Місця з’єднання підлоги зі стіною доцільно виконувати у вигляді гігієнічного плінтуса COVE, що будується як подовження безшовної підлоги.
Як уникнути постійних ремонтів
Ще до початку робіт треба скласти карту виробничих зон і визначити для кожної з них:
• механічні навантаження;
• температурний режим;
• частоту та спосіб миття;
• склад мийних засобів;
• наявність жирів, кислот, лугів та інших речовин;
• вимоги до антиковзності;
• маршрути руху техніки;
• розташування трапів і лотків;
• допустимий час зупинки виробництва.
На підставі цих даних підбирають конструкцію основи, тип покриття, товщину системи, вузли примикань і технологію виконання робіт.
Для підприємств реконструкцію можна організовувати поетапно, не зупиняючи виробництво. Проте локальне відновлення поверхні не дасть результату, якщо проблема полягає в просіданні плити, неправильному ухилі або руйнуванні основи.
Статтю надала будівельна компанія «Оліс-Груп»
The Ukrainian Farmer
